12. Книжкова палата України – важливий центр наукової інформації

Книжко́ва пала́та Украї́ни і́мені Іва́на Фе́дорова — державна наукова установа у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності.

Започаткована 24 січня 1919 року згідно з Законом про утворення Головної Книжної Палати в м. Києві, який підписано Головою Ради Народних Міністрів УНР В. Винниченком за поданням Міністра Народної Освіти проф. І. Огієнка.

Функції

Книжкова палата України здійснює:

державну бібліографічну реєстрацію та централізовану каталогізацію всіх без винятку видів видань, випущених в Україні; забезпечує впровадження системи ISBN, контролює правильність її функціонування, проводить консультації, надає ідентифікатори видавцям, а також виробникам окремих видів аудіо-, візуальної, аудіовізуальної продукції і визначає відповідні номери ISBNs. Всі вищевказані функції Книжкова палата України здійснює на підставі Угоди про співробітництво з Міжнародним агентством ISBN, підписаної 13.01.96 Міністром України у справах преси та інформації, Наказу Міністра інформації України від 21.02.97 № 6 «Про передачу функцій Національного агентства ISBN Книжковій палаті України».

збирання та використання адміністративних даних, які характеризують динаміку та стан у видавничій справі;

аналіз тенденцій розповсюдження видавничої продукції, вивчення книжкового ринку, його регіональних особливостей;

комплектування і збереження повного і недоторканного фонду Державного архіву друку — головного сховища всіх видів видань, випущених в Україні;

державну стандартизацію видавничої та бібліотечної справи, розроблення і контроль за дотриманням стандартів суб'єктами видавничої справи, а також сертифікацію баз даних;

розробку та обґрунтування короткострокових і довгострокових прогнозів розвитку видавничої та бібліографічної справи в Україні;

наукові дослідження в галузі бібліографії, книгознавства, соціології книги та читання, консервації та реставрації документів;

наукознавчі дослідження і розробку бібліометричних методів визначення пріоритетних напрямів і рівнів розвитку наукових досліджень;

створення і видання поточних, кумулятивних і ретроспективних бібліографічних покажчиків, реферативних журналів і науково-аналітичних оглядів, друкованих карток;

розробку та експлуатацію бібліографічних баз даних і мереж бібліографічної інформації;

організацію книгообміну.

Фонди

На Книжкову палату України покладено функції з комплектування і збереження повного і недоторканного фонду Державного архіву друку — головного сховища всіх видів видань, випущених в Україні.

Фонди друкованої продукції і бази даних Книжкової палати України перебувають під охороною держави та є її власністю.

Книжкова палата України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одержує безоплатні та платні обов'язкові примірники всіх видань, випуск яких здійснюється суб'єктами видавничої справи в Україні, і надає узагальнену інформацію про це через засоби масової інформації та надсилає її в управління преси та інформації обласних державних адміністрацій.

Підпорядкування

Книжкова палата України підпорядковується центральному органу виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики з питань масової інформації та видавничої справи.

Друковані видання палати

«Літопис журнальних статей» — державний бібліографічний покажчик, видається з 1936.

13. Інтернет як джерело наукової інформації: плюси і недоліки.

Освоєння кам'яних знарядь праці допомогло сформуватися людському розуму. Металеві знаряддя збільшили ефективність фізичної праці. Машини механізували фізичну працю людини, зберігаючи людський ресурс та час. На цьому шляху розвитку інформаційна технологія звільняє людину від рутинної, повсякденної розумової та фізичної праці, посилює його творчі можливості.

Протягом багато поколінь наші предки користувалися єдиним засобом накопичення, зберігання та передачі інформації - усним словом. Еволюція технічних засобів створила умови масового поширення йього слова серед людства – спочатку писемністю, потім друкарством, електронними машинами та, нарешті, новітніми засобами масового зв'язку (ЗМІ). З виникненням в XX столітті електронних засобів зв'язку характер ЗМІ - а фактично життя в цілому - змінився докорінно. Окремі дослідники масових комунікацій заговорили про настання епохи «медіакратії» - влади ЗМІ, які вже не тільки відображають та тлумачать дійсність, а й змінюють її за своїми побажаннями. Масова комунікація є вже не просто «вікно», через яке ми знайомимося зі світом, а «вхідними воротами», через які чужі ідеї проникають у нашу свідомість. Найяскравішим прикладом є всесвітня комп'ютерна мережа Інтернет.

Глобальна мережа транслює інформацію за традиційною схемою «джерело - повідомлення - одержувач», то зберігаючи її в первісному вигляді, то надаючи їй зовсім інший, новий вигляд та зміст. Комунікація за допомогою Інтернету може мати зовсім різні форми - від всесвітніх веб-сайтів, що керуються головними інформаційними агентствами, рекламодавцями, організаціями, що керують новинами, до серверів-сторінок, котрі займаються звичайними обговореннями та, нарешті, особистим листуванням між звичайними людьми. 

В Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію [9].

Всесвітня мережа має різноманітний вигляд ЗМІ, що створює безліч різних форм комунікації.

