Класифікаіця та поведінка витрат

Для прийняття управлінських рішень конче необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати— це витрати, що не залежать від прийняття рішення.

Наприклад, якщо керівник фірми має вибрати, викупити торгове помешкання або взяти його в оренду, то вартість торгового приміщення і сума оренди будуть релевантними витратами, а вартість торгового обладнання і зарплата продавців — нерелевантними.

Витрати, що становлять різницю між кількома рішеннями, називають диференціальними витратами.

У наведеному вище прикладі диференціальними витратами є різниця між вартістю торгового приміщення та сумою орендної плати за період його використання.

Минулі витрати зазвичай є нерелевантними для прийняття рішень стосовно майбутніх витрат. Приміром, підприємство розглядає питання щодо списання застарілих матеріальних запасів. Вартість цих запасів є нерелевантною, оскільки кошти на їх придбання вже були витрачені й їх неможливо повернути. Проте у разі списання цих запасів у підприємства можуть виникнути витрати на сплату податку на додану вартість, які є релевантними щодо ухваленого рішення.

Розглядаючи варіанти рішень, слід зважати не лише на дійсні (реальні), а й на альтернативні витрати.

Дійсні витрати — це витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів.

Альтернативні витрати — це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Наприклад, у разі подальшого зберігання застарілих запасів підприємство не лише витрачатиме кошти на їх зберігання, а й позбавляється можливості розмістити на складі потрібні матеріали.

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними. Детальніше поведінку витрат буде розглянуто далі.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників вирізняють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або справляти на них значний вплив.

Відповідно, неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати.

Практичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від сфери повноважень менеджера.

Одні й ті самі витрати можуть бути контрольованими з боку начальника цеху одного підприємства та неконтрольованими для начальника цеху іншого підприємства.

Прикладом традиційно контрольованих витрат з позицій начальника цеху є основні матеріальні витрати і основна зарплата, а неконтрольованих — амортизація верстатів.

Змінні витрати — це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат).

Це означає, що збільшення кількості виробленої продукції у десять разів призведе до збільшення загальних змінних виробничих витрат теж удесятеро.

Типовим прикладом змінних витрат є прямі матеріальні витрати, відрядна зарплата, енергія для роботи устаткування, пальне для автомобілів, комісійні виплати торговим агентам.

Постійні витрати — це витрати, що залишаються незмінними в разі зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат).

Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація, орендна плата, зарплата персоналу офісу тощо.

Змішані витрати — це витрати, що містять елементи як змінних, так і постійних витрат.

Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентної плати та змінні витрати — плату за міжміські розмови.

Припустімо, що абонентна плата за телефон становить 500 грн на місяць, а тариф за міжміський телефонний зв'язок дорівнює 2 грн за хвилину. Тоді динаміку витрат на телефонні послуги можна зобразити таким чином (рис. 2.14).

В основу розподілу витрат на постійні та змінні покладено припущення релевантного діапазону та часу.

Релевантний діапазон — це діапазон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат та фактором витрат.

Релевантним зазвичай є нормальний очікуваний діапазон діяльності підприємства.

За межами цього діапазону змінні витрати не є лінійною функцією обсягу внаслідок понаднормової оплати, знижок з обсягу закупівлі матеріалів, неефективного використання ресурсів тощо.

Тому змінні витрати можна відобразити прямою лінією лише в межах релевантного діапазону діяльності підприємства (рис. 2.15).

Функція витрат — це математичний опис взаємозв'язку між витратами та їх факторами.

У спрощеному вигляді функцію витрат можна описати так:

Y=a+bx (2.1)

де У— загальні витрати;

а — загальні постійні витрати;

b — змінні витрати на одиницю діяльності;

х — значення фактора витрат.

Вихідні дані для визначення функції витрат

Тиждень	Машино-години	Витрати на обслуговування
1	102	17850
2	132	18165
3	93	15060
4	108	13755
5	90	11550
6	144	21840
7	117	17700
8	69	10650
9	123	19740
10	141	15480
11	102	11280
12	72	14445

Метод вищої—нижчої точки — це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.

Для ілюстрації практичного застосування методу вищої—нижчої точки діяльності використаємо дані таблиці 2.4, які свідчать, що найвищий обсяг діяльності становить 144 машино-годин, а найнижчий — 69 машино-годин. Перенесемо результати спостережень у табл. 2.5 і розрахуємо різницю між витратами у вищій та нижчій точках діяльності.

Таблиця 2.5

Розрахунки для визначення функції витрат методом вищої-нижчої точки

Результат спостережень	Фактор витрат, машино-годин	Витрати на обслуговування устаткування, грн
Найвище значення фактора витрат	144	21840
Найменше значення фактора витрат	69	10650
Різниця	75	11190

Отже, при зростанні обсягу діяльності на 75 машино-годин загальні витрати зросли на 11190 грн. Звідси змінні витрати на 1 машино-годину становлять:

11190÷75=149,2 грн.

Виходячи з цього, постійні витрати дорівнюють:

21840-(144×149,2)=21840-21485=355 грн

або:

10650-(69×149,2)=10650-10295=355 грн.

Отже, функція витрат у цьому разі має такий вигляд:

Y=355+149,2x.