
- •1. Державна мова - мова професійного спілкування.
- •2. Мова як суспільне явище. Функції мови в суспільстві.
- •3. Лексична та граматична норми у професійному мовленні.
- •4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5. Поняття загальнонаціональної, державної та літературної мови.
- •6. Унормованість як ознака літературної мови. Типологія мовних норм.
- •7. Офіційно-діловий стиль: сфера використання та мовні особливості.
- •8. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: спільні та відмінні риси.
- •9. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •10. Поняття про мовний та мовленнєвий етикет.
- •11. Мовний етикет. Стандартні етикетні ситуації
- •12. Стилістична система української мови. Основні ознаки функціональних стилів української мови.
- •13. Словники у професійному мовленні, їх роль у підвищенні мовленнєвої культури.
- •14. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
- •15. Мовні та жанрові особливості наукового стилю.
- •16. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів
- •17. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Функції спілкування.
- •18. Термін у науковому мовленні. Кодифікація і стандартизація термінів
- •19. Гендерні та національні особливості спілкування
- •20. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Вербальні та невербальні засоби спілкування
- •21. Спілкування і комунікація. Види, типи і форми спілкування.
- •22. Культура сприймання публічного виступу. Види запитань.
- •23. Форми організації дискусії: «дерево рішень», «мозковий штурм», дискусія в стилі телевізійного ток-шоу.
- •24. Логічність як комунікативна ознака культури мовлення.
- •25. Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови.
- •26. Класифікація документів, Національний стандарт України.
- •27. Презентація як різновид публічного мовлення. Сучасні типи презентації
- •28. Загальномовна і наукова лексикографія. Типи словників
- •29. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Прийоми впливу на слухачів.
- •30. Основні жанри наукового стилю, їх мовні особливості.
- •31. Дискусія як форма колективного обговорення професійних проблем. Види дискусії.
- •32. Українська термінологія у професійному спілкуванні. Проблеми сучасного термінознавства.
- •33. Документація з кадрово-контрактних питань: автобіографія, резюме.
- •34. Оформлювання результатів наукової діяльності: наукова стаття.
- •35. Документація з кадрово-контрактних питань: трудова угода, контракт.
- •36. Суть і види перекладу. Переклад термінів.
- •37. Функції та види бесід. Стратегія поведінки під час ділової бесіди.
- •38. Телефонна розмова як різновид професійної діалогічної мови.
- •39. Документація з кадрово-контрактних питань: характеристика, рекомендаційний лист.
- •40. Ділове листування. Класифікація листів. Реквізити та їх оформлення.
- •41. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації. Класифікація документів.
- •За функціональним призначенням:
- •42. Термін та його ознаки. Термінологія як система.
- •43. Терміни, професіоналізми та їх ознаки.
- •44. Структурні особливості монологічного та діалогічного мовлення.
- •45. Етапи підготовки усного фахового виступу.
- •46. Документація з кадрово-контрактних питань: заява та її різновиди, вимоги до оформлення.
- •47. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.
- •48. Довідково-інформаційні документи: протокол, витяг з протоколу.
- •49. 3Агальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •50. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух
- •51. Українська термінологія у професійному спілкуванні. Способи творення термінів.
- •52. Типові помилки у перекладах наукових текстів українською мовою.
- •53. Структурно-змістові особливості навчально-наукового твору. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури фахівця.
- •54. Термінологічні словники.
- •С труктура словникової статті
- •55. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання посилань.
- •56. Реферат як важливий засіб організації розумової праці.
- •57. Довідково-інформаційні документи: звіт, службова записка, довідка.
- •58. Синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникнення.
- •59. Ділова документація. Вимоги до тексту документа.
- •60. Структура професійної публічної промови.
59. Ділова документація. Вимоги до тексту документа.
Тект документу повинен бути:
Достовірним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та виразів.
Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.
Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи.
Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції, або виконання прохань, викладених у документі. Переконливо складений діловий лист може прискорити прийняття управлінського рішення, запобігти назріванню конфлікту.
При оформленні службового документа необхідно пам'ятати, що його автор є не службовою особою, а юридичною – підприємство, установа або організація.
Текст будь-якого документа складається з логічних елементів: вступу, доказу (основної частини), закінчення.
