
- •1. Державна мова - мова професійного спілкування.
- •2. Мова як суспільне явище. Функції мови в суспільстві.
- •3. Лексична та граматична норми у професійному мовленні.
- •4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5. Поняття загальнонаціональної, державної та літературної мови.
- •6. Унормованість як ознака літературної мови. Типологія мовних норм.
- •7. Офіційно-діловий стиль: сфера використання та мовні особливості.
- •8. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: спільні та відмінні риси.
- •9. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •10. Поняття про мовний та мовленнєвий етикет.
- •11. Мовний етикет. Стандартні етикетні ситуації
- •12. Стилістична система української мови. Основні ознаки функціональних стилів української мови.
- •13. Словники у професійному мовленні, їх роль у підвищенні мовленнєвої культури.
- •14. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
- •15. Мовні та жанрові особливості наукового стилю.
- •16. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів
- •17. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Функції спілкування.
- •18. Термін у науковому мовленні. Кодифікація і стандартизація термінів
- •19. Гендерні та національні особливості спілкування
- •20. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Вербальні та невербальні засоби спілкування
- •21. Спілкування і комунікація. Види, типи і форми спілкування.
- •22. Культура сприймання публічного виступу. Види запитань.
- •23. Форми організації дискусії: «дерево рішень», «мозковий штурм», дискусія в стилі телевізійного ток-шоу.
- •24. Логічність як комунікативна ознака культури мовлення.
- •25. Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови.
- •26. Класифікація документів, Національний стандарт України.
- •27. Презентація як різновид публічного мовлення. Сучасні типи презентації
- •28. Загальномовна і наукова лексикографія. Типи словників
- •29. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Прийоми впливу на слухачів.
- •30. Основні жанри наукового стилю, їх мовні особливості.
- •31. Дискусія як форма колективного обговорення професійних проблем. Види дискусії.
- •32. Українська термінологія у професійному спілкуванні. Проблеми сучасного термінознавства.
- •33. Документація з кадрово-контрактних питань: автобіографія, резюме.
- •34. Оформлювання результатів наукової діяльності: наукова стаття.
- •35. Документація з кадрово-контрактних питань: трудова угода, контракт.
- •36. Суть і види перекладу. Переклад термінів.
- •37. Функції та види бесід. Стратегія поведінки під час ділової бесіди.
- •38. Телефонна розмова як різновид професійної діалогічної мови.
- •39. Документація з кадрово-контрактних питань: характеристика, рекомендаційний лист.
- •40. Ділове листування. Класифікація листів. Реквізити та їх оформлення.
- •41. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації. Класифікація документів.
- •За функціональним призначенням:
- •42. Термін та його ознаки. Термінологія як система.
- •43. Терміни, професіоналізми та їх ознаки.
- •44. Структурні особливості монологічного та діалогічного мовлення.
- •45. Етапи підготовки усного фахового виступу.
- •46. Документація з кадрово-контрактних питань: заява та її різновиди, вимоги до оформлення.
- •47. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.
- •48. Довідково-інформаційні документи: протокол, витяг з протоколу.
- •49. 3Агальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •50. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух
- •51. Українська термінологія у професійному спілкуванні. Способи творення термінів.
- •52. Типові помилки у перекладах наукових текстів українською мовою.
- •53. Структурно-змістові особливості навчально-наукового твору. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури фахівця.
- •54. Термінологічні словники.
- •С труктура словникової статті
- •55. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання посилань.
- •56. Реферат як важливий засіб організації розумової праці.
- •57. Довідково-інформаційні документи: звіт, службова записка, довідка.
- •58. Синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникнення.
- •59. Ділова документація. Вимоги до тексту документа.
- •60. Структура професійної публічної промови.
24. Логічність як комунікативна ознака культури мовлення.
Правильність завжди вважалася обов'язковою умовою й ознакою риторики, а не якимось її особливим досягненням. Цицерон писав:"... вміти правильно говорити... ще не заслуга, а не вміти — вже ганьба, тому що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина"1.
Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення, логічність міркувань як етапів розгортання думки. Вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратися на попередні етапи думання, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), давати обґрунтування і пояснення фактам, вмотивовувати висновки — все це необхідні умови логічності мовлення, про які йшлося вище, а отже, і високої його культури, адже без культури думання не може бути культури мовлення. Видатний український письменник Олесь Гончар писав: "Убога стилістика найчастіше є породженням убогої думки".
Другою умовою логічності мовлення є знання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, якими можна забезпечити смислову зв'язність мовлення, уникаючи таким чином суперечливості у викладі матеріалу, тобто кожен мовець повинен володіти не тільки логікою мислення, а й логікою викладу думки та мовними засобами, якими цього можна досягти (слова з семантикою причиново-наслідкових відношень, відповідні граматичні форми, службові частини мови і синтаксичні конструкції). Логіка викладу думки залежить не тільки від логіки мислення (хоча в основному від цього), а й від ситуації спілкування, від рольових характеристик співбесідників, від призначення і мети спілкування. Вона досягається за допомогою внутрішнього плану відповіді: задум — основна думка — її членування — висновки. Потім необхідно сформулювати тези відповіді, тобто основні положення, закономірності, правила, які ще треба буде аргументувати, розкрити або довести, "одягненими" у відповідну словесну форму: дія відбувається, результат такий, де?, за якої умови?, чому?, коли?, як? За логічної послідовності слова розміщуються так, що між ними не виникає смислових суперечностей.
Кожна теза (якщо це не аксіома) потребує доказів, підстав, тобто таких пояснень, які підтверджують, доводять істинність думки. Кожне наступне положення має органічно випливати з попереднього й бути підґрунтям для наступного. Проте крім положень з послідовним зв'язком можливі й положення з паралельними зв'язками, які оформляються структурами синтаксичного паралелізму. Докази підтверджуються демонструванням дослідів (якщо це можливо), явищ, викладом фактів, кількісних показників, ілюструванням схем, карт, прикладів.
Логічність підкреслюється логічним наголосом основних (ключових або домінантних) слів, інформативних стосовно даної теми. Логічний наголос — це виділення за смисловим значенням якогось слова чи словосполучення. Логічно наголошувати слово можна високим або низьким тоном, повільним або пришвидшеним темпом, більшою силою голосу, тривалішою паузою перед важливим словом.