2.Епос як рід літератури. Основні ідеї та структура військово-героїчної епопеї Гомера «Іліада».

Э́пос (др.-греч. ἔπος — «слово», «повествование») — героическое повествование о прошлом, содержащее целостную картину народной жизни и представляющее в гармоническом единстве некий эпический мир героев-богатырей[1]. — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головним жанром літератури. Положил начало эпическому жанру Гомер. Изображается слепцом Место и время жизни автора точно не установлены. Большинство учених полагают , что он жил в 8 в. до н.э. Считтается что он был аэдом – странствующий певец. Сказатель народних песен. Около 90% информации Г. передает с помощью зрит образов.

"Іліада" написана гекзаметром (напевной стихотворный раз мер. Древние греки считали язом богов)Принцип сенегдохи – часть вместо целог використає золоті терези долі - долі ахейців і троянців.Композиція: чергування земної й небесної лінії сюжету, які до кінця змішуються. Гомер свою поему на пісні не розбивав. Уперше її розбили олександрійські вчені в 3 ст до н.е - для зручності. Кожну главу назвали за буквами грецького алфавіту.У чому причина гніву Ахілла? За 10 років вони розорили багато навколишніх полісів. В одному місті вони захопили двох бранок - Хрисеїду (дісталася Агамемнону) і Брисеїду (дісталася Ахіллу).

3.Специфіка ліричного роду літератури. Жанри давньогрецької лірики. Проблематика поезії Архілоха, Сапфо, Анакреонта, Піндара, Алкея (за вибором студента)

Термін походить від грецкого lyra — музичний інструмент, під акомпонемент якого античні поети виконували свої вірші. Ті твори, які виконувалися у супроводі ліри, називали ліричними. В основі лірики — думки і переживання ліричного героя. Греческая поэзия, как и другие литературные жанры, связана с любовными, свадебными, застольными, похоронными песнями и уходит своими корнями в фольклор.Лірика давніх греків розподілялася на три жанри: елегія, ямб та меліка. Елегії виконувалися під супровід флейти, а ямб — під звучання ліри. Кожний жанр передбачав особливий віршовий розмір або строфу. Наприклад, елегію потрібно було писати елегійним двовіршем (гекзаметр + пентаметр), ямб — ямбом чи хореєм, меліку — особливими, оригінальними строфами. Різнилися між собою також змісти поезій різних жанрів. Елегії присвячувалися патріотичним закликам, роздумам про життя; ямб мав сