1. Наукова школа: сутність явища, особливості функціонування.

Наукова школа (рос. научная школа, англ. scientific school, нім. wissenschaftliche Schule f, Richtung f) — форма організації колективної наукової праці співробітників НДІ, ВНЗ, наукового центру тощо під керівництвом лідера школи, як правило, відомого вченого. Характеризується єдиною дослідною програмою, спільністю наукових поглядів і стилю наукової діяльності в конкретній галузі. Лідер є автором програмної концепції — основи для вирішення наукових задач.

Це є об’єднання однодумців, що втілюють наукові дослідження у життя. У діяльності наукової школи реалізуються такі функції:

1) виробництво наукових знань 2) поширення знань 3) підготовка обдарованих фахівців

Ознаки існування наукової школи – головною ознакою є ефективне засвоєння і дослідження її вченими актуальних проблем з висунутих керівником наукових напрямів. Мінімальний цикл існування наукової школи – три покоління:

1) засновник школи 2) послідовники 3) учні послідовника

Ключова фігура наукової школи це її лідер (називає школу). Лідером може бути видатний, авторитетний вчений, який продукує ідеї (нові напрями дослідження), вчений, який може об’єднати навколо себе однодумців. Ознаки наукової школи:

1) багаторічна наукова продуктивність, що характеризується кількісними і якісними показниками. Кількісними і якісними показниками є кількість праць, які публікуються у журналах, наукових роботах – це наукові праці вчених 2) широта проблемно-тематичного, географічного та хронологічного діапазонів функціонування наукової школи 3) збереження традицій і цінностей наукової школи на всіх етапах її становлення та розвитку. 4) забезпечення спадкоємностей у дослідженні 5) розвиток атмосфери творчості, новаторства, відкритості для дискусій 6) об’єднання у школу талановитих вчених та постійне поновлення вчених і виконавців 7) постійні комунікаційні зв’язки між учителем та учнями 8) активна педагогічна діяльність 9) офіційне визнання державою важливості наукових досліджень наукової школи

Вважається, що лідером школи є тільки доктор наук (професор). Наукова школа повинна мати три доктора наук за однією спеціальністю (пов’язана тематика).

2. Методологічні аспекти наукового дослідження.

Науко́вий ме́тод (або Ме́тоди науко́вого дослі́дження) — сукупність методів встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об'єктів.

Метод включає в себе способи дослідження феноменів, систематизацію, коригування нових і отриманих раніше знань. Висновки робляться за допомогою правил і принципів міркування на основі емпіричних (спостережуваних і вимірюваних) даних про об'єкт[1]. Базою для отримання даних є спостереження та експерименти. Для пояснення спостережуваних фактів висуваються гіпотези і будуються теорії, на підставі яких формулюються висновки та припущення. Отримані прогнози перевіряються експериментом або збором нових фактів

Важливою стороною наукового методу, його невід'ємною частиною для будь-якої науки, є вимога об'єктивності, що виключає суб'єктивне тлумачення результатів. Не повинні прийматися на віру будь-які твердження, навіть якщо вони виходять від авторитетних учених. Для забезпечення незалежної перевірки проводиться документування спостережень, забезпечується доступність для інших вчених всіх вихідних даних, методик і результатів досліджень. Це дозволяє не тільки отримати додаткове підтвердження шляхом відтворення експериментів, але й критично оцінити ступінь адекватності (валідності) експериментів і результатів по відношенню до перевіреної теорії.

Види наукового методу

Загальнонаукові методи дослідження — емпіричні – використовуються на рівні накопичення фактичного матеріалу (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні – на рівні теоретичного осмислення подій (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація і т. д.).

Спеціальні методи дослідження ґрунтуються на вивченні конкретних фізичних та хімічних властивостей речовини й фізичних властивостей та параметрів фізичних полів.

Теоретичний науковий метод

Теорія (грец. θεωρία, «розгляд, дослідження») — система знань, що має характер передбачення відносно якого-небудь явища. Теорії формулюються, розробляються і перевіряються згідно з науковим методом.

Стандартний метод перевірки теорій — пряма експериментальна перевірка («експеримент — критерій істини»). Однак часто теорію не можна перевірити прямим експериментом (наприклад, теорію про виникнення життя на Землі), або така перевірка занадто складна або затратна (макроекономічні та соціальні теорії), і тому теорії часто перевіряються не прямим експериментом, а по наявності характеру передбачення — тобто якщо з неї випливають невідомі / непомічені раніше події, і при пильному спостереженні ці події виявляються, то характер передбачення присутній.

Гіпотеза (від грец. Ὑπόθεσις — «основа», «припущення») — недоведене твердження, припущення або здогад.

Як правило, гіпотеза висловлюється на основі ряду спостережень, які її підтверджують і тому виглядає правдоподібно. Гіпотезу згодом або доводять, перетворюючи її у встановлений факт (див. теорема, теорія), або ж заперечують (наприклад, вказуючи контрприклад), переводячи в розряд помилкових тверджень.

Недоведена і неспростованими гіпотеза називається відкритою проблемою.

Наукові закони. Закон — вербальне і / або математично сформульоване твердження, яке описує співвідношення, зв'язки між різними науковими поняттями, запропоноване як пояснення фактів і визнане на даному етапі науковим співтовариством узгоджується з даними. Неперевірене наукове твердження називають гіпотезою.

Наукове моделювання. Моделювання — це вивчення об'єкта за допомогою моделей з перенесенням отриманих при цьому знань на оригінал. Види:

Предметне моделювання-створення моделей зменшених копій з певними дублюючими оригінал властивостями.

Уявне моделювання-з використанням уявних образів.

Знакове чи символічне-представляє собою використання формул, креслень.

Емпіричний науковий метод

Експеримент (від лат. Experimentum — проба, досвід) в науковому методі — набір дій і спостережень, які виконуються для перевірки (істинності чи хибності) гіпотези або наукового дослідження причинних зв'язків між феноменами. Експеримент є наріжним каменем емпіричного підходу до знання. Критерій Поппера висуває як головної відмінності наукової теорії від псевдонаукової можливість постановки експерименту, передусім такого, який може дати спростовує цю теорію результат.

Експеримент поділяється на такі етапи:

- Збір інформації;

- Спостереження явища;

- Аналіз;

- Вироблення гіпотези, щоб пояснити явище;

- Розробка теорії, що пояснює феномен, заснований на припущеннях, в ширшому плані.

Наукове дослідження — процес вивчення, експерименту, концептуалізації та перевірки теорії, пов'язаний з отриманням наукових знань.

Види досліджень:

- Фундаментальне дослідження, розпочате головним чином, щоб виробляти нові знання незалежно від перспектив застосування.

- Прикладне дослідження.

Спостереження — це цілеспрямований процес сприйняття предметів дійсності. Результати його фіксуються в описах:

безпосереднє спостереження-здійснюється без застосування технічних засобів.

опосередковане з використанням тех. пристроїв.

Для отримання значущих результатів необхідно багаторазове спостереження

Вимірювання — це визначення кількісних значень, властивостей об'єкта з використанням спеціальних технічних пристроїв та одиниць виміру.

3. Співвідношення понять «метод», «методологія» та «методика»

Метод – это совокупность приёмов или операций, способствующих разрешению конкретной задачи (лекции Галины Ивановны).

Метод (від грец. μέθοδος — «шлях через») (рос. метод, англ. method, нім. Methode f) – систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети. Поняття тотожне алгоритму діяльності чи технологічного процесу.

Сьогодні під методом розуміють особливий прийом або систему прийомів, що застосовуються в будь якій науково-практичній діяльності. Жоден прийом не є повноцінним і завжди реалізується в сукупності дій, але саме за особливостями окремого прийому відрізняють та систематизують методи. Тож алгоритм може відрізнятися в одному особливому етапі за окремими ознаками дії, інструменту, технологічним особливостям процесу, що дає значну множину різномаїття методів, котрі можуть зводитися до основних, чи навіть основного.

Розрізняють такі групи методів:

1) методи, засновані на дослідженні, знаннях та інтуїції спеціалістів: метод “мозкового штурму”, метод “сценаріїв”, метод експертних оцінок, метод “Дельфі”, морфологічний метод, метод ділових ігор;

2) методи формалізованого представлення систем: аналітичні, статистичні, теоретико-множинні, логічні, лінгвістичні, семіотичні, графічні, структурно-лінгвістичні, моделювання, імітаційно-динамічні моделювання;

3) комплексні методи: комбінаторика, ситуаційне моделювання, типологія, графо-семіотичне моделювання, методи дослідження інформаційних потоків.

Методоло́гія науки (від метод і грец. λόγος — вчення) — термін, що в залежності від контексту може сприйматися в різних значеннях: або як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці, або як вчення про методи пізнання й перетворення дійсності. Розробка проблем методології науки виникає в зв'язку з необхідністю усвідомлення наукою своєї власної природи, принципів і методів, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її в мисленні.

Особливого значення проблеми методології науки набувають у зв'язку з сучасним бурхливим розвитком науки, з тенденцією до вищого рівня узагальнення, коли стає дедалі складніше простежити безпосередній зв'язок між емпіричними фактами та їхнім теоретичним осмисленням. Виникає необхідність осмислити як метод дослідження, так і основоположення та закономірності розвитку теорій, що відображається в прагненні до створення метатеорій (особливо в логіці й математиці).

Методологія — це система принципів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

Методологічні знання можна класифікувати, вибравши попередньо основу класифікації. Так, методологію часто поділяють на змістову і формальну. До компетенції змістової входять такі проблеми: структура наукового знання; закони виникнення, функціонування й розвитку наукових теорій; понятійний каркас науки та її окремих дисциплін; умови і критерії науковості тощо. Формальні аспекти методологів пов'язані з аналізом мови науки, формальною будовою наукових пояснень, описом і аналізом формальних і формалізованих методів дослідження. При розв'язанні цих проблем виникає питання про логічну структуру наукового знання, що сприяє розвитку методологічної науки як самостійної сфери знання, яка охоплює всю багатоманітність методологічних і методичних принципів і засобів, операцій і форм побудови наукового знання.

Методика - це, як правило, якийсь готовий "рецепт", алгоритм, процедура для проведення будь-яких націлених дій. Близьке до поняття технологія. Методика відрізняється від методу конкретизацією прийомів і завдань. Наприклад, математична обробка даних експерименту може пояснюватися як метод (математична обробка), а конкретний вибір критеріїв, математичних характеристик - як методика.

МЕТОДИКА(від грец. methodike - сукупність методів) - англ. ті-thodics; ньому. Methodik. 1. Сукупність методів, прийомів доцільного виконання якої-небудь діяльності. До М. відносять: способи збору первинної інформації, правила здійснення вибіркових досліджень, способи побудови соц. показників та ін спеціалізовані процедури емпіричного дослідження, а також М. аналізу даних та ін техніки, що розробляються в інших галузях знання і використовувані в соціології. Енциклопедія соціології, 2009.