Основні теорії виникнення держави східних слов”ян

Слов”янська (антинорманська)	Центристська	Норманська
Не визнаеться суттєва роль варягів (норманів) у формуванні Давньоруської держави, призвання їх на князювання та варязьке походження великокнязівської династії.	Виникнення Давньоруської держави було результатом внутрішнього економічного та соціально-політичного розвитку слов”ян, але при участі варягів. Існує точка зору, що варягі це представники південно-балтського слов”янства.	Давньоруська держава формувалась норманами (варягами) відповідно побажанням слов”ян, які були неспроможні зробити це самостійно. Визнаеться факт їхнього призвання на князювання та варязьке походження великокнязівської династії.
Ломоносов М.В. – 18 ст. Рибаков Б.О. – 20 ст.	Юрганов А.Л., Кацва Л.А. – 20 ст., а також більшость сучасних російських дослідників	Байер Г.З., Шлепер А.Л, Міллер Г.Ф – 18 ст. Карамзін М.М., Соловьев С.М. – 19 ст.

Основні концепції походження Давньоруської держави:

Матеріалістична (класова): виникнення держави є наслідком розвитку сукупності соціально-економичних та політичних передумов в період розпаду родових відносин (поява нерівністі у кількісті майна, соціальной диференціації, власність на землю та знаряддя праці тощо).

Договірна: виникнення держави внаслідку договіра між людями.

Основні концепції соціально-економичного розвитку Давньої Русі

Ранньокласовий характер давньоруського суспільства, у соціально –політичному устрою якого були в наявності елементи родового, рабовласницького та феодального суспільств	Ранньофеодальний характер давньоруського суспільства, яке знайходилося на початкової стадії феодального розвитку	Дофеодальний, князівсько-общиний характер давньоруського суспільства, яке стояло на порозі феодального розвитку
Фроянов І.Я.	Греков Б.Д, Рибаков Б.А., більшость сучасних істориків	Зімін О.О., Алексеев Ю.Г.

Феодальна роздробленість (загальна характеристика)

Період 12–15 столітть час, коли на зміну єдиній раннєфеодальній державі Київська Русь приходить феодальна роздробленість, як нова форма державно-політичної організації, що характеризується економічним і політичним відокремленням земель. Економічною основою нових державних утворень була вотчина, що в умовах натурального господарства і розвитку феодального імунітету забезпечувала економічну самостійність земель. Політичною – слабкість великокнязівської влади, удільні тенденції. Правовою – рішення Любечського з’їзду князів 1097 р. Соціальну базу склали бояри, удільні князі, дружина. Таким чином, феодальна роздробленість – це історичний період в історії Давньої Русі, коли удільні князівства поступово відокремлюються від Київа та лише формально входять до складу Давньоруської держави.

Причини та наслідки феодальної роздробленості на Русі

Причини	Позитивні наслідки	Негативні наслідки
Збереження значних родо-племених пережитків соціально-політичного характеру	Розквіт міст в удільних землях (периферія Київської Русі)	Постійні князівські усобиці, боротьба за землі та владу
Натуральний характер господарства	Засвоєння нових торговельних шляхів	Дробління князівств між нащадками
Розвиток феодальної власності на землю, зріст удільного князівсько-боярського землевладіння	Склалися кращі умови для соціально-економічного розвитку	Послаблення обороноздатності держави, загроза захвату земель
Династична боротьба за владу між боковими гілками Рюриковичів, феодальні усобиці	Здійснюється господарська колонізація мало засвоєних земель	Загроза втрати державного суверенитету
Постійні на падіння кочівників на південно-східні землі, міграція населення на північний схід Русі	Завершуеться формування органів політичной влади феодального держави	Політичне дробління держави
Занепад торговлі по Дніпру, як наслідок половецької небезпеки та втрати Византиєю свого мирового торгового значення	Зберігалися єдиними релігія, мова, правові норми, культура
Ріст міст на Русі, як політичних центрів удільних князівств

З”їзди та договори князів не змогли зупинити усобиці, боротьбу за владу та землі тимчасово препинив унук Ярослава Мудрого – великий київський князь Володимир Всеволодович Мономах (1113-1125 рр.), політику якого продовжував його син Мстислав Великий (1125-1132 рр.). Після смерті Мстислава закінчився період тимчасової політичной єдності та територіальної цілісності. Держава вступила в добу політичної роздробленості. Історики 19 століття цей час називали удільним періодом, радянські – феодальной роздробленостю.

Виникають королівства-князівства, кількість яких була непостійна через родинні розділи та об’єднання деяких з них. Утрачається поняття старшинства династії, затверджується поняття старшинства кожної гілки. У середині 12 ст. нараховувалося 15 князівств, у 13 ст. – навколо 50, а в 14 ст., коли почався процес централізації, число їх наближалося до 250. Князівства склалися переважно в рамках колишніх племінних союзів, етнічна й обласна стійкість яких підтримувалась природними межами і місцевими культурними та правовими традиціями.

Найбільш помітну роль у політичному розвитку Русі зіграли князівства: Київське, Чернігівське, Ростово-Суздальське, Галицько-Волинське та інші. У 13 – 14 ст.ст. західні та південні землі були захоплені Великим Литовським князівством, Польщею, Угорщиною, в наслідок чого був утрачений суверенітет місцевих ліній Рюриковичів. Північно-Східна та Північно-Західна Русь його зберігла, незважаючи на завоювання татаро-монголами, і стала основою формування Російської централізованої держави.

Роль політичного центру Північно-Східної Русі грали спочатку Володимир, а потім Москва. Політична роздробленість і економічна самостійність не вели до повної роз'єднаності. Зберігалися єдиними релігія і церковна організація, мова, правові норми, культура, правляча династія; зберігалися елементи політичної єдності у виді наявності центра і визнання великого князя “першим серед рівних”, спільність військово-політичних інтересів, етнопсихології і етносвідомості. Все це надалі сформувало основу національної державної ідеї.

Період феодальної роздробленості хронологічно охоплює 12-15 сторіччя.

Умовно можливо виделити три етапи:

1. 12 ст.– І третина 13 ст. – політична боротьба між князівськими гілками за владу, розпад ранньофеодальної монархії на самостійні князівства;

2. 40-і роки 13 ст. – 14 ст. – гостра боротьба за збереження суверенитету князівств, землі між Ордою та Литвою.

3. Кінець 14 ст. – 15 ст. – Русь, що об’єднується, головним напрямком політичного розвитку був процес централізації, збирання території та влади навколо Москви. До кінця періоду формується основна територія Російської централізованої держави, входить у вживання назва “Росія”.