26

Міністерство науки та освіти України

Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова

Історичний факультет

С.В. МІЛЕВИЧ

ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

МОНАРХІЧНОЇ РОСІЇ В СХЕМАХ ТА ТАБЛИЦЯХ

Навчально-методичний посібник по вивченню курсу історії Росії

Для студентів ІІ – ІІІ курсів історичного факультету всіх форм навчання

Одеса - 2000

Рекомендовано до друку Вченою Радою історичного факультету Одеського

національного університету ім Мечникова І.І. 10 жовтня 2000 р., протокол № 2

Мілевич С. В. Еволюція державного устрою монархічної Росії в схемах та таблицях. Навчально-методичний посібник по вивченню курсу історії Росії.

Для студентів ІІ – ІІІ курсів історичного факультету всіх форм навчання.- Одеса, 2000.- 25 С.

Редактор: доцент кафедри нової та новітньої історії ОНУ ім.Мечникова І.І., кандидат історичних наук Попова Т.М.;

Рецензент: голова методичного совету історичного факультету, доцент кафедри нової та новітньої історії ОНУ ім.Мечникова І.І., кандидат історичних наук Шабанова Г.М.

ВСТУП.

Історія Російської держави нараховує більш одинадцяти сторіч, протягом яких продовжувалася її безупинна еволюція. Тисячоріччя Росії офіційно й урочисто відзначалося в 1862 р., про що свідчить не тільки історична література, але і встановлений у Новгороді Великому пам'ятник. Дата обрана не випадково: початок російської державності традиційно зв'язувався з появою на північно-заході варяга Рюрика. Походження останнього точно не з'ясовано, але саме з ним зв'язували свій родовід правителі Росії до кінця 16 ст. Новгородська традиція вважати Рюрика онуком новгородського посадника Гостомисла (сином його дочки Уміли) не суперечить версії про норманське (варязьке) походження легендарного родоначальника першої князівської династії. Він цілком міг бути одночасно і варягом (по батькові), і «новгородцем» (по матері). Це може служити поясненням тому, що саме він був покликаний у новгородські землі на князювання в 862 р. Не виключене і те, що в легенді про покликання було відображено традицію виборності князів, що закріпилася в політичному житті Новгорода. Водночас не можна довести або заперечити родинний зв'язок Рюрика з правлячою династією. Але хотілося б підкреслити, що суперечки стосовно походження перших князів не мають прямого відношення до питання про походження державності у східних слов'ян. Принаймні, визнання варязьких коренів перших правителів не означає підтримку норманської теорії. Але, незалежно від минулих і теперішніх суперечок і трактувань, держава сформувалась й розвивалась, пройшовши різні стадії генезису. Київська Русь була ранньофеодальною державою, яка характеризувалася незавершеністю процесів формування соціально-економічних відносин і політичних інститутів. З 30-х років 12 ст. вона стала розпадатися на князівства – самостійні економічні й політичні утворення. Прийшов час феодальної роздробленості, так званий, удільний період, що продовжувався до кінця 15 ст., коли на зміну розрізненим політичним утворенням прийшла централізована держава, яку в літературі часто звуть Московією. До середини 16 ст. сформувалася нова система управління, Росія стала станово-представницькою монархією, еволюція якої приводить до поступового переходу до абсолютизму й перетворення Росії на імперію в першій чверті 18 ст. Подальший хід розвитку привів до становлення органів управління, що є атрибутом монархії буржуазного типу, хоча для Росії завжди була характерна наявність відмінних від Європи політичних установ і традицій. Наведені нижче таблиці дозволяють простежити основні етапи в еволюції державного устрою Російської держави.

КИЇВСЬКА РУСЬ

Ранньофеодальна держава з центром у Києві склалася на рубежі VIII-IX ст. на базі східно-слов`янських племен (полян, древлян, дреговичів, кривичів та ін.). Вона охоплювала територію від Таманського півострова на півдні, Дністра та верхів^”їв Вісли на заході до верхів”їв Північної Двіни на півночі, та була однією з найбільш великих держав Європи.

Кий, Щек, Хорів та їх сестра Либідь – легендарні засновники Київа (482 р.). Є підстави для припущення про те, що їхні нащадки залишали за собою київський стіл до 80-х років ІХ ст. Друга половина 1Х ст.: Аскольд та Дір – легендарні київські князі, в Києві з 860-61 р. Існує дві версії їх походження – полянська (нащадки Кия) та норманська (дружинники Рюрика). За Повістю времіних літ вони одними з перших намагались ввести на Русі християнство як державну релігію (Аскольдово чи Фотієво хрещення, поч. 60-х років 1Х ст.).

Таблиця 1

ДИНАСТІЯ РЮРИКОВИЧІВ: КНЯЗЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ (до 1132 р.)