Як і ЗМІ Інтернет в порівнянні з іншими має декілька переваг :

1. Мультимедіа (інтернет має змогу об'єднати візуальні, звукові, друковані та відео-аспекти інших ЗМІ, та зменшити затрати на відправлення);

2. Персоналізація (забезпечення необхідною інформацією як кожну конкретну особу так і групу людей);

3. Інтерактивність (передбачає діалог, взаємодія і зворотний зв'язок між сотнями користувачів за допомогою електронної пошти, інформаційного табло, форумів, чатів і телеконференцій);

4. Відсутність посередників.

Незважаючи на всі плюси виникає беззаперечна потреба у проведенні досліджень та аналізу Інтернету як нового засобу масової комунікації, що включає дослідження користі і вигоди.

У новому інформаційному суспільстві формуються нові правила поведінки, змінюються моральні цінності - людство переживає глобальні зміни у сфері культури. Споживачі інформації опиняються у надзвичайно складних умовах вибору моральних пріоритетів завдяки ЗМІ, які на сьогодні є яскравим прикладом для формування суспільної думки та розвитку нових поколінь. А найгірше те, що розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій по всьому світу створює низку можливостей для появи нових форм експлуатації та видів злочинної діяльності - при поширенні недостовірної інформації відбувається маніпулювання уявленням суспільства. З'являються поняття «злочин, пов'язаний з використанням комп'ютерів» або «кіберзлочин», «злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних систем, правопорушення щодо контенту та правопорушення відносно інтелектуальної власності»

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір.

Тобто, користувачі мережі - мають конституційні права на розміщення (поширення інформації). Але, така інформація повинна поширюватися із дотриманням застережень законодавства про її достовірність, які часто порушуються.

Так, однією з його головних на сьогодні проблем є дотримання авторського права. За ствердженням багатьох авторів велика кількість інформації надходить до мережі з порушенням прав інтелектуальної власності, які потребують захисту, незважаючи на всі спроби захисту прав інтелектуальної власності, передбачені цивільним кодексом та іншими нормативними актами, що застосовуються до порушень в мережах. Це обумовлено великою специфічністю, як самих порушень, так і інформаційних процесів усередині мережі.

Будь-яка інформація в електронній формі є доступною користувачам мережі в будь-який час та ризикує стаюти легкою здобиччю для порушників авторських прав та бути перетвореною як завгодно. І це все це дуже швидко та технічно просто. А головне – набагато дешевше за легальні варіанти отримання необхідної інформації. В той час як відстежити правопорушника практично не можливо. Адже, якщо Інтернет ресурс не є зареєстрованим джерелом масової інформації, ситуація значно погіршується з позиції особи, права якої порушено. Можливості для захисту нею свого порушеного права значно звужуються, так як зменшується перелік законних інструментів для захисту» [3].

Автори фактично позбавлені можливості захищати свої права в цифровому середовищі.

З самого початку розвитку Інтернетузначна кількість користувачів не приділяла великої уваги щодо серйозності створення норм на правовідносин, що регулювали б діяльність в цифрових мережах.Саме тому й розпочалося створювання законопроектів щодо їх регулювання. Головною ціллю було визначення правових аспектів розвитку та користування Інтернетом, створення інформаційного законодавства. Проте більшість юристів на сьогоднішній день вважають, що чинне законодавство цілком в змозі адекватно регулювати хоча б деякі сфери взаємовідносин, що виникають у мережі Інтернет [17].

На сьогодні в Україні не існує жодного нормативно-правового акта, яким би врегульовувались усі відносини, пов’язані з поширенням інформації мережею Інтернет. Навіть електронні бібліотеки, яким чинний Закон про авторське право робить певні пільги щодо використання творів бібліотеками(зокрема бібліотека має право без дозволу автора і без виплати йому гонорару здійснювати репрографічне), але ніяк не дозволяє ні оцифровувати (відтворювати) твір, ні розміщувати твір на сайті.

багато науковців вважають, що разом з полегшенням буденної діяльності тісний зв'язок з ІТ шкодить здоров'ю людини. Створення нового інформаційного суспільства зі своїми віртуальними цінностями та традиціями робить інформацію засобом управління масами, внаслідок чого формується людина нового типу на міждержавному та особистому рівнях, що майже весь час проводить біля комп'ютера – «homo medium». Нищівний вплив електронні ЗМІ здійснюють через відсутність критеріїв відбору якісної та достовірної інформації.

Наперевагу цій тенденції реальну можливість існування має ідея формування гармонічного, культурного суспільства без вікових, статевих, національних чи освітніх обмежень, державних кордонів тощо.

Саме такими ідеями керується Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури – ЮНЕСКО.

Вся діяльність ЮНЕСКО в області комунікації і інформації покликана скоротити цифровий розрив, що існує сьогодні, між розвиненими країнами, та країнами що розвиваються на шляху до будівництва суспільства знаннь і скорочення розриву в області цифрових технологій. Організація робить акцент на людський чинниках: культурна і мовна різноманітність інформації, доступ до неї і її використання суспільством.

Український уряд, підтримуючи напрямок світового розвитку, затверджує Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015, в якому йдеться про те, що: «Одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя».