Муромо-рязанське (рязанське) князівство.

Муромо-Рязанське (Рязанське) князівство – феодальна держава, територія якої розташовувалася в районі р. Ока. Муромо-Рязанська земля виділилась із складу Чернігівського князівства наприкінці 11 ст. Ці землі за заповітом Ярослава Мудрого отримав у спадщину його син Святослав (Чернігів, Тмутаракань, землі вятичів, землі середньої Оки). Йому спадкував син Олег, який у 1097 р. Отримав підтримку на з’їзді князів у м.Любеч. Проте тоді самостійного уділу не виникло, до 30-х років 12 ст. Муром і Рязань входили до складу Чернігівського князівства, ними керували князі-намісники.

Відокремлення муромо-рязанських земель сталося у 1129 р. Після смерті Ярослава Святославича, який заповів свою вотчину синам: Муром – Юрію, Рязань – Святославу і Ростиславу. До середини 12 ст. старшим містом (старшим столом) був Муром і князівство мало назву Муромо-Рязанське (Муром вперше згадується в літопису під 862 р., а з початку 11 ст. в його землях керували князі-намісники). З початку 60-х років 12 ст. старшим містом стала Рязань, тоді ж в Муромі ствердилася лінія Святославичів, в Рязані – Ростиславичів. З середини 12 ст. Рязань почала боротьбу з Ростово-Суздальським князівством за владу та програла, потрапивши у залежність, яка тривала до смерти Всеволода Велике Гніздо (князь суздальський та великий володимирський 1176-1212 рр.)

Рязанські землі сильно постраждали під час татаро-монгольської навали, особливо від Батиєва нашестя у 1237-1238 рр., коли Рязань була повністю зруйнована. Посилення Рязанського князівства сталося у середині-другій половині 14 ст., за часів князювання Олега Івановича (1350-1371 рр., 1372-1402 рр.). До його складу вийшли землі до верхів’я р. Оки. В середині 14 ст. столицю князівства було перенесено до Переяславля-Рязанського (вперше згадується під 1095 р., у 1778 р. отримує назву Рязань. Стара Рязань, що була зруйнована татаро-монголами, знаходилась від него приблизно у 50 км).

Князівство настільки посилилося, що стало протистояти Москві. Рязань та Москву примирив Сергій Радонежський, який був посланий до Рязані Дмитром Донським. Був підписаний союзний договір, який був підкреплений династичним шлюбом сина рязанського князя Федіра Олеговича та доньки Дмитра Донського Софії. У другій половині XIV ст. на рязанські та нижегородські землі стали частише нападати татаро-монголи. У 1377 р. руські дружини потерпіли поразку на р. П’яна. У 1378 р. на рязанські землі стався напад татаро-монгольського мурзи Бегича, велика битва відбулася на р. Вожі, де руське військо одержало першу перемогу над військом татаро-монголів. Підтримку Рязані надав Дмитро Донський, який послав великокнязівську дружину. У 1380 р. в землях Рязанського князівства відбулася Куліковська битва. Олег Іванович був союзником Мамая, в одночас він попередив Дмитра Донського про військо Мамая. У 1382 р. рязанські землі були роззорені військом хана Тохтамиша, який повертався після спалення Москви. На початку 15 ст. за часів Федіра Олеговича (1402-1427 рр.) зміцнюються політичні зв’язки з Москвою. У роки феодальної війни 1425-1450 рр. рязанські князі підтримали московського князя Василя ІІ (1425-62 рр.). Муром став центром боротьби проти опозиції (військ Дмитра Шемяки). Союз Рязані та Москви знов був скреплений династичним шлюбом: рязанський князь Василь Іванович (1456-64 рр.) був одружений на донькі Василя ІІ, сестрі московського государя Івана ІІІ (1462-1505 рр.). Останнім рязанським князем був Іван Іванович (1503-1921 рр.). На початку 16 ст. за часи його малолітства землями керувала мати Агрипина Василівна, яка визнала повну залежність від Москви. У 1521 р. Іван Іванович за підтримкою кримського хана намагався повернути владу, але програв боротьбу, втік до Литви, де помер у 1534 р. З 1521 р. Рязанське князівство офіційно увійшло до складу Російської держави на загальних засадах.