РЮРИК (862-879, Новг.)*

ОЛЕГ (879-882, Новг., 882-912, Київ)

ІГОР (912-945) ОЛЬГА (945-964)

С ВЯТОСЛАВ (964-972)

ЯРОПОЛК (972-980) ВОЛОДИМИР I (980-1015)

С ВЯТОПОЛК ОКАЯНИЙ (1015-1019) ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (1019-1054)

ІЗЯСЛАВ СВЯТОСЛАВ ВСЕВОЛОД

( 1054-1073, 1076-1078) (1073-1076) (1078-1093)

СВЯТОПОЛК (1093-1113) ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1113-1125)

МСТИСЛАВ ВЕЛИКИЙ (1125-32)

* У дужках позначені роки правління.

Таблиця 2 РАННЬОФЕОДАЛЬНА МОНАРХІЯ ІХ – ХІІ ст.

ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ КИЇВСЬКИЙ

ДРУЖИНА

CТАРША ДРУЖИНА. БОЯРИ (ЗНАТЬ)

МОЛОДША ДРУЖИНА (ГРИДІ)

МІСЦЕВІ (УДІЛЬНІ) КНЯЗІ

ПОСАДНИКИ ВОЛОСТИТЕЛІ

МІСЦЕВА ДРУЖИНА

ПОГОСТИ, СТАНОВИЩА, ВОЛОСТІ

Таблиця 3

ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ НОВГОРОДСЬКОЇ БОЯРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

ЗАГАЛЬНОМІСЬКЕ ВЕЧЕ

(300 золотих поясів)

Кончанські вечеві з^”їзди (сходи)

РАДА ГОСПОД

Посадник Архиєпископ Тисяцький Князь

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ

НОВГОРОДСЬКОЇ ЗЕМЛІ (ХІІ-ХV ст.)

Новгород – перше літописне згадування під 859 роком.

Територія Новгородської землі знаходилась між: озерами Ільмень та Чудським, по берегах рік Волхова, Ловаті, Мологи, Мсти, Великої. Межами Новгородської землі були: Фінська затока, Чудське озеро, верхів^”я Волги, Вятки, Ками, Біле море на півночі та Урал на сході.

«Примісття» Новгорода: Псков, Ізборськ, Великі Луки, Стара Руса, Торжок, Бежичі, Ладога, Юр^”їв, Вятка (Псков та Вятка в період феодальної роздробленості створили самостійні державні утворення).

Землі навколо Новгорода ділились на п’ятини: Водську, Обонежську, Біжецьку, Деревську, Шелонську. Фактичними колоніями Новгорода були: Заволоч’є, Помор’є, Пермь, Печора, Югра.

Головними противниками були німецькі та шведські лицари (ХІІ-ХІІІ ст.ст.), Ливонський орден (з 1237 р.). З середини ХІІ ст. до середини ХV ст. Новгород воював 26 разів зі Швецією, 11 разів з Ливонським орденом.

ЕТАПИ ЛІКВІДАЦІЇ НОВГОРОДСЬКОЇ БОЯРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Хронологічні рамки існування Новгородської боярської республіки – 1136- 1478 рр. За весь час в Новгороді було 80 князів (від Володимира до Михайла Олельковича), посадників – 189, архиєпископів – 21 (до початку ХVІ ст.).

Починаючи з Олександра Невського, новгородськими князями становились великі володимирські, а з Івана Каліти – московські князі. З втратою права обрання князів та укладання з ними «ряду» в Новгороді зменьшився авторитет князівськї влади.

Основними етапами приєднання Новгорода до Москви та скасування його політичної незалежності були: 1456 р. - Яжелбицький мир, 1471 р. - загальнодержавний похід Івана III, Коростиньський мир, 1475г.- «городищенське стояння», 1477 р. – другий похід Івана ІІІ, 1478 р. – ліквідація Новгородської боярської республіки, включення її земель до складу загальнодержавних територій. З 13 по 15 січня 1478 р. всі мешканці Новгороду присягнули Москві, влада перейшла до великокнязівських намісників.

РОСТОВО-СУЗДАЛЬСЬКЕ (ВОЛОДИМИРО-СУЗДАЛЬСЬКЕ) КНЯЗІВСТВО (домонгольський період)

Князівство виникло в складі Давньоруської держави, першепочатковою столицєю був Ростов (перше згадування в літопису під 862 р.), з другої чверті ХІІ ст. – Суздаль (перше згадування в літопису під 1024 р.). Першепочотково князівство існувало як уділ синів великого київського князя (Ярославичів, потім Мономашичів). Першим сувереним князем Ростово-Суздальського князівства став Юрій Довгорукий, який з 1125 р. перестав підпорядковуватись Київу. При Андрії Боголюбському столицю перенесено до Володимира, князівство становиться Володимиро-Суздальським, а Володимир спочатку – столицею князівства, а потім – всієї Північно-Східної Русі (стольним містом). Після смерті Всеволода Велике Гніздо землі князівства були поділені між синами, відокремились Ростовська, Ярославська, Суздальська гілки, з кінця ХІІІ ст. – Тверська та Московська. В ХІІІ ст. землі Північно-Східної Русі попали в залежність від татаро-монгол (похід Батия 1237-38 рр., утворення держави Золота Орда), яка існувала до 1480 р. (Іван III, Ахмед-хан, «стояння на ріці Угрі»). Останнім великим володимирським князем домонгольського періоду був Юрій Всеволодович (син Всеволода Велике Гніздо), який загинув в 1238 р. в битві з татаро-монголами на р. Сить. В Золотій Орді першим здобув великокнязівського ярлику брат загиблого - Ярослав Всеволодович.

