6. Форми права

Під формою права розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм.

Правовий звичай — це визнане державою правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосування протягом тривалого часу. Санкціонування звичаю відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою і адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі.

Правовий прецедент — це принцип, який покладений в основу рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи, що в майбутньому стає загальнообов'язковим правилом при вирішенні всіх аналогічних справ. У країнах романо-германської правової системи судова практика, як правило, не виходила за межі тлумачення закону і судовий прецедент офіційно не визнавався формою права.

Нормативний правовий акт — це офіційний документ, прийнятий компетентними суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права. . В Україні основною формою права є нормативні правові акти у вигляді Закону або підзаконного нормативно-правового акту (укази Президента, постанови ВРУ, КМУ тощо).

Нормативний правовий договір — це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Договори з нормативним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового контракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру (міжнародний договір, колективний договір на підприємстві.)

На певних історичних етапах розвитку правових систем формою права виступає юридична наука. Юридична доктрина має значний вплив на розвиток юридичної практики, сприяє удосконаленню законодавства, оскільки виробляє юридичні поняття і конструкції, способи і прийоми тлумачення і реалізації правових норм, якими користуються правотворчі

7. Система права

Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави.

Існує кілька класифікацій системи права:

1. за призначенням виділяють матеріальне і процесуальне право.

Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відносини, які реально складалися між людьми і повинні бути організовані з допомогою правового регулювання. (наприклад, цивільне право, кримінальне право),

Процесуальне право визначає порядок вирішення спорів, конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень. Ці норми покликані на відновлення порушеного правопорядку, встановленого матеріальним правом. Оскільки, процесуальні норми створені задля захисту матеріальних норм, вони вважаються похідними від матеріального, їх допоміжним елементом.

2. за характером регульованих відносин — приватне і публічне право.

Публічне право — це сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це передусім норм конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріоритет має воля органів державної влади (завжди будуть виступати стороною у правовідносинах), котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.

Приватне право — сукупність норм права, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності сторін , автономії.

Приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду.

3. за територіальним поділом - національне міжнародне.

Національне - внутрішнє право окремої держави, міжнародне – договірне право багатьох держав.

За сферами та способами регулювання розподіляються на галузі – підгалузі - інститути - норми права.

Критеріями розподілу норм права за галузями є предмет та метод правового регулювання.

Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання..

Основні галузі системи права України такі: конституційне (державне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче право.

Деякі вчені виділяють також такий необов’язковий (факультативний — вони є не у всіх галузях) елемент системи права, як підгалузь права — це частина певної галузі права, що об’єднує правові норми та інститути, які регулюють суспільні відносини, що мають самостійне значення. Наприклад, цивільне право складається з підгалузей права власності, зобов’язального, спадкового, авторського права, фінансове — з банківського і податкового права і так далі.

Інститут права — це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Інститути права поділяються на галузеві, які регулюють певні відносини в межах однієї галузі права (наприклад, в межах конституційного права можна виділити інститут президента, Верховної Ради тощо), та міжгалузеві, які регулюють відносини, що є предметом різних галузей права (наприклад, інститут власності, норми якого містяться в конституційному, цивільному, кримінальному, земельному та ін. галузях права, інститут відшкодування шкоди тощо) .

Первинним елементом системи права є правові норми, безпосередньо надає юридичного значення суспільним відносинам і знаходить свій зовнішній вираз у правовому приписі.