10. Ієрархія нормативно-правових актів України

У найбільш загальному вигляді ієрархічну систему нормативно-правових актів України можна представити наступним чином (за силою юридичного впливу)

1-й рівень - Конституція України — є основою усього законодавства України, її верховенство у системі нормативних актів України, а також конституційні закони, що доповнюють або вносять зміни до положень Конституції

2-й рівень - Міжнародні договори, ратифіковані (введені в національне законодавство). Міжнародні договори обов’язкові до виконання саме після їхньої ратифікації Верховною Радою, а не після підписання їх Україною.

3-й рівень - звичайні Закони – це акт, прийнятий Верховною Радою України або через референдум (тобто законодавчою владою), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має вищу юридичну силу. Прийнято розрізняти закони:

Звичайні закони теж можна розділити на дві групи: кодифікаційні; поточні.

Кодифікаційний закон (кодекс) – це документ, в якому в систематизованому вигляді розташовані нормативні приписи, що регулюють окрему область суспільних відносин. Кодекс, як правило, становить ядро певної галузі законодавства. Усі інші - поточні.

А також Декрети КМУ, що мають силу Закону.

Чинні зараз Декрети Кабінету Міністрів України, прийняті з листопада 1992 року по травень 1993 року, мають силу закону. Хоча, Кабінет Міністрів є органом виконавчої влади, що видає підзаконні нормативні акти – постанови й розпорядження. Однак Верховна Рада України як орган законодавчої влади наприкінці 1992 р. делегувала свої повноваження строком на 6 місяців Кабінету Міністрів і доручила йому видавати такий вид нормативних актів, як Декрет, що є не підзаконним актом, а законодавчим.

4-й рівень підзаконні нормативно-правові акти – акти державних органів, прийняті в межах своїх повноважень на підставі й на виконання Конституції та законів.

Указ Президента України — це правовий акт глави держави, який видається з найважливіших питань, віднесених до його компетенції. Укази можуть мати як нормативний, так і ненормативний (правозастосовний характер). Нормативні укази стосуються до невизначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненормативні укази мають індивідуальне значення.

Укази Президента України та постанови Верховної Ради України, прийняті відповідно до Конституції та законів України, мають вищу юридичну силу щодо правових актів Кабінету Міністрів України.

Норми містяться в інших актах, що мають обоязковий характер. Це:

5-й рівень. Акти місцевих органів влади і місцевого самоврядування;

6-й рівень. Локальні акти. акти, прийняті відповідними колективами на основі приписів законодавства і чинні в межах цих колективів. Це внутрішні документи окремо взятого підприємства, які обов’язкові тільки для цього підприємства. Таких локальних актів існує досить багато. До них, насамперед, належать статут підприємства, колективний договір.

11. Прогалини в праві та шляхи їх усунення та подолання

Прогалина в праві (в законодавстві) — це відсутність норми у регулюванні певних відносин.

Причини прогалин різні. Первісні прогалини зумовлені тим, що законодавець не врахував у формулюваннях нормативних актів всю багатоманітність життєвих ситуацій, що вимагають правового регулювання. Це може трапитися також через прорахунки, допущені при розробці закону, у використанні прийомів юридичної техніки. Наступні прогалини з'являються об'єктивно внаслідок постійного розвитку суспільних відносин, виникнення нових життєвих ситуацій, які не могли бути заздалегідь передбачені законодавцем.

Єдиним засобом усунення прогалин є правоутворююча діяльність державних органів.

Якщо прогалина виявлена в ході правозастосування, то швидке прийняття необхідних правових норм не завжди можливе, тому правозастосовчі органи використовують оперативні засоби подолання прогалин з метою вирішення конкретної юридичної справи.

До таких засобів належать: аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування правових норм.

Аналогія закону — це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують урегулювання в межах даної галузі права за найсуттєвішими ознаками. Оскільки наявність прогалини не є підставою для відмови у вирішенні справи, правозастосовувач знаходить норму, що регулює такі «подібні», аналогічні відносини і застосовує її до конкретної ситуації.

Аналогія права — це застосування до конкретних відносин загальних засад і смислу законодавства в разі відсутності норм, що регулюють подібні з найсуттєвіших ознак відносини. Це значить, що юридична справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, юридична рівність, відповідальність за вину та інших

Субсидіарне застосування (міжгалузева аналогія) є застосуванням до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні за суттєвими ознаками відносини в суміжних, споріднених галузях. При цьому запозичення можливе тільки в галузях, що мають схожість у засобі правового регулювання, на­приклад застосування приписів про терміни в цивільному праві до регулювання трудових правовідносин. У субсидіарному застосуванні закладений важливий момент — економність норматив­ного матеріалу: коли є можливість застосувати відпрацьоване в інших галузях, то немає сенсу приймати нові норми.

Прогалини в праві слід відрізняти від поняття юридичних колізій. На відміну від прогалин юридичні колізії — це «надлишок» нормативно-правових актів, які суперечать один одному.