Таблиця 4

РОСТОВО-СУЗДАЛЬСЬКІ (ВОЛОДИМИРО-СУЗДАЛЬСЬКІ) КНЯЗІ

В ОЛОДИМИР МОНОМАХ кн.рост.,сузд.,переяс.1093-1125, вел.кн.київ.

1113-25

В^“ЯЧЕСЛАВ кн. сузд. 1096-1107, ЮРІЙ ДОВГОРУКИЙ кн. сузд.1108-35

вел. кн. київ. 1139, 1151-54 вел. кн. київ.1149-50, 1150-51, 1155-57

А НДРІЙ БОГОЛЮБСЬКИЙ МИХАЙЛО ВСЕВОЛОД ВЕЛИКЕ ГНІЗДО кн. вишгород. 1149-50, 1155-56, кн.волод.-сузд. кн. волод.-сузд. 1176-1212, кн. волод.-сузд. 1156-74. 1174-76 київ. 1173

КОСТЯНТИН ЮРІЙ ЯРОСЛАВ

кн. рост. 1212-16, кн. волод.-сузд. 1212-38 кн. переяслав. 1212-36

волод.-сузд. 1216-18 новг. 1214-36, вел.київ.

1236, 1238. вел. кн.волод.

1238-46.

Таблиця 5

МОСКОВСЬКА ТА ТВЕРСЬКА КНЯЗІВСЬКІ ДИНАСТІЇ (ХІІІ-ХІV cт.)

ЯРОСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ вел.кн.волод.1238-46

ОЛЕКСАНДР НЕВСЬКИЙ ЯРОСЛАВ ТВЕРСЬКИЙ**

к н.новг.1236-51,вел.волод.1253-63 кн.твер.1246-71, вел.влад.1263-71

ДМИТРО ДАНИЛА * СВЯТОСЛАВ МИХАЙЛО

вел.кн.влад.1276-94 кн.моск.1263(1276)-1303 кн.твер.1271-82 кн.твер.1282-

1319, з 1304 -

вел.волод.

ЮРІЙ ІВАН КАЛІТА ДМИТРО ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДР кн.моск.1303-25 кн.моск.1325-40 твер.кн.1319-25, вел.твер. кн.твер.і вел. вел.вол.1319-23 з 1327-вел.волод. вел.волод.с 1323 1345-47, волод.1325-27

1359-64 твер.1337-39

С ЕМЕН ГОРДИЙ ІВАН II ВСЕВОЛОД МИХАЙЛО кн.моск. і вел.волод. кн.моск. і вел.волод. кн.вел.твер.1347-48 вел. твер.1364-99

1 340-53 1353-59 вел. вол.1368-73,75

ДМИТРО ДОНСЬКИЙ ІВАН

кн.моск. і вел.волод.1359-89 кн.кашин.1389-99

вел.твер.1399-1425

* Князі московські

**Князі тверські

ТВЕРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

Займало територію по верхній течії р. Волги та її притоках. Столиця – Тверь (при впадінні р. Тверці до р. Волги, вперше згадується під 1208 р.). Відокремлено Ярославом Всеволодовичем із складу Переяславль-Залеського в якості уділу сину Ярославу в 1247 р. Міста князівства: Кашин, Коснятин, Зубців, Стариця, Холм, Микулин, Дорогобуж (поступово навколо них утворювались удільні княжіння тверского дома). Князівство зміцніло в другій половині ХІІІ ст., а все ХІV ст. вело запеклу боротьбу за політичну першість у всій Північно-Східній Русі. Головним суперником Твері в цій боротьбі була Москва.

МОСКОВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

Бу­ло роз­та­шо­ва­но в центрі єв­ро­пей­сь­кої ча­с­ти­ни Ро­сії, у по­між­рі­ч­чі рік Оки та Во­л­ги, на р. Мо­с­к­ва. Сто­ли­ця – Мо­с­к­ва, впе­р­ше зга­ду­єть­ся в ле­то­пи­су під 1147 р. Кня­зів­с­т­во ви­ни­к­ло в дру­гій по­ло­ви­ні ХІ­ІІ ст. при ви­ді­лен­ні уді­ла Да­ни­ї­лу - мо­ло­д­ше­му си­ну Оле­к­са­н­д­ра Не­всь­ко­го (в 1263 р. по за­по­ві­ту Оле­к­са­н­д­ра Не­всь­ко­го. Але, Да­ни­ї­лу бу­ло всьо­го два ро­ки, він жив і ви­хо­ву­ва­в­ся при дво­рі сво­го стар­шо­го бра­та - Ди­ми­т­рія Оле­к­са­н­д­ро­ви­ча, який, ставши ве­ли­ким во­ло­ди­мир­сь­ким кня­зем, під­тве­р­див ба­ть­ків­сь­ке роз­по­ря­джен­ня.). Склад міст та уді­лов Мо­с­ков­сь­ко­го кня­зів­с­т­ва по­стій­но по­ши­рю­ва­в­ся в хо­ді центра­лі­за­ці­ї. Зве­ли­чен­ня Мо­с­к­ви ак­ти­в­но про­хо­ди­ло на про­тя­зі всьо­го ХІV ст. в бо­ро­ть­бі з Тве­р­”ю, яка осо­б­ли­во жо­р­с­то­ко ве­лась при Іва­ні Ка­ли­ті та Дми­т­рії Дон­сь­ко­му. Пі­с­ля пе­ре­мо­ги на Ку­лі­ко­во­му по­лі (1380 р.), яка бу­ла оде­р­жа­на об­”­є­д­на­ним ру­сь­ким вій­сь­ком під ке­рі­в­ни­ц­т­вом Дми­т­ра Дон­сь­ко­го, ве­ли­ко­го кня­зя мо­с­ков­сь­ко­го та во­ло­ди­мир­сь­ко­го, ви­зна­чи­лись шля­хи та ме­то­ди центра­лі­за­ції, від­па­ли мо­ж­ли­ві ра­ні­ше аль­те­р­на­ти­в­ні ва­рі­а­н­ти об­”­є­д­на­в­чо­го про­це­су.

БО­РО­ТЬ­БА МО­С­К­ВИ ТА ТВЕ­РІ ЗА ПО­ЛИ­ТИ­Ч­НЕ ВЕР­ХО­ВЕН­С­Т­ВО

Бо­ро­ть­ба Мо­с­к­ви та Тве­рі за по­лі­ти­че­не вер­хо­вен­с­т­во ос­но­в­ним про­явом яко­го в пе­рі­од центра­лі­за­ції бу­ло стве­р­джен­ня на ве­ли­ко­кня­зів­сь­ко­му Во­ло­ди­мир­сь­ко­му сто­лі, по­ча­ла­ся з 1304 р., ко­ли яр­лик на ве­ли­ке кня­зів­с­т­во, який ра­ні­ше на­ле­жав Дми­т­рію (1276-1304), стар­шо­му си­ну Оле­к­са­н­д­ра Не­всь­ко­го, бу­ло пе­ре­да­но твер­сь­ко­му кня­зю Ми­хай­лу. Пра­во на ве­ли­ке кня­жін­ня за­пе­ре­чує мо­с­ков­сь­кий князь Юрій Да­ни­ло­вич, онук Оле­к­са­н­д­ра Не­всь­ко­го. При­ві­дом до по­ча­т­ку во­є­них дій ста­ла пе­ре­да­ча Мо­с­к­ві зе­мель Пе­ре­яс­ла­в­ль-­За­ле­сь­ко­го кня­зів­с­т­ва. Мо­с­к­ва всту­пає в ди­на­с­ти­ч­ний со­юз з Ор­дою, який бу­ло за­кре­п­ле­но од­ру­же­ням Юрія Да­ни­ло­ви­ча. Під час во­є­них дій жі­н­ка мо­с­ков­сь­ко­го кня­зя (се­с­т­ра ор­дин­сь­ко­го ха­на) опи­ни­ла­ся в по­ло­ні і по­ме­р­ла. У від­по­відь Юрій Да­ни­ло­вич в 1318 ро­ці до­би­в­ся не тіль­ки пе­ре­да­чи йо­му ве­ли­ко­кня­зів­сь­ко­го яр­ли­ка, але й стра­ти Ми­хай­ла Яро­сла­ви­ча Твер­сь­ко­го. В 1325 ро­ці Юрій Да­ни­ло­вич став же­р­т­вою по­мсти і був уби­тий в Ор­ді твер­сь­ким кня­зем Дми­т­рі­єм Грі­з­ні Очі, який за­хо­пив ве­ли­ко­кня­зів­сь­кий яр­лик. Вла­да остан­ньо­го бу­ла не­до­в­гою: за са­мо­суд йо­го бу­ло ви­з­ва­но до Ор­ди і там він був стра­че­ний ра­зом з си­ном. Але ве­ли­ко­кня­зів­сь­кий яр­лик бу­ло збе­ре­же­но в твер­сь­ко­му до­мі, у бра­та стра­че­но­го – Оле­к­са­н­д­ра Ми­хай­ло­ви­ча.