У вступі адресат готується до сприйняття теми (зазначається привід, що призвів до укладання документа, викладається історія питання і т. ін.).
У доказі (основній частині) викладається суть питання (докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали).
У закінченні формулюється мета, заради якої складено документ. Воно може бути активним чи пасивним.
Активне закінчення точно зазначає, яку дію має виконати адресат. Мета пасивного закінчення – поінформувати адресата про якийсь факт, обставину тощо.
Текст документа, що складається з одного закінчення, називається простим, а той, що містить також інші логічні елементи – складним.
Залежно від змісту документів застосовується прямий або зворотний порядок розташування логічних елементів. У першому випадку після вступу іде доказ і закінчення. При зворотному порядку – спочатку викладається закінчення, потім – доказ. Вступ у таких документах відсутній.
Отже, текст (лат. textum – "тканина", "сплетіння", "з'єднання") – це мовний витвір, що відзначається завершеністю, смисловою та змістовною цілісністю, який має структурну організацію (заголовок, речення, абзац) складових частин, об'єднаних різними типами зв'язку (лексичного, граматичного, логічного, стилістичного), і має певну цілеспрямованість.
60. Структура професійної публічної промови.
Незалежно від роду і виду промови, в її структурі виділяють три частини: вступ, основну частину, висновок.
Кожна промова починається із зачину. Зачин промовця має заінтригувати слухачів. Цього можна досягти майстерно вибудуваним початком промови. Найчастіше це етикетні формули, стисла розповідь про якийсь випадок, якийсь парадокс, дивину, пов'язані з темою промови. Особливості зачину визначаються темою виступу і аудиторією. Продуманий зачин створює чітке уявлення слухачів про ставлення оратора до них, напрям і тему виступу.
Вступ покликаний психологічно підготувати слухачів до суті промови і ввести їх у процес сприйняття її змісту. Вступ виконує кілька функцій:
психологічну — закріплення контакту, уваги і зацікавленості, які були викликані зачином, створення необхідного настрою;
змістову — опис цільової настанови промови, повідомлення теми, перелік і коротка характеристика проблем, які аналізуються в основній частині;
концептуальну — наголошення на специфіці теми, визначення її актуальності і суспільної значущості.
В основній частині висвітлюють зміст промови. Для цього промовець використовує факти, логічні докази, аргументацію, наводить різні теоретичні положення, аналізує приклади тощо. Вибір аргументів має бути мотивований ситуацією спілкування і складом аудиторії. Вони будуть переконливими, якщо діятимуть не лише логічно, а й емоційно. Основна частина передбачає виклад матеріалу, доказ, спростування.
Виклад матеріалу
У цій частині промови використовують кілька функціональних типів мовлення: розповідь, опис, роздум.
Розповідь — це динамічний функціонально-змістовий тип мовлення, що виражає повідомлення про послідовний розвиток подій. Як правило, це історія питання, ознайомлення із суттю проблеми, основні факти чи події, що сприятимуть висвітленню проблеми і можуть стати вихідною позицією при доведенні.
Опис — це систематизований виклад предмета промови, його частин, особливостей. За його допомогою промовець готує слухачів до доказу.
Роздум — це тип мовлення, за допомогою якого доводять або спростовують якісь тези, розкривають зв'язки між явищами дійсності. Він характеризується особливими логічними відношеннями між судженнями, які входять до його складу і утворюють умовиводи. У роздумі переважають речення з причинно-наслідковими зв'язками. Роздуми дають змогу активізувати увагу слухачів, збуджуючи думки та викликаючи зацікавленість до теми промови.
Доказ
Докази є логічним доведенням чогось. Вони, залежно від теми, постають у різних формах: пояснення, прикладів, дослідів, ілюстрацій. В аргументації вони мають бути центральними. Саме за допомогою доказів промовці переконують слухачів.
Спростування
Це доказ від протилежного, аргумент від опонента, який бачить істину інакше або в чомусь іншому. Спростування може спричинити полеміку або суперечку. Виокремлення доказу і спростування як структурних елементів основної частини пояснюється полемічною природою публічної промови. Оратор вибудовує свою промову, протиставляючи її зміст уже існуючим текстам. Це дає підстави визначати публічну промову як спрямовану на переконання.
1