4. Генезис та родові ознаки драми. Походження грецької драми та розвиток її морально-естетичної проблематики у трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда.

Драма (грец.— дія) — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів.Генетично драма пов'язана із народними обрядовими дійствамиПоявлению драмы в Греции предшествовал длительный период, на протяжении которого главенствующее место занимали сначала эпос, а затем лирика("Илиада", "Одиссея", произведения лирических поэтов VI в. до н.э.).

Рождение греческой драмы и театра связано с обрядовыми играми, которые посвящались богам-покровителям земледелия: Деметре, ее дочери Коре, Дионису. Такие обряды иногда превращались в культовую драму. Дионис (или Вакх) считался богом творческих сил природы; позднее он стал богом виноделия, а потом богом поэзии и театра. Символами Диониса служили растения, особенно виноградная лоза. Его часто изображали в виде быка или козла. На праздниках, посвященных Дионису, распевали не только торжественные, но и веселые карнавальные песни. Шумное веселье устраивали ряженые, составлявшие свиту Диониса. Участники праздничного шествия мазали лицо винной гущей, надевали маски и козлиные шкуры. Из обрядовых игр и песен в честь Диониса выросли три жанра древнегреческой драмы: трагедия, комедия и сатировская комедия (названная так по хору, состоявшему из сатиров).Трагедия отражала серьезную сторону дионисийского культа, комедия - карнавально-сатирическую. Сатировская драма представлялась средним жанром. Слово «трагедия» происходит от двух греческих слов"песнь козлов".слово комедия обозначает "песнь гуляк" разыгрываться небольшие сценки бытового и пародийно-сатирического содержания. Эти импровизированные сценки представляли собой элементарную форму народного балаганного театра и назывались мимами (в переводе-"подражание"),Греч трагедия, как правило, брала сюжеты из мифологии, которая хорошо была известна каждому греку. Используя мифологическую оболочку, драматург отражал в трагедии современную ему общественно-политическую жизнь, высказывал свои этические, фил-ие, религ воззрения. Поэтому роль трагических представлений в общественно-политическом и этическом воспитании граждан была огромна.На честь Діоніса виконувалися дифірамби — гімни, що складалися з партій хору й декламації заспівувача (кори­фея) театральні вистави тривали протягом 4 днів.

Інтенсивність суспільного розвитку, глибина моральних проблем, які з’явились перед людиною, поставили вже на початку V ст. до н.е. нові завдання перед літ-ю. Необхідний був жанр, який зробив би вчинки і роздуми своїх героїв здобутком усієї громади.Таким жанром і стала у Афінах трагедія. Її розвиток протягом усього століття віддзеркалив становлення, розквіт і кризу афінської демократії і пов’язаний з нею полісний світогляд.

Есхіла називають “батьком трагедії”. Еллади.Есхіл прославляв силу розуму, незламність людського духу, велич героїв, які повстають проти тиранів. Він жив за доби створення Афінської держави, становлення афінської рабовласницької демократії і захищав здобутки цивілізації від пережитків первісного варварства.Уважають, що Есхіл написав близько 90 п’єс. Повністю до нас дійшло 7.

П’єса “Перси Есхіл не відчуває ненависті до перського народу – жертви зухвалого тирана. Есхіл говорить: перемога греків – свідчення переваги афінської демократії над східною тиранією (греки – вільні, перси – раби).

“Прометей закутий”,- узагальнений образ тираноборця. Есхілів Прометей утілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в ім’я щастя людей.Головний герой прославляє творчі пошуки і цивілізацію. Прометей передбачив свої муки, але не злякався страждань. Більш того, вже закутий, він володіє засобом, який позбавить його страждань: Прометей знає, що у Зевса народиться син, який позбавить бога влади, як це колись зробив сам Зевс. Щоб отримати свободу, Прометею необхідно лише назвати ім’я жінки, яка народить цього хлопчика. Та Прометей не розкриває цієї таємниці, хоча знає, що його чекають ще більші тортури: під рев стихії Зевс кидає Прометея у надра підземного царства.Прометей он дал им ум и речь людям. Они томились заботами — он внушил им надежды. Они жили в пещерах, пугаясь каждой ночи и каждой зимы, — он заставил их строить дома от холода, научил письму и счету, чтобы передавать знания потомкам, он открыл им целебные травы.

СОФОКЛ.Если у Эсхила главными героями были боги, то у Софокла действуют люди Поэтому о Софокле говорят, что он заставил трагедию спуститься с неба на землю. рисует прежде всего борьбу человека за осуществление своих целей, его чувства и мысли, показывает страдания, выпавшие на его долю.

„Едіп-цар”, яка заснована на фіванському циклі міфів. У ній Софокл традиційно використав міфологічний сюжет.Мова трагедії, порівняння, метафори, антитези, як і композиція твору, – усе підпорядковано одній ідеї – викриттю злочину і покаранню за нього. Кожне нове положення, яким Едіп намагається довести свою невинність, веде до визнання провини самим героєм. Це посилює трагізм особи Едіпа. Соціальна спрямованість трагедії Софокл намагається відновити єдність суспільства і держави, відстояти таку державу, в якій не було б тиранії і цар здійснював би найтісніший зв’язок із народом. Образ такого царя він убачає в Едіпові.

Еврипід Соціальна криза афінської рабовласницької демократії й обумовлена їм ломка традиційних понять і поглядів найбільш повно відбилися у творчості).Драматург наблизив своїх героїв до дійсності; він, за свідченнями Арістотеля, зображував людей такими, "які вони і були". Персонажі його, залишаючись,героями міфів, наділялися думками, прагненнями, пристрастями своєрідними поету. У ряді трагедій Еврипіда звучить критика релігійних вірувань і боги подаються більш підступними, жорстокими і мстивими, чим люди. Хоча він пишається військовими успіхами своєї країни, але в цілому ставиться до війни негативно. Він показує, які страждання несе війна людям, насамперед жінкам і дітям. Війна може бути виправдана тільки в тому випадку, якщо люди захищають незалежність своєї батьківщини.

«Медея» На перший погляд видається, що драма, як і належало за традицією, написана на міфологічний сюжет. Однак примітно, що драматург вибирає той фрагмент міфу, коли героїчне минуле героїв позаду, і зображає приватну, родинну драму. Перед нами горе самотньої, покинутої жінки. Еврипід одним з перших звернувся до зображення любовного конфлікту в драмі й зробив любовну пристрасть рушійним мотивом подій.