В 1327 ро­ці у Тве­рі спа­ла­х­ну­ло ан­ти­мо­н­голь­сь­ке по­вс­тан­ня, чим і ско­ри­с­та­в­ся мо­с­ков­сь­кий князь Іван Ка­лі­та, який при­ймав участь в при­ду­шен­ні цьо­го по­во­с­тан­ня і до­би­в­ся не тіль­ки пе­ре­да­чі йо­му ве­ли­ко­кня­зів­сь­ко­го яр­ли­ка, але й ви­гнан­ня з Тве­рі Оле­к­са­н­д­ра Ми­хай­ло­ви­ча. З ньо­го по­чи­на­єть­ся шви­д­ке зро­с­тан­ня Мо­с­к­ви: ра­зом з яр­ли­ком Ка­лі­та отри­мав пра­во на збір зо­ло­то­ор­дин­сь­ко­го “ви­хо­ду” і мо­ж­ли­вість від­ку­пи­ти у Ор­ди яр­ли­ки на Га­лич, Угліч, Бі­ло­озе­ро, які вій­ш­ли до скла­ду мо­с­ков­сь­кої “о­т­чи­ни”. Мо­с­к­ва отри­мує ста­тус ве­ли­ко­го кня­жін­ня, в 1326 ро­ці ту­ди з Во­ло­ди­ми­ра пе­ре­їз­дить ми­т­ро­по­лит Пе­т­ро. К кі­н­цю пра­в­лін­ня Ка­лі­ти Мо­с­к­ва ста­ла фі­нан­со­вим, ре­лі­гій­ним, ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ним, куль­ту­р­ним центром Пі­в­ні­ч­но­-Схі­д­ної Ру­сі (фа­к­ти­ч­ною сто­ли­цею), а мо­с­ков­сь­кі кня­зі – на­ща­д­ки Іва­на Ка­лі­ти – ве­ли­ки­ми во­ло­ди­мир­сь­ки­ми. Бо­ро­ть­ба Мо­с­к­ви та Тве­рі рі­з­ко за­го­с­т­ри­лась в дру­гій по­ло­ви­ні ХІV ст., ко­ли ве­ли­ко­кня­зів­сь­кий яр­лик пе­ре­йшов до ма­ло­лі­т­ньо­го мо­с­ков­сь­ко­го кня­зя Дми­т­ра Іва­но­ви­ча (1359 р.). Тверь ак­ти­ві­зу­ва­ла бо­ро­ть­бу за пре­стол, взя­в­ши в со­ю­з­ни­ки Ве­ли­ке Лі­то­всь­ке кня­зів­с­т­во. Ча­с­ти­ною ці­єї бо­ро­ть­би ста­ли по­хо­ди Оль­ге­р­да на Мо­с­к­ву (1368, 1370, 1372 рр.). Мо­с­к­ва ви­три­ма­ла, Оль­герд пі­с­ля по­ра­з­ки пі­шов на по­сту­п­ки, а Дми­т­ро Іва­но­вич ор­га­ни­зо­вує за­га­ль­но­ро­сій­сь­кий по­хід про­ти Тве­рі (1375 р.), на­с­лід­ком яко­го ста­ла до­го­ві­р­на гра­мо­та мо­с­ков­сь­ко­го і твер­сь­ко­го кня­зів, в якій остан­ній ви­зна­вав се­бе “мо­ло­д­шим” бра­том Мо­с­к­ви. Пе­ре­мо­гу, а та­кож вій­сь­ко­во-­по­лі­ти­ч­ний со­юз кня­зів Пів­ни­ч­но-­Схі­д­ної Ру­сі за­крі­пив ре­зуль­тат Ку­лі­ков­сь­кої би­т­ви, пі­с­ля якої за Мо­с­к­вою за­крі­пи­в­ся ста­тус на­ці­о­на­ль­ної сто­ли­ці. По­лі­тич­на роль Тве­рі змі­ц­ні­ла в ро­ки фе­о­да­ль­ної вій­ни 1425-1450 рр., ко­ли опо­зи­ція мо­с­ков­сь­кої ве­ли­ко­кня­зів­сь­кій вла­ді

при­ве­ла її до ста­ну про­ти­в­ни­ків Ва­си­ля II. Пі­с­ля пе­ре­мо­ги остан­ньо­го мир з Мо­с­к­вою бу­де від­ро­дже­но і за­кре­п­ле­но ди­на­с­ти­ч­ним шлю­бом на­сту­п­ни­ка пре­сто­лу, май­бу­т­ньо­го го­су­да­ря всі­єї Ру­сі Іва­на III, з твер­сь­кою кня­ж­ною Ма­рі­єю Бо­ри­сів­ною, брат якої – Ми­ха­и­ло Бо­ри­со­вич, ви­знав вла­ду Іва­на III. Взи­м­ку 1484-1485 рр. Іван ІІІ ор­га­ні­зу­вав остан­ній ве­ли­кий по­хід на Тверь, в ре­зуль­та­ті яко­го Твер­сь­ке кня­зів­с­т­во пе­ре­ста­ло іс­ну­ва­ти. Йо­го зе­м­лі бу­ли пе­ре­да­ні в уділ кня­зю Іва­ну Мо­ло­дому (на­сту­п­ни­ку Іва­на ІІІ), а пі­с­ля йо­го за­ги­бе­лі в 1490 ро­ці вій­ш­ли до скла­ду за­га­ль­но­де­р­жа­в­них те­ри­то­рій Ро­сій­сь­кої центра­лі­зо­ва­ної дер­жа­ви.

