16. Двомембранні органели клітини:мітохондрії та пластиди

До двомембранних органел клітини належать мітохондрії та пластиди. Ці органели характеризуються рядом особливостей. По-перше, як видно з назви, вони оточені двома мембранами — зовнішньою і внутрішньою. По-друге, внутрішня мембрана цих органел є дуже складчастою. Мітохондрії та пластиди мають часткову генетичну автономність, тобто мають власну ДНК, РНК і рибосоми. І хоча ДНК цих органел не вміщує всієї необхідної інформації, усе ж таки частину своїх білків вони синтезують самі. І, по-третє, мітохондрії та пластиди здатні розмножуватися поділом надвоє, причому перед поділом клітини вони приблизно рівномірно розподіляються між дочірніми клітинами. Проаналізувавши ці особливості, американська дослідниця Лінн Маргеліс у 80-х роках ХХ століття сформулювала симбіотичну гіпотезу походження двомембранних органел клітини (гіпотеза ендосимбіогенезу). Згідно з цією гіпотезою мітохондрії та пластиди колись були прокаріотичними клітинами, що вступили в симбіоз з іншими клітинами. Проте потрібно сказати, що існують аргументи й проти такої витонченої гіпотези:білоксинтезуючий апарат двомембранних органел має низку відмінностей від такого апарата в прокаріотів;

гени мітохондрій і пластид більше схожі на гени еукаріотів (вони містять послідовності ДНК, що повторюються);

хоча ці органели й мають часткову автономність, усе ж таки більшість їхніх білків закодовані в ядерній ДНК і синтезуються в цитоплазмі. Отже, дискусія про походження двомембранних органел триває, це є одним із найбільш животрепетних питань сучасної клітинної біології. Проте варто зазначити, що біологи дедалі більше схиляються до остаточного визнання гіпотези ендосимбіогенезу як правильної.

20.Основні положення еволюційного вчення Дарвіна.

Основні положення теорії Дарвін висловив в 1859 р. в книзі «Походження видів шляхом природного добору, або Збереження сприятливих порід в боротьбі за життя», розвинув в подальших працях — «Зміна тварин і рослин під впливом одомашнення» (1868) і «Походження людини і статевий добір» (1871). До близьких висновків незалежно прийшов А. Уоллес (1858). Назву «дарвінізм» запропонував Т. Гекслі (1860).Рушійними силами еволюції Дарвін вважав спадкову мінливість і природний добір. Він вперше поставив у центрі уваги еволюційної теорії не окремі особини, а види і внутрішньовидові угруповання. Дарвін зібрав численні докази існування спадкової мінливості організмів і в природі, і в умовах одомашнення. Він виділив дві основні форми мінливості: невизначену і визначену, надаючи основне значення в еволюції невизначеній мінливості. Пізніше було з'ясовано, що певна мінливість (модифікації) не спадкова. Аналогічно Дарвін прийшов до висновку, що і в природних умовах діє творчий чинник, рушійний і направляючий еволюцію організмів, — природний добір. Дарвін показав, що в природі організмам будь-якого виду властива постійна боротьба за існування, що складається з їх взаємодій з чинниками зовнішнього середовища (абіотичними і біотичними) і внутрішньовидової конкуренції. Дарвін вперше дав наукове, логічно послідовне і матеріалістичне рішення найважливіших проблем еволюційного вчення і підірвав позиції метафізичних і ідеалістичних уявлень в біології — креаціонізму, віталізму тощо. Після публікації теорії Дарвіна еволюційні ідеї отримали широке розповсюдження. Вчення Дарвіна покладене в основу наукового обґрунтування походження людини. Розкриті ним закони еволюції дозволили створювати на науковій основі нові породи домашніх тварин і сорти культурних рослин, тобто сприяли розвитку селекції. Еволюційна теорія зробила великий вплив на розвиток палеонтології, ембріології, систематики, а в XX ст. — генетики та екології

. 23. Популяція

сукупність організмів, що займають обмежений ареал (територія поширення якогось об'єкта або явища), мають спільне походження за фенотипом та географічно ізольовані від інших популяцій даного виду. Ріст популяції — співвідношення між народжуваністю і смертністю.

В еволюційній теорії популяція - група особин, здатна до більш-менш сталого самовідтворення (як статевого, так і безстатевого). Вона відособлена (зазвичай географічно) від інших груп, з представниками яких (при статевій репродукції) потенційно можливий генетичний обмін. З точки зору популяційної генетики популяція - це група особин, в межах якої ймовірність схрещування у багато разів перевершує ймовірність схрещування з представниками інших подібних груп. Зазвичай говорять про популяції як про групи в складі виду або підвиду.

В сучасних еволюційних теоріях (наприклад, в синтетичній теорії еволюції) популяція вважається елементарною одиницею еволюційного процесу.Популяції притаманні:

спільність еволюційної долі;

здатність до невизначено тривалого (в еволюційному масштабі часу) існування;

наявність займаної території;

Формування генетичної системи, що характеризується вільним, заснованим на випадковому, рівноможливому поєднанні всіх типів гамет, схрещування особин всередині популяції (панміксія), значна ізольованість від інших популяцій;

адаптивне реагуванням на зовнішні впливи як цілого;

наявність специфічного екологічного гіперпростору (екологічної ніші).Популяція, як і будь-яка складна система, характеризується динамікою, структурою і системними (груповими) властивостями - характеристиками.Кожне угруповання особин, що належить до одного виду, має окреслену генетичну структуру, яка виражена в певних морфологічних особливостях виду.

Одночасно для популяції характерна певна екологічна структура, яка є результатом відмінності демографічного типу, наприклад, вікова структура, народжуваність, смертність.