47. Розвиток еволюційних поглядів ламарка

Ламаркі́зм — перша еволюційна гіпотеза, висунута Жан Батист Ламарком.

Свою еволюційну гіпотезу Ламарк опублікував у книзі «Філософія зоології» (1809). Основні положення гіпотези:

всі живі організми змінюються (еволюціонують);

є два основні фактори еволюції: безпосередній вплив навколишнього середовища та внутрішнє прагнення організмів до самовдосконалення (прогресу);

розвиток супроводжується вправлянням (тренуванням) одних та невправлянням інших органів організму;

органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, — зменшуються. Таким чином виникають корисні ознаки;

еволюція — це безперервний процес набуття корисних ознак;

корисні ознаки успадковуються потомством.

48. Біологічне значення статевого розмноження

Розмноження — процес відтворення собі подібних, що забезпечує безперервність і спадковість життя. Існує два основні типи розмноження: статеве і нестатеве.

Нестатеве розмноження відбувається без участі статевих клітин. При нестатевому розмноженні всі нащадки однієї особини генетично ідентичні один одному і батьківському організму. Існує декілька видів нестатевого розмноження.

Поділ. Мітотичним поділом клітини розмножуються одноклітинні тварини та рослини. У цьому випадку з однієї материнської клітини утворюються дві дочірні — два нові організми, ідентичні в генетичному відношенні. Для підвищення генетичної мінливості у більшості одноклітинних нестатеве розмноження чергується із статевим.

Вегетативне розмноження. Брунь­кування здійснюється шляхом утворення на материнському організмі багатоклітинного виросту, з якого розвивається нова особина (рослини, гриби, деякі тварини). Фрагментація — відокремлення ділянки тіла з подальшим відновленням бракуючих частин (тварини). Вегетативне розмноження у рослин може здійснюватись за допомогою спеціалізованих утворень — цибулин, кореневищ, бульб.

49. Єдність хімічного складу організмів.

Живі організми містять майже всі відомі в природі хімічні елементи.

Вони, на відміну від неживої природи, мають відносно стале співвідношення цих елементів, які за процентним вмістом у клітині поділяють на макро-, мікро- та ультрамікроелементи. Ці елементи входять до складу органічних і неорганічних сполук. Серед неорганічних сполук особливе місце належить воді, яка становить у середньому 60-70% їхньої маси.

Більшість сполук живих організмів складають органічні речовини.

Основні класи цих речовин - вуглеводи, білки, нуклеїнові кислоти та ліпіди.

Вуглеводи - клас органічних сполук, більшість яких складається з атомів Карбону, Гідрогену та Оксигену. Серед вуглеводів розрізняють моно-, оліго- та полісахариди. Основні функції вуглеводів - енергетична і будівельна. Вуглеводи можуть відкладатись у клітинах про запас у вигляді полісахаридів.

Ліпіди - гідрофобні органічні сполуки.

Серед них найпоширеніші - жири. Вони здійснюють теплоізоляційну, захисну та будівельну функції, беруть участь у регуляції життєдіяльності організмів; при їхньому окисненні вивільняється значна кількість енергії.

Провідна роль серед органічних сполук належить білкам.

Білки - високомолекулярні біополімери, мономерами яких є амінокислоти. Вони мають різні рівні структурної організації (первинний, вторинний, третинний і четвертинний). їх поділяють на прості (протеїни) та складні (протеїди). Під дією різних факторів білки здатні змінювати свою структуру та властивості. Цей процес може мати як оборотний, так і необоротний характер. Білки виконують в організмах живих істот різноманітні функції: будівельну, захисну, регуляторну, сигнальну, рухову, енергетичну, транспортну тощо. До особливої групи білків належать ферменти, що виконують каталітичну функцію.

Важливе значення в організмах живих істот належить різним групам біологічно активних речовин: вітамінам, гормонам, нейрогормонам, фітогормонам тощо.

Вітаміни мають різну хімічну природу, беруть участь майже в усіх біохімічних та фізіологічних процесах.

Відсутність або нестача вітамінів в організмі, так само як і їхній надлишок, спричинюють тяжкі захворювання, пов'язані з порушеннями обміну речовин.

Гормони, нейрогормони і фітогормони — органічні сполуки різної хімічної природи.

Гормони виділяють у кров, лімфу або порожнинну рідину тварин залози внутрішньої секреції, а нейрогормони — особливі нервові клітини. Фітогормони утворюються в певних клітинах грибів і рослин. Подібно до гормонів та ней-рогормонів, вони здійснюють гуморальну регуляцію різноманітних процесів життєдіяльності.

У клітинах деяких видів рослин виявлено особливі біологічно активні сполуки — алкалоїди, більшість з них отруйна для людини і тварин. Мікроорганізми здатні виробляти антибіотики, які пригнічують розвиток інших видів мікроорганізмів або вбивають їх. Антибіотики і деякі алкалоїди застосовують у медицині.

Нуклеїнові кислоти - біополімери, мономерами яких є нуклеотиди.

Розрізняють два типи нуклеїнових кислот: ДНК і РНК. Дволанцюгова молекула ДНК зберігає спадкову інформацію про будову білків або молекул РНК. Крім того, ДНК забезпечує передачу цієї інформації дочірнім клітинам під час поділу материнської. Ділянку молекули ДНК, яка несе інформацію про структуру певного білка або молекули нуклеїнової кислоти, називають геном.

Стабільність структури молекул ДНК у особин певного виду забезпечує сталість їхньої будови та процесів життєдіяльності. Молекули РНК, на відміну від ДНК, здебільшого складені з одного ланцюга. Існує три типи РНК: інформаційна (іРНК), транспортна (тРНК) та рибосомна (рРНК).

50. Неоргані́чні сполуки. вода та мінеральні солі

Неоргані́чна сполу́ка — хімічна сполука, яка не містить атомів Карбону, хімічно пов'язаних з атомами Гідрогену.

Класифікація

Усі неорганічні сполуки за подібністю їх складу і хімічних властивостей об'єднують в окремі групи, або класи.

Класи неорганічних сполук:

оксиди

основи

кислоти

солі

Мінеральні солі – осадові мінерали, які кристалізуються при випаровуванні та охолодженні природних водних розчинів, що є сильними електролітами. Процес утворення М.с. протікає внаслідок перенасичення розчинів.