25. Теорії ринку, вартості, розподілу, грошей, капіталу а.Сміта та д.Рікардо.

У теорії вартості яскраво виражена суперечливість поглядів Сміта. У своїх працях він визначає три підходи до поняття вартості:

1) вартість визначається витратами праці;

2) вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю праці, на яку можна придбати певний товар. Це положення справедливе для простого товарного виробництва, а в умовах капіталістичного виробництва - ні, оскільки товаровиробник при обміні отримує більше, ніж витратив на оплату праці;

3) вартість визначається прибутками, тобто джерелами прибутку, до яких вчений відносив заробітну плату, прибуток і ренту. Це визначення носить назву "догма Сміта" і лягло в основу теорії факторів виробництва.

Визнаючи, що до вартості одиничного товару, крім прибутків, входить також вартість спожитих засобів виробництва, Сміт, однак, стверджував, що їхня вартість створюється живою працею в інших галузях, тому, зрештою, вартість сукупного суспільного продукту зводиться до суми прибутків. Таким чином, виходить, що вартість засобів виробництва, створена працею минулих років, зникла.

Сміт вважав, що заробітна плата - це "продукт праці, винагорода за працю". Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні багатства збільшується попит на працю. Прибуток - це "вирахування з продукту праці", різниця між вартістю виробленого продукту і заробітною платою робітників. Земельна рента - це також "вирахування з продукту праці", який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал - це частина запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток.

Головний чинник нагромадження капіталу, за Смітом, - ощадливість. Сміт увів поділ капіталу на основний і оборотний. Під основним капіталом він розумів капітал, який не вступає в процес обігу, а під оборотним - капітал, який змінює форму в процесі виробництва. Однак відповідно до своєї теорії вартості, яка не враховувала вартості засобів виробництва, створеної працею минулих років, він ігнорував постійний капітал.

Рікардо характеризував капітал як "частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин тощо, необхідних, щоб привести в рух працю". Тут його позиція в цілому співзвучна з позицією інших представників класичної політичної економії, які звертались до теорії капіталу. Однак на відміну від них Рікардо зумів показати, що через нерівномірність прибутку на вкладений капітал останній "переміщується від одного заняття до іншого" (з галузі в галузь), тобто фактично розкрив механізм міжгалузевої конкуренції капіталів.

Рікардо розглядав капітал як "вічну" категорію, частину багатства, що витрачається з метою майбутнього виробництва. Водночас він зробив крок уперед порівняно з А. Смітом у трактуванні основного й оборотного капіталів. Рікардо розрізняв їх залежно від характеру зношуваності та часу обороту.

Прибуток, на думку Рікардо, є надлишком вартості над заробітною платою; це продукт неоплаченої праці робочого. Зростання продуктивності праці є одним зі способів збільшення прибутку.

Рікардо сформулював "закон падіння норми прибутку". Його сутність така: падіння продуктивності праці сільськогосподарського виробництва призведе до зростання цін на продукти харчування і зростання мінімальної заробітної плати, яка становитиме більшу частину вартості продукції, а отже, норма прибутку буде знижуватися.

Рікардо, розрізняючи споживну і мінову вартість, вважав, що остання зумовлюється кількістю витраченої праці, а також величиною і тривалістю капіталовкладень.

Ціна товару в короткостроковому періоді визначається попитом і пропозицією, а в довгостроковому - витратами на виробництво товару.