Таблиця 6

ФЕОДАЛЬНА ВІЙНА 1425-1450 рр. РЮРИКОВИЧІ В XV-XVI ст.

ДМИТРО ДОНСЬКИЙ (1359-89)

ВАСИЛЬ І (1389-1425) ЮРІЙ ЗВЕНІГОРОДСЬКИЙ

ВАСИЛЬ ІІ ТЕМНИЙ ВАСИЛЬ КОСИЙ ДМИТРО ШЕМЯКА

(1425-1462)

ІВАН ІІІ (1462-1505)

В АСИЛЬ ІІІ (1505-1533)

ІВАН IV ГРІЗНИЙ (1533-1584)

ІВАН помер 1581 ФЕДІР (1584-1598) ДМИТРО помер 1591

Феодальна війна другої чверті XV ст. велась між окремими гілками московського князівського дома (сином та онуками Дмитра Донського). В 1425 році до влади прийшов десятирічний Василь ІІ, опікуном якого было призначено його діда – великого літовського князя Вітовта Кейстутовича. Значну роль в керівництві державої грали його матір – Соф”ья Вітовтовна - і митрополит Фотій. Владу у нього оспорювали його дядька – Юрій Звенігородський (син Дмитра Донського) і діти останньго – Василій Косий та Дмитро Шемяка. Ця боротьба і отримала назву останньої феодальної війни. Поділяються два основних етапи: 1) 1425-1434 рр., 2) 1434-1450 рр. При цьому другий етап ділиться на внутрішні періоди: а) 1434-1436 рр., б) 1436-1446 рр., в) 1446-1450 рр. На першому етапі головна роль належала Юрію Звенігородському, який спирався на окраїни Північно-Східної Русі і двічі (1433 р., 1434 р.) захоплював Москву. В 1434 році він помирає і на другому етапі боротьбу продовжують його діти, втягуючи все нові райони (Новгород, Тверь, Вологда). Внутрішня періодизація другого етапа війни пов”язана з конфліктами між Василем Косим та Дмитром Шемякою. Але остаточну перемогу отримав московський князь Василь ІІ, який укріпив за роки свого правління великокнязівську владу.

Таблиця 7

Х РОНОЛОГІЯ ЗБИРАННЯ ЗЕМЕЛЬ НАВКОЛО МОСКВИ XIV-поч.XVIст.

Дата Територія

1 301 р. Коломна (відвойована у Рязанського князівства)

1302 р. Переяславль-Залеський (по заповіту бездітного князя цих земель;

приєднання стало привідом до початку війни Москви і Твері).

1303 р. Можайськ (відвойований у Смоленського князівства).

1 328 - Галич, Угліч, Білоозеро (викуплені Іваном Калітой у Орди, Угліч

1 340 рр. було викуплено у ростовських князів).

1 343 р. Муром (приєднаний до московських земель Семеном Гордим).

1 389 р. Володимир (по заповіту Дмитра Донського велике княжіння зливалося

з московським і становилося невід”ємним правом московських князів.

До цього Володимир переходив тому з Рюриковичів, хто отримував ве-

ликокнязівський ярлик. Але, починаючи з Івана Каліти, цей ярлик прак-

тично постійно знаходився у московських князів. Дмитро Донський

юридично закріпив політичну традицію, що вже склалася).

1 392 р. Ніжний Новгород, Городець, Мещера, Таруса (Василій І викупив ярлик

на ці землі, політична самостійність князівств ліквідувалася).

9 0-е рр. Волоколамськ, Торжок, Бежецький верх, Вологда, Двинська земля

XIV ст. (Василь І воював з Новгородом Великим і відвоював ці землі).

1 463 р. Ярославські землі (в XIV ст. Ярославське князівство розпадаеться на

уділи, з кінця XIV ст. – в сфері політичного впливу Москви, до якої з

першої треті XV ст. стали відходити його окремі частини. При Івані ІІІ

ярославський князь перейшов на московськую службу, став князем-на-

місником. За заповітом Івана ІІІ ярославським удільним князям і боярам

заборонялось переходити від Москви).

1 472 р. Пермський край

1 474 р. Ростов (підпав під вплив московських князів в середині XIV ст., був по-

делений між спадкоємцями Костянтина Васильовича, які фактично стали

служивими князями. Василь I викупив частину Ростова. Другу частину

було приєднано Іваном III в 1474 р.).

1 478 р. Новгород Великий. (Можна виділити кілька етапів ліквідації його незале-

жності: 1456 р. – похід Василя Темного, поразка новгородського опол-

чіння під Русою, підписання Яжелбицького миру на умовах великого

князя. 1471 г.- похід Івана III, розгром новгородців на р. Шелоні, Корос-

тинський мир1477 р. – другий похід , присяга новгородців в січні 1478 р.

