
- •1.Основні етапи розвитку давньогрецької міфології: міфологічна архаїка, рання класика та пізній героїзм. Риси міфологічного світосприйняття.
- •2.Епос як рід літератури. Основні ідеї та структура військово-героїчної епопеї Гомера «Іліада».
- •3.Специфіка ліричного роду літератури. Жанри давньогрецької лірики. Проблематика поезії Архілоха, Сапфо, Анакреонта, Піндара, Алкея (за вибором студента)
- •Генезис та родові ознаки драми. Походження грецької драми та розвиток її морально-естетичної проблематики у трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда.
- •Характерні ознаки і прийоми давньої античної комедії. Аналіз комедії Арістофана, Теренція, Плавта (за вибором студента).
- •7.Поетизація подвигу в середньовічному героїчному епосі «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», «Пісня про Нібелунгів» (за вибором студента).
- •9.Композиційні особливості «Божественної комедії» а.Данте, середньовічний поетичний текст та ренесансні інвективи.
- •10.Жанрове розмаїття і проблематика творчості трубадурів та труверів.
- •13.Класицизм як головний напрям у французькій літературі XVII століття. М.Буало як теоретик класицизму. Трактат «Поетичне мистецтво».
- •16. Сентименталізм як художній напрям у західноєвропейській літ-рі 18 ст.
- •17.Гетівське розуміння справжнього сенсу буття як невпинного пошуку у трагедії «Фауст». Філософська алегорія в трагедії.
- •18.Поняття романтизму. Соціально-політичні причини виникнення романтизму, його філософсько-естетичні засади.
- •19. Етапи розвитку німецького романтизму. Раньоромантичні романи л.Тіка або Новаліса. Гротеск і двосвітовість у творчості г.Т.А. Гофмана.
- •Романтический гротеск: Гофман
- •10. Особливості розвитку англійського романтизму
- •21.Філософські та соціальні витоки французького романтизму, особливості розвитку.
- •22.Своерідність проблематики і поетики роману в.Гюго «Собор Паризької Богоматері»
- •23.Роман і.А. Гончарова «Обломов» як соціально-психологічний та філософський роман. Значення розділу «Сон Обломова». Система образів.
- •25.Провідні теми та художні особливості лірики о.С.Пушкіна.
- •27.Філософська та етична проблематика роману м.Ю.Лермонтова «Герой нашого часу». Романтичне трактування характеру Печорина, трагедія героя, її суть и причини.
- •28.Соціально-історичний та філософсько-етичний аспекти аналізу російського життя у поемі м.Гоголя «Мертві душі». Жанрові особливості та своєрідність композиції твору
- •41.Філософські і соціальні витоки символізму. Особливості світоглядних та естетичних позицій ш.Бодлера в збірці «Квіти зла». «Поетичне мистецтво» п.Верлена як віршований маніфест символізму.
- •42. Естетичні пошуки провідних модерністських течій в російській поезії «Срібного віку».
- •43. Реалістичне і романтичне в ранньому творчості м. Горького (90- ті рр. XIX ст.). Аналіз оповідань «Челкаш», «Пісня про буревісника», «Пісня про Сокола».
- •44. Полеміка навколо «експерименту над людиною» у п’єсі б.Шоу «Пігмаліон». Сутність переродження Елізи Дулітл.
- •48 Основні теми ранньої лірики в.Маяковського.
- •49 Художні та психологічні відкриття модерністської прози (м.Пруст, Дж. Джойс). «Потік свідомості» як художній прийом.
- •50. Національне і загальнолюдське у творчості письменників «втраченого покоління» (е.Хемінгуей, с.Фіцджеральд, р.Олдінгтон, е.-м. Ремарк).
- •57. Передумови й сутність реформи б. Брехта в драматургії, основні принципи «античного театру».
- •59 Особливості композиції, сенс центральної метафори, специфіка використання фантастичних елементів у новелі ф. Кафки «Перевтілення».
- •60. Головна ідея роману е. – м. Ремарка «На Західному фронті без змін», композиція, повільність сюжету, система образів, мова і стиль.
9.Композиційні особливості «Божественної комедії» а.Данте, середньовічний поетичний текст та ренесансні інвективи.
«Божественну комедію» було написано в 1307-1321 роках. Це був час, який в історії культури дістав назву Передвідродження. Зростає інтерес до людської особистості, до її земних радощів і сподівань. Поступово починає формуватися новий гуманістичний тип мислення, остаточне становлення якого буде пов'язане з добою Відродження. Однак віра в необмежені можливості людської природи, в неповторність людської індивідуальності зароджується саме тепер. Цей процес і відтворює геніальна поема Данте, що є одночасно синтезом середньовічної культури і прологом до культури Відродження. «Данте являється найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням того, що називаємо середніми віками. Вся культура, всі вірування, всі муки та надії тих часів знайшли вираз у його поемі. Та рівночасно як людина геніальна він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками й поглядами коріниться в минувшині», - стверджує І. Франко, шанувальник і дослідник Дантової поезії.
Ця своєрідна двоїстість знаходить свій відбиток і в художній манері Поета. Данте назвав свою поему «комедія» за усталеними середньовічними канонами: так називали тоді твори, які починалися сумно, а закінчувалися щасливо. Епітетом «божественна», тобто «прекрасна», поему наділив перший біограф Данте, автор славетного «Декамерона» Дж. Боккачо.
Композиція поеми є складною і одночасно довершеною. За її основу Данте бере цифру «З» та похідні від неї. Відомо, що уявлення про магічне значення чисел існували з прадавніх часів. Ще з дитячих казок ми пам'ятаємо трьох братів, три шляхи, які відкриваються перед героєм... Майже в кожній язичницькій міфології є образ світового дерева, будова якого мала відтворювати структуру космосу. І знову зустрічаємо цифру «З». Коріння дерева - потойбічний світ. Стовбур - Земля, гілля - Небо. Потрійним є і вимір часу: минуле - сучасне - майбутнє. Або: предки - сучасники - нащадки. За часів середньовіччя магічний зміст цієї дивної цифри розширюється, поєднуючись із святою Трійцею. Як символ всього, що має своє становлення, розвиток і завершення, «трійка» надзвичайно пасувала до задуму поета. «Божественна комедія» поділена на три частини (кантики) - «Пекло», «Чистилище», «Рай». Кожна частина має 33 пісні, написані терцинами (потрійна рима). З трьох рядків складається кожна строфа. Разом із Вступом кількість пісень в поемі сягає, таким чином, числа 100. Квадрат десяти символізує тут абсолютну довершеність.
Инвектива (от лат. invectiva (oratio), в свою очередь происходящее от лат. invehor — бросаюсь, нападаю) — форма литературного произведения, одна из форм памфлета, осмеивающего или обличающего реальное лицо или группу.
Инвектива, появившаяся в античной литературе, отличается резкостью обличения и является разновидностью публицистики в близкой к памфлету форме, одним из наиболее известных примеров являются взаимные инвективы, приписываемые Гаю Саллюстию Криспу и Марку Туллию Цицерону (лат. Invectiva in Ciceronem и лат. Invectiva in Sallustium).
Инвектива отличается от эпиграммы необязательностью стихотворной формы (в современном, начиная от Марциала, понимании эпиграммы) и отсутствием развлекательного юмористического аспекта, обычно присущего эпиграмме, но обычно имеет общую с ней сатирическую окраску.