XXXI. Мистецтво центрально-східної європи 19ст. Угорщина і польща. - 2 год.

Особливості розвитку образотворчого мистецтва країн Центрально - Східної Євро­пи в умовах Австро — Угорської монархії.

Творчість угорського живописця Міхая Мункачі: реалістичне трактування дійсності в жанрових полотнах «Камера смертника», «Жінка з хмизом», «Ательє художника», «Забастовка» та портретах композитора Ф. Ліста, кардинала Хейнальда.

Сюжети з життя угорського села в творах Шимона Холлоші — «Чистять кукурудзу».

Мистецтво Польщі. Історична тематика в творчості Яна Матейка («Станчик на балу у королеви Бони», «Проповідь П. Скарги», «Вернигора») та Юзефа Брандта («Табір», «Привітання степу», «приборкання дикого коня»). Розвиток побутового жанру в тво­рах Генріка Родаковського, Артура Гроттгера, Юзефа Хелмонського, Юліуша Коссака, Теодора Оксентовича. Відображення природи в краєвидах Наполеона Орди та Юзефа Хелмонського.

32. Мистецтво сша другої половини 19 ст. - 2год.

Піднесення культурно — мистецького життя у США після завершення Громадян­ської війни 1861-65 рр. Нью-Йорк і Чикаго — провідні центри розвитку індустрії і мистецтва. Заснування Національної Академії мистецтв у Нью-Йорку. Реалістичний живопис Уінслоу Хомера: «Полонені з фронту», «Сільська школа», «Гольфстрім». Відо­браження життя великого міста в творах Томаса Ікінса «Доктор Гросс у своїй клініці», «Віолончеліст», «Актриса». Глибина психологічних характеристик в портретах людей розумової праці — портрет Уолта Уїтмена.

Творчість Джеймса Уїстлера. Вплив французького мистецтва на формування твор­чості митця. Вишукана гармонія кольорів у творах «Дівчина в білому», «Портрет мате­рі», «Портрет міс Сайслі Александер. Гармонія сірого з зеленим».

Формування національної школи скульптури. Творчість Огастеса Сент-Годенса: кінна статуя генерала Шермана в Нью-Йорку, пам’ятник президенту А. Лінкольну в Чикаго.

Друга половина 19ст. як період формування і швидкого зростання образотворчого мистецтва США.

32. Мистецтво західної європи кінця 19 - першої третини 20 ст. - 8 год.

Стиль модерн як неоромантичний протест проти практицизму буржуазного суспіль­ства у європейському мистецтві кінця 19 ст. Стилістичні особливості модерну у країнах Європи: «арт нуво» у Бельгії, Великої Британії, «югендстиль у Німеччині, «сецессіон» у Австрії, Чехії, Польщі, «ліберті стиль» в Італії, «модернізмо» в Іспанії. Теоретичне об­ґрунтування стилю у працях У Морріса, та X. Ван де Вельде.

Архітектура. Неприйняття еклектики академізму, відмова від ордерної системи, за­стосування нових конструкцій та матеріалів, прагнення до створення синтетичного архітектурного, декоративного та дизайнерського ансамблю, захоплення національно-романтичними ідеями: А. Гауді, X. Ван де Вельдже, Ф. Шехтель.

Взаємопроникнення образотворчих форм і декоративних мотивів у живописі та гра­фіці: Г. Клімт («Чекання», «Юдіф», «Поцілунок»), А. Муха («Відлюдниця»).

Суспільно — політичні та культурологічні передумови зародження і розвитку мисте­цтва європейського авангарду. Походження терміну та варіанти його трактування.

Періодизація мистецтва авангарду:

• протоавангард — 1870-ті — 1900-ті рр.,

• авангард — 1905 — кінець 20-х рр.,

• неоавангард — 1930-ті — 1950 рр.,

• поставангард — 1960-2000 рр.

Бунт молодої генерації художників проти моральних засад буржуазного суспільства та офіційного академічного мистецтва у першій третині 20ст. Основні стилеві напрямки та угрупування мистецтва авангарду.

Примітивізм (наївне мистецтво) — один з напрямків протоавангарду, що синтезу­вав досягнення народного примітивного мистецтва з формально-образними напрям­ками постімпресіонізму. Представники примітивізму: А. Руссо, К. Бомбуа (Франція), І. Генералич (Хорватія), Н. Піросманішвілі (Грузія).

Фовізм — 1905 р., Париж, виставка на Осінньому «Салоні незалежних» (А. Матіс, А, Марке, А. Дерен, Ж. Брак). Характерні риси фовізму: декоративізм та яскравість кольору, спрощеність і площинність форми: А. Матіс («Червона кімната», «Танок», «Музиканти»).

Експресіонізм — 1905 р., Берлін — Дрезден, група «Міст»: Е. Кірхнер, Е. Хеккель, Е. Нольде. Вплив філософії ідеалізму на формування творчості. Звернення до наївного і варварського мистецтва, напружена контрастність кольору, різкий, кутуватий рисунок, відчуття жаху та передчуття світових катаклізмів: Е. Кірхнер «Червона вежа в Галлі», Е. Нольде «Пророк». 1911 р., Мюнхен, група «Синій вершник»: В. Кандинський, Ф. Марк, О. Явленський — живописно — образні проблеми в дусі містичних ідеалів. Творча ді­яльність О. Дікса («Мати з дитиною»), Г. Гросса («Жахи війни»), О. Кокошка («Маївка»), Ф. Мазарель («Розстріл»), Е. Барлах («Жертви війни), К. Кольвіц («Селянська війна») — активна антивоєнна і антиімперіалістична спрямованість їхньої творчості. Заборона експресіонізму з приходом до влади нацистів у Німеччині.

Неовізантизм (1907 р.), Париж. «Школа візантійського відродження» М. Бойчука. По­шуки національного монументального стилю: синтез традицій українського іконопису з засадами мистецтва Проторенесансу Виставка 1910 р. у Салоні Незалежних: М. Бойчук, М. Касперович, С. Налепінська, С. Сегно, С. Бодуен де Куртене. Відгуки Г. Аполінера і А. Сальмона на новаторські пошуки молодих митців.

Кубізм — 1908 р., Париж, Виставка групи «Бато-Лавуар» (П. Пікассо, Ж. Брак, X. Ґріс, О.Архипенко). «Авінйонські дівчата» Пікассо — перший пограмний твір кубізму. Те­оретичні засади кубізму (Г. Аполінер, Г. Стайн). Відмова від реалістично — чуттєвого відображення світу та світло-тіньового моделювання об’ємів, перехід до площинної геометризації форм, контрастного локального колориту. Періодизація. Аналітичний кубізм (1908-1911) — трансформація предметів реального світу у геометричні форми (П. Пікасо «Дама з віялом», «Чоловічий портрет»). Синтетичний кубізм (1912-1914) — створення уявного світу за допомогою геометричних площин (Ж. Брак «Хвала Баху», «Жінка з мандоліною», П. Пікасо «Моя Віола»). Застосування колажу Кубістична скуль­птура — колористичні контррельєфи О. Архипенка.

Кубізм в російському мистецтві: об’єднання «Бубновий валет» (П. Кончаловський, О. Машков, Р. Фальк, М. Лєнтулов).

Роль кубізму у формуванні мистецьких течій поставангарду в художній культурі Європи XX ст.

Футуризм — «мистецтво майбутнього». Мілан, 1909 р. Вплив ідей ніцшеанства на теоретичні засади футуризму «Маніфест» Ф. Марінетті та його втілення у творчості У. Боччоні, К. Карра, Д. Северіні, Л. Руссоло. Відмова від культурних надбань минулого, створення нового мистецтва, яке відображає розвиток науки і технічного прогресу, ур­банізації людського середовища. Виражальні засоби футуризму — яскрава контрастна колористика, динамічність композиції, оптичні ефекти (Д. Северіні «Блакитна тан­цівниця», «Танець канкан», У, Боччоні «Крокуюча людина», К. Карра «Живопис зву­ків, шуму і запахів»). Кінетизм в пластичному формотворенні: Л. Руссоло і Л. Серваж. Поширення ідей футуризму в російському мистецтві Угрупування «Ослиний хвіст» (М. Ларіонов, О. Розанова, Н. Гончарова, Д. Бурлюк).

Абстракціонізм — безпредметне нефігуративне мистецтво, яке узагальнило пошуки попередніх авангардних напрямків, 1910 р., Париж.

Періодизація стилю:

• Протоабстракціонізм — 90-ті рр.. ХІХ ст. — 1910 р.

• Абстракціонізм — 1910 — кінець 1920 -х рр.

• Надстилева абстракція — 1930-1940-і рр..

• Ліричний абстракціонізм — 1940-1950-і рр.

• Абстрактний експресіонізм — 1950-1960 і рр.

• Постживописна абстракція — 1960-1970 і рр.

• Неоабстракція — 1970-1980 рр.

• Нова геометрична абстракція — 1980-2000 рр.

Засновники абстракціонізму — В. Кандінський, К. Малевич, П. Мондріан.

Колористичний абстракціонізм В. Кандінського: поєднання яскравих колористич­них плям, що хаотично перетинаються на площині полотна («Білий овал», «Композиція II»). Теоретичні праці та педагогічна діяльність в Баухаузі.

Геометричний абстракціонізм (супрематизм) К. Малевича: яскраві локальні кольо­ри, що утворюють на площині чіткі геометричні форми («Чорний квадрат», «Супрема­тизм, 1915»).

Неопластицизм П. Мондріана: кольорові абстрактні плями у поєднанні з прямими лініями, що утворюють композиції, названі «прямокутним живописом» («Композиція з червоним, жовтим і блакитним», «Бродвей буті-вугі»). Теоретично — філософська пра­ця «Нове формотворення».

Різновиди абстракціонізму. Симультанізм (орфізм) Р. та С, Делоне («Вікно: етюд з трьох вікон»). Променизм М. Ларіонова та Н. Гончарової («Півень. Променистий етюд»). Синхронізм М. Русселя, М. Райта.

Криза європейського мистецтва напередодні першої світової війни.

Дадаїзм. 1915 р., Цюріх. Група «Дада» як опір загальному божевіллю світового ката­клізму. Теоретичні маніфести Т. Тцари. Фантазійні перетворення «антиречей» в скан­дальні об’єкти мистецтва (М, Дюшан «Фонтан — унітаз», Ф. Пікабія «Портрет Ремб­рандта», П. Клеє «Демонічний какен», «Парад ляльки»). Роль дадаїзму у формуванні авангардного мистецтва 1920-х рр.

Конструктивізм. 1921 р., Москва. Теоретичне обґрунтування напрямку О. Весніним і М. Гінзбургом та відображення його в архітектурі, художньому конструюванні, пла­каті та театрально-декораційному мистецтві (О. Родченко, Л. Лисицький, брати Л., В., О. Весніни).

Сюрреалізм. 1924 р., Париж. «Маніфест сюрреалізму» А. Бретона. Філософія інтуї­тивізму та повний автоматизм дії у живописних творах X. Арпа. М. Ернста. Друга хвиля сюрреалізму (1929 р.) та роль С. Далі в подальшому розвитку концепцій стилю. Твор­чість Р. Магріта: «Пам’ять», «Це не люлька», «Філософія будуару»; І. Тангі: «Невидимки», «Мамо, тато поранений» та С. Далі: «Передчуття громадянської війни», «Спокуса св. Антонія», «Атомна Леда».

Нищівна роль тоталітарних режимів СРСР (1932 р.) та нацистської Німеччини (1933 р.) у подальшому розвитку мистецтва європейського авангарду.