2.Виробництво майоліки та фарфору в Італії в епоху Відродження.

Найрозповсюдженішим видом прикладного мистецтва в Італії 14 - 16 ст. була кераміка, точніше - майоліка. Центрами виробництва посуду із майоліки були міста Сицилії , а також Умбрії, Тоскани і Північної Італії . Невеликі фабрики очолювались художниками, потомственними керамістами, які зберігали секрети виробництва і прийоми декорування, за якими відрізнялася продукція кожного із цих центрів.

Італійська майоліка епохи Відродження відрізняється простотою і деякою важкістю форм. У ній немає точності і легкості силуету античної кераміки яка була властива архітектоніці античних ваз. Основне у них - декор, причому італійська майоліка поєднувала елементи площинного прикрашення з прийомами, які були властиві станковим живописним творам. Медальйони з портретами, сюжетні композиції на античні побутові теми, дарчі надписи, імена власників, геральдичні знаки входили в декорування виробів з майоліки. Нерідко таріль перетворювалась в круглу картину - „тондо”.

Найчастіше в замальовці керамічних виробів примінялось поєднання орнаментальних мотивів - арабесок, квітучих рослин, туппі - з сюжетною сценою, яка розташовувалась посередині виробу.

У Флоренції в 15 ст. особливого розвитку отримали великі майолікові рельєфи, які являли собою одночасно твори власне скульптури і декоративно - прикладного мистецтва. Найбільш відомими майстрами їх були скульптори із сімейства делла Роббіа.

Вироби із фарфору починають лише з’являтися у цей період.

Згідно легенді, перший виріб із фарфору - невелику білу китайську вазу - привіз із Китаю в 1295р Марко Поло.Він був першим європейцем, який побачив як виготовляється фарфор. У Венеції виробництво так званого м’якого фарфору (без каоліну) розпочалось з 1470р.

У Флоренції виробництво м’якого фарфору було під опікою Франческо Медічі. А у 1575 році було відкрито секрет виробництва фарфору. Для роботи на фабриці фарфору залучалися майстри майолікової справи.

У декоруванні виробів із фарфору, які виготовлялись у Флоренції, відчувається наслідування китайським фарфоровим зразкам.

3.Розвиток бронзоливарного та ювелірного мистецтва в Італії в епоху Відродження.

У тісному зв’язку зі скульптурою розвивалось мистецтво майстрів роботи по металу - бронзоливарників і ювелірів.

Срібні і золоті хрести. металічні посохи, чаші, церковний і побутовий посуд, зброя і розкішно прикрашені панцирі, різноманітні ювелірні прикраси італійської роботи відрізняються досконалістю виробки і художністю. Зразком високохудожньої роботи із металу може служити молоток для дверей з зображенням Венери., дельфінів і путті (пед. уч. іл. 183,а).

Невисокий рельєф і стриманість декору у виробах 14 - 15 ст.змінюються у період Високого і пізнього Відродження, багатством пластики, безліччю форм, динамічною зміною фігур і чисто орнаментальних мотивів. Чаші, дароохоронниці, канделябри і водоллії того часу відображають у своїх конструкціях ті пошуки рухомої динаміки, якими відмічені пошуки і архітекторів того часу. Не випадково багато виробів із металу нагадують фасади споруд того часу. і включають у свій декор такі елементи як колона, портик, купол. Центрами художньої роботи по металу були Флоренція,Піза, Сієна, Болонья,а також Венеція і Мілан.

Литі бронзові ліхтарі і водолії входили у декор споруд епохи Відродження, що складали синтез мистецтв, якими характеризувались кращі ансамблі того часу.

Історія не зберегла всіх імен майстрів прикладного мистецтва Відродження. До нас дійшли імена тих ливарників і ювелірів, які створювали роботи за малюнками видатних скульпторів того часу. Відомо, що знамениті ліхтарі флорентійського палаццо Строцці (15 Ст.) були виконані за малюнками Бенедетто да Майяно майстром Нікколо Грассо.

Нерідко видатні скульптори самі займалися роботою по металу. Скульптором і одночасно ювеліром був Пізанелло, який відродив в Італії античну традицію медальєрного мистецтва. Широко відомі ювелірні роботи Бенненуто Челліні (пед. уч. ст. 237).