Новгородська боярська республіка (домонгольський період) Адміністративно-територіальний поділ Новгородської землі

Новгород вперше згадується у літопису під 859 роком.

Територія Новгородської землі знаходилась між: озерами Ільмень та Чудським, по берегах рік Волхова, Ловаті, Мологи, Мсти, Великої. Межами Новгородської землі були: Фінська затока, Чудське озеро, верхів’я Волги, Вятки, Ками, Біле море на півночі та Урал на сході.

Новгород по р. Волхов ділився на дві частини – князівську та торгову, в адмінастративному плані – на 5 „кінців” яки мали свої засади самоуправління. Тому землі навколо Новгорода ділилися на „п’ятини”: Водську, Обонежську, Біжецьку, Деревську, Шелонську. «Примісттями» Новгорода були: Псков, Ізборськ, Великі Луки, Стара Руса, Торжок, Бежичі, Ладога, Юр’їв, Вятка (Псков та Вятка в період феодальної роздробленості створили самостійні державні утворення). Фактичними колоніями Новгорода були: Заволоч’є, Помор’є, Пермь, Печора, Югра.

Особливості соціально-економичного розвитку Новгородської землі

Ведучими отраслями господарства були торговля (у тому числі міжнародна) та ремесло. Недостатній розвиток землеробства був пов”язаний з відсутностью необхідній кількісті плодородних земель та складними кліматичними умовами.

Характерний широкий розвиток промислів, перш за все солеваріння, виробництво заліза, рибна ловля, мисливство, хутровий помисел тощо

Політичний устрій Новгородської боярської республіки

На прикінці 11 – початку 12 ст. у Новгородської землі сформувался своєрідний соціально-політичний уклад. У радянської та сучасної російської історичної літературі його прийнято називати феодальной боярськой республікой. Хронологічні рамки її існування – 1136- 1478 рр.

Вища влада належала народному зібранню – вече, головну роль в рішенні питань розвитку грала боярська рада (рада господ).

ЗАГАЛЬНОМІСЬКЕ ВІЧЕ

Кончанські вічеві з’їзди (сходи)

У лічанські вічеві сходи

РАДА ГОСПОД (300 золотих поясів)

Посадник Архиєпископ Тисяцький Князь

Усі представники административно-виконавчої влади у Новгородської землі були обраними на вече. Посадник – голова міського управління, тисяцький – голова міського ополчення, архієпископ – голова новгородської єпархії. Основні функції князя – захист Новгорода від зовнішніх ворогів, збор данини. Місцеве управління новгородських земель реалізовувалося на принципах самоуправління обраними старостами різних рівней (кінців, уліц).

Особливостю політичного ладу Новгородської землі був „вічевий строй”, який встановлював приорітет боярської влади над князівською, на усі державно-адміністративні посади новгородці обирали на вічі, адміністративно-териториальне управління базувалося на принципі самоуправління. За весь час в Новгороді було 80 князів, посадників – 189, архиєпископів – 21. Починаючи з Олександра Невського, новгородськими князями були великі володимирські князі, а з Івана Каліти – московські. З втратою права обрання князів та укладання з ними «ряду» в Новгороді зменьшився авторитет князівськї влади.