на вірність великому князю. Лікв ідація самостійності Новгорода.

1485 р. Тверь. ( Боротьба Москви з Твер”ю була тривалою та напруженою. Пер-

ший період жорсткого протистояння прийшовся на 1304-27 роки: під час

війни з Твер”ю московський князь Юрій Данилович вперше добився ве-

ликокняжеського титула, а Іван Данилович закріпив його та пов”язані з

ним переваги за Москвою.

В 1359-75рр. політичне протистояння знов загострилось, Тверь виступи-

ла в союзі з Литвою, внаслідок чого сталися три походи Ольгерда на Мо-

скву, а відповідною реакцією – три походи Дмитра Донського на Тверь і

підписання договірної грамоти, в якій тверський князь визнавав старши-

нство Москви.

Заключний період скорення Твері приходиться на правління Івана ІІІ,

який спочатку вступає в династичний шлюб з тверською княжной Марією

і добивається від її брата Михайла Борисовича визнання свого старшинст-

ва, а в 1484-85 рр. організовує похід на Тверь, звинувативши останнього в

зраді і передавши землі в уділ свому старшому сину Івану Молодому, пі-

сля смерти якого в1490 р. вони війшли до складу загальнодержавної те-

риторії).

1 487 р. Встановлення васальної залежності Казанського ханства (за Івана III по-

ходи на Казань здійснювались в 1467-68 рр, 1469 р., 1487 р. Останій за-

кінчився взяттям Казані війсками Данила Холмського і визнанням васа-

льної залежності від Москви. Остаточне приєднання цих земель з ліквіда-

ціею ханства здійсниться в результаті походів Івана Грізного в 1552 р.)

1 489 р. Вятськая земля. (Приєднана Іваном III)

1 494 р. Верховенські князівства.. (Верхів”ья Оки, Вязьми. Приєднані до Москви в

результаті першої русько-литовської війни 1492-94 рр.)

1 510 р. Псков (Василь III ліквідував самостійність Псковської боярської респуб-

ліки, включивши її землі до складу загальнодержавних)

1514 р. Смоленськ. (Смоленські землі перейшли під владу Москви за ітогами ру-

сько- литовських війн початку XVI ст. В ході Смоленської оборони 1609-

11 рр. землі були захоплені Польщею. Смоленська війна 1632-34 рр. Для

Росії закінчилась невдало, землі повернені за Андрусівським перемир”ям

1667 р.).

1521 р. Рязань. (Неофіційна залежність рязанських земель від Москви встанови-

лася з 1456 р. В 1483 р. укладений договір, за яким рязанський князь виз-

нав себе «молодшим братом». В 1494 р. Литва після першої русько-литов-

ської війни визнала залежність рязанських земель від Москви. За Васи-

ля III рязанські землі увійшли до складу загальнодержавних територій.

1523 р. Новгород-Северські землі (26 міст і 70 волостей, що раніше належали

Литві. Приєднані в ході русько-литовських війн 1500-03 рр., 1507-08 рр.

Василем III. В 1523 р. приєднання оформлено юридично).

Служиві князі: генеалогічний і соціальний склад.

Динаміка переходу на московську службу

Правителі приєднаних земель (великі й удільні князі), переходячи на службу до московського князя, ставали, як правило, служивими князями. У їхньому складі , у залежності від соціально-політичного статусу, часу переходу, місця в придворній ієрархії можна виділити три основних шари: старомосковські княжата, княжата Північно-Східної Русі, княжата Південно-Західної Русі. Старомосковськими княжатами умовно називають тих, хто ще наприкінці XIV ст. перейшли на московську службу і встигли ввійти до складу великокнязівського двору в період його формування. У їхньому числі: Гедиміновичі (князі Хованські, Патрикєєви, Булгакови, Голіцини, Куракіни та ін.); Стародубські (князі Ро-моданівські, Пожарські, Рябополовські, Гагаріни та ін.); Оболенські (князі Репніни, Щербаті, Тростенецькі, Нагії, Довгорукі, Телепніни та ін.); Звенігородські (князі Ноздроваті, Токмакови та ін.). Цей шар відрізнявся більш міцним соціально-політичним положенням, більш раннім включенням до складу Государева двору, а потім, Боярської Думи, відсутністю великих земельних володінь у Північно-Східній Русі (крім Стародубських). Другу групу служивих князів утворили вихідці з колишніх великих князівств Північно-Східної Русі. Це князі Суздальсько-Нижегородські (основні гілки дві - Шуйські і Горбаті, роди яких припинилися після 1638 р.), Ярославські ( у числі яких Курбські, Шаховські, Прозоровські, Шехонські та ін.), Ростовські. (роди Голеніних, Щепіних, Пужбольських та ін.). Окремо стоять, але відносяться до цієї групи, Тверські князі (роди Телятевських, Мікулинських, Дорогобужських, Холмських та ін.) і Рязанські (найбільш відомий рід Пронських).

До кінця XV століття з вищезгаданих шарів сформувався склад Государева Двору, у якому досить чітко виділялося три елементи: 1) князі, що знаходилися на московській службі з XIV століття (Гедиміновичі, Оболенські, Ряполовські і роди, що походять від них); 2) бояри, що здавна знаходилися на московській службі (Кошкіни, Морозови, Челядніни та ін.), не титулована старомосковська знать; 3) “діти боярські”, представники бічних гілок тих же родів, місцеві землевласники, що висунулися службою. В ці шари вже не могли пробитися служиві князі Південно-Західних земель, які перейшли на московську службу на рубежі XV-XVI ст. у зв'язку з російсько-литовськими війнами і зберегли особливий соціально-політичний статус у Російській централізованій державі. Динаміка переходу князів цієї групи виглядала в такий спосіб: 70-і р. XV ст. – Одоєвські; з 80-х р. XV ст. – Бєльські; з осені 1487 р. – Воротинські; з 1489 р. – Белєвські; з 1492 р. – В'яземські; з 1493 р. – Мезецькі; з 1500 р. – Трубецькі, Мосальскі, Можайські, В.І.Шемячич; з 1508 р. – Глинські; з 1514 р. – Мстиславські. З них князі Бєльські, Трубецькі, Мстиславські належали до роду Гедиминовичів; князі Белєвські, Воротинські, Одоєвські, Мосальські, Мезецькі до роду чернігівських князів; Можайські й Шемячичі до стародубських князів; особливе походження мали Глинські, рід яких заснував десь на Волині нащадок Мамая, що перейшов на службу Литві і став західноукраїнським магнатом, рівним Рюриковичам і Гедиміновичам. З цього шару при дворі великого князя на початку XVI ст. зміцнилися Глинські й Бєльські, що перейшли на службу без своїх володінь і одержали “жалування” у центральних районах Росії. До кінця XVI ст., коли сформувалася система управління Російської централізованої держави, з'явилися нові державні інституції, що відповідають більш високому ступеню розвитку державності і враховуючі на феодальному рівні соціально-політичну структуру суспільства, стираються розходження шарів усередині складу Государева Двору, Боярської думи, зникають категорії удільних і служивих князів.

Політичний устрій російської держави кінця хv в.

Характеризувався становленням загальнодержавної системи керування, посиленням централізації (збиранням землі й влади, концентрацією того й іншого у великокнязівських руках). Розвиток системи керування йшло по шляху трансформації палацово- вотчинної системи в приказно-воєводську.

Єдиного принципу адміністративно – територіального розподілу ще не було, однак, можна сказати, що його основною одиницею був повіт, а в господарській діяльності – волость. У Російській централізованій державі діяла формула: думна, наказова служба – по батьківщині, ратна – по землі, земельний наділ – по службі, чини – по батькові і по службі.

В ЕЛИКИЙ КНЯЗЬ

БОЯРСЬКА ДУМА МИТРОПОЛІТ

«великий князь наказав, ЦЕРКОВНІ СОБОРИ

а бояри присудили»

Ближня дума:

вузьке коло безпосередніх радників

«ПУТІ» (окремі галузі палацевого господарства

КОМІСІЇ ПРИ ДУМІ;

П РИКАЗИ палацеві, загальнодержавні;

функціональні (галузеві), територіальні

МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ («кормління»)

Намісники, волостелі, пристави, доводчики, городові прикажчики

Етапи розвитку наказової системи

Прикази – монопольні органи центрального управління, що поєднують адміністративні і судові функції.

1. XV в. – розширення функцій палацевих відомств, початок їхнього перетворення в органи загальнодержавного управління.

2. Початок XVI в. – усередині палацевих відомств з'являються самостійні установи, що очолювали д’яки, які одержали спеціальне доручення, наказ (“хати”, “прикази”).

3. Із середини XVI в. – перетворення приказного управління в систему центрального загальнодержавного (реформи Івана Грізного).

Таблиця 8

ІЄРАРХІЯ ЧИНІВ-ЗВАНЬ У РОСІЙСЬКІЙ

Централізованій державі

Думні Придворні Приказні Московського дворянства

1. Бояре 1. Стольники 1. Думні 1. Бояре. Окольніч”ї.

д”яки Думні дворяни.

2. Окольніч”ї 2. Стряпчі 2. Д”яки 2. Стольники.Стряпчі.

(спальники) Московські дворяни

3. Думні дворя- 3. Жильці (не- 3. Под”ячі 3. Жильці. Виборні

ни з міст імениті люди) дворяни (неімениті люди)

Дворові діти

боярські. Міські діти боярські.

Таблиця 9 КЛАСИФІКАЦІЯ СЛУЖИВИХ ЧИНІВ

Ч ИНИ СЛУЖИВІ

« ПО ОТЕЧЕСТВУ» ПО ПРИБОРУ

ДУМНІ ВЛАСНЕ СЛУЖИВІ

ЧИНИ МОСКОВСЬКІ ЧИНИ ГОРОДОВІ