5. Характеристика еволюції господарства стародавньої Греції, Стародавнього Риму.

Економічна думка Стародавнього Єгипету: Стародавній Єгипет був класичною теократичною державою з розвиненою бюрократичною системою управління. Важливе місце серед історичних пам`яток цієї країни займають повчання-своєрідні дидактичні твори, більшість з яких мають форму порад батька синові. Особливу роль у давньоєгипетській літературі відіграють трактати,присвячені прославленню писарів-управлінців,котрі володіли мистецтвом письма. Старод. Греція: розвиток економічної думки ов'язаний як з проблемами ефективного функціонування рабовласницьких господарств та визначення "справедливої ціни" (мікрорівень), так і з ма-кроекономічними проблемами організації "ідеальної держави", справедливого соціального устрою, суспільного поділу праці, природи та функцій грошей тощо Старод.Рим: розвиток економічної думки пов'язаний в першу чергу з питаннями мікрорівня: практичними проблемами організації та функціонування великого (латифундій) та середнього (вілли) господарства; дослідженням проблем оптимального розміру земельного наділу, циклів сільськогосподарських робіт, поділу праці у помісті, підвищення ефективності господарювання, організації рабської праці тощо.

6. Економічні ідеї давньогрецьких вчених.

На думку визначного давньогрецького мислителя Демокріта (близько 470 або 460 pp. до н.е. — помер у глибокій старості), первісне суспільство не заслуговує на ідеалізацію. На перше місце Демокріт ставив інтереси держави і піклувався про управління нею. Захищаючи приватну власність та виправдовуючи рабство, він звертав увагу на відносність багатства, виступав проти необмеженого зростання землеволодіння та накопичення грошей. На думку мислителя, жадоба до грошей приносить втрату честі, а перенесення бідності з гідністю є ознакою здорового глузду. У поглядах на економіку відомого філософа Стародавньої Греції Сократа (469—399 pp. до н.е.) переважали морально-етичні підходи. Економічну діяльність з метою наживи він трактував як несумісну з доброчинністю. Сократ стверджував, що всі економічні операції випливають із моральних характеристик людини: енергії, настирливості, стриманості тощо. Вважаючи багатство відносним поняттям, він наголошував на тому, що доброчесність пов'язана не стільки з умінням користуватися багатством, скільки з умінням обходитись без нього. У багатьох відношеннях греки були більш сучасними людьми, ніж люди середньовічної Європи, а в деяких відношеннях вони випередили наш час. Але вони не дійшли до концепції визнання достоїнств людини як такої, розглядали рабство як щось зумовлене природою; вони терпляче ставились до сільського господарства, але розглядали всі інші види виробництва як вак, що ведуть до деградації, і вони мало або зовсім нічого не знали про ті економічні проблеми, на яких зосереджена увага в наш час. Одним із найпопулярніших давньогрецьких мислителів був відомий давньогрецький філософ, учень Сократа Ксенофонт (близько 430—355 pp. до н.е.). Він народився в Афінах і належав до середовища багатої рабовласницької аристократії. Перші роки своєї громадської діяльності філософ провів у військових походах і отримав від спартанців помістя за військові заслуги. Ксенофонт засуджував політичний та економічний устрій Афін, захоплюючись порядками аграрної Спарти та законами Лікурга. Він стверджував, що вихід із економічних труднощів, які переживали Афіни, полягає у поліпшенні ведення рабовласницького господарства, залученні в країну іноземців та стягненні з них податків, розширенні виробництва срібла та органів Ксенофонтнізації торгівлі рабами. Економічні погляди Ксенофонта знайшли яскраве відображення у трактаті "Ойкономія" ("Про домашнє господарство"). За визначенням Ксенофонта, ойкономія (від давньогр. "ойкос" — дім, господарство, "номос" — правило, закон) — це наука про організацію та збагачення рабовласницького господарства. Наголошував на природності поділу праці на фізичну та розумову. Він кваліфікував фізичну працю як огидне заняття, придатне лише для рабів, утверджуючи, що вільні еліни повинні займатись філософією, законотворчістю та господарським управлінням. Вбачаючи у рабстві природне та правомірне явище, мислитель закликав поводитись з рабами як із тваринами, знаряддями праці. Водночас Ксенофонт вважав, що підвищити продуктивність рабської праці можна не лише шляхом покарання, але і шляхом застосування матеріального та морального заохочення рабів для того, щоб вони "завжди з охотою продовжували залишатися рабами". Першим в економічній науці звернув увагу на дві характеристики товару — споживну вартість та мінову вартість. Пов'язуючи цінність з корисністю матеріальних та нематеріальних благ ("Цінність є те, від чого » можна отримувати користь"), Ксенофонт водночас трактував цінність блага З для власника як здатність обмінюватись на інше благо ("Для того, хто не вміє користуватись флейтою, якщо він її продасть — вона цінність; якщо не продасть, а лише володітиме нею — не цінність"). Одним із найвидатніших мислителів античної епохи був давньогрецький філософ Платон (близько 427—347 pp. до н.е.). Платон вважав справедливим такий устрій, за якого кожен займається лише однією справою, виходячи зі своїх природних здібностей. Таким чином, основу ідеальної держави мислителя становить поділ праці.