Билет 26

Головною політичною діяльністю братства було звільнення України з-під імперського гноблення, розбудова незалежної держави з демократичним ладом на зразок США чи Французької республіки.

Члени братства усвідомлювали, які майже непереборні перепони стоять на шляху політичного визволення України. Микола Костомаров із цього приводу зазначав: «Трудна справа... Так воно є: ми, українці, самі нічого не вдіємо — сили не маємо: Москва тягне до себе, поляки Москви бояться і не довіряють їй, як і з ким тут починати?» Реально оцінював ситуацію й В. Білозерський: «А втім, ясно, що окреме існування України неможливе; вона перебуватиме між кількома вогнями, утискуватиметься і може зазнати сумнішої долі, ніж зазнали поляки».

За таких історичних умов кирило-мефодіївці визнавали лише один шлях утвердження державної незалежності України — створення федерації незалежних слов'янських держав. Центром Усеслов'янського федеративного союзу мав стати Київ, де раз на чотири роки збирався б найвищий орган федерації — Слов'янський собор (сейм чи рада) з консультативними й регулятивними повноваженнями.

Ядро цієї організації сформувалося в Києві наприкінці 1845 — на початку 1846 р. на основі групи українських студентів, викладачів і чиновників. Його засновниками стали: молодий професор-ад'юнкт Київського університету Микола Костомаров, молодий службовець губернської канцелярії, кандидат права Микола Гулак і студент останнього курсу Київського університету Василь Білозерський.

У засіданнях братства брали участь художник і поет Тарас Шевченко; письменник і педагог Пантелеймон Куліш; полтавський поміщик, педагог і журналіст Микола Савич, який здобув вищу освіту в Парижі, де пройнявся ідеями Великої французької революції; поет-перекладач Олександр Навроцький; етнограф-фольклорист Панас Маркович; педагог Іван Посяда; поет і публіцист, автор правознавчого трактату «Ідеали держави», проекту конституції України Георгій Андрузький; педагоги Олександр Тулуб і Дмитро Пильчиков.

Братство сформувалося як таємне. Своїм символом воно обрало імена святих Кирила та Мефодія — перших слов'янських релігійних просвітителів. До організації приймали представників слов'янства незалежно від станового походження. Кожний член складав присягу. Усі кирило-мефодіївці визнавалися рівноправними. За ескізами засновників були виготовлені символи братства: персні з вигравіюваними на них іменами Кирила і Мефодія свідчили про належність їхніх власників до таємної організації. Першими власниками таких перснів стали М. Костомаров і М. Гулак. Організація мала й свою печатку з євангельським висловом: «І пізнаєте істину, і істина визволить вас». її зберігав у себе М. Костомаров.

Билет 27

Українська демократія, представлена тоді переважно греко-католицьким духівництвом, прагнула скористатися дарованими свободами. Першими в Галичині це зуміли відчути селяни. Адже ще наприкінці XVIII ст. вони отримали можливість відстоювати свої інтереси в судах, а селянські наділи відмежували від панських земель, проте селян так і не звільнили від панщини.

Утворення та діяльність Головної руської ради

Революція 1848 р. дала поштовх і до національного самовизначення українців, а отже, й використання ними не тільки літературних і наукових праць, а й політичних засобів. Ідея української самобутності стала стрімко перетворюватися на ідею національної самостійності, утілюючись у політичному прагненні до крайової автономії. Так, у квітневих петиціях до австрійського імператора греко-католицькі священики та інтелігенти вимагали лише змін у мовно-культурних питаннях, а 2 травня 1848 р. вони створили у Львові першу політичну організацію — Головну руську раду. Вона складалася із ЗО членів — представників духівництва та міської інтелігенції. Головну раду спочатку очолив греко-католицький єпископ Г. Яхимович, а згодом — енергійний священик М. Куземський. Рада мала відділи шкільництва, селянських справ, фінансів тощо. Головній руській раді підпорядковувалося 12 окружних і 50 місцевих, так званих поменших рад. Основою нової політичної організації стала церковна мережа. Кожна поменша рада була представлена в Головній раді своїм референтом, який вів листування, забезпечуючи двосторонній інформаційний зв'язок між головною та своєю поменшою радою. Місцеві ради проводили збори, у яких брали участь по кілька сотень громадян.