91 Питання :

50—60-ті роки. Разом із зростанням індустріальної могутності СРСР поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічності.

По-перше, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн передусім за якісними показниками, за затратами матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, економічною ефективністю тощо.

По-друге, це безсистемне моделювання економіки, перенасичення її промисловими підприємствами, диспропорційність у розвитку різних галузей економіки.

По-третє, це поступове зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості тощо.  У серпні 1953 р. було сформовано новий курс, який передбачав соціальну переорієнтацію економіки і пріоритетний розвиток легкої промисловості. наприкінці 1953 р. хліб коштував у три рази дешевше, ніж у 1948 р. — призвели до зростання дефіциту, а отже, до перегляду поточного плану на користь випереджаючого зростання виробництва товарів широкого вжитку. Іншим ключовим напрямом економічної політики стало відродження розореного села, вирішення продовольчої проблеми, яка потребувала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. На продовження розпочатої в 1953—1954 pp. аграрної політики не вистачало внутрішніх джерел фінансування. З травня 1966 р. в колгоспах ввели гарантовану оплату праці. В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством — жорстко командний і, безумовно, директивний — змінився іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри господарства потребували численних узгоджень у багатьох установах і на різних щаблях управління). Проте зростаючі масштаби народногосподарського комплексу, насамперед важкої індустрії, ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи почав усе частіше пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли в 60-х роках у світі розгорнулася НТР. 1971—1985 pp. Командно-адміністративна система не змогла ефективно пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими чинниками, стало однією з головних причин затухання диспропорційного економічного розвитку.  З 1960 по 1985 р. основні фонди зросли в 7 разів, а вироблений національний дохід — лише в 4 рази. Поступово вичерпувалися вільні ресурси, передусім трудові, або суттєво дорожчали (добування і транспортування корисних копалин). Темпи економічного зростання СРСР швидко знижувалися. Так, середньорічні темпи зростання промислового виробництва становили (%): 1966—1970 pp. — 8,5; 1971—1975 pp. — 7,4; 1976—1980 pp. — 4,4;, 1981—1985 pp. — 3,6, а національного доходу відповідно 7,2, 5,1, 3,8 і 2,8. На початку 80-х років радянська економіка ввійшла в смугу стагнації. Для економіки все це обернулося посиленням соціальної напруженості, початком масових страйків і стрімким зростанням числа популістських рішень. Почався розвал радянської держави. У 1988—1990 pp. він набрав форми "параду суверенітетів", тобто явного розширення повноважень союзних республік, проголошення ними верховенства власних пріоритетів, законів над союзними, ігнорування розпоряджень центру, в тому числі про перерахування податків, і самостійного пошуку шляхів виходу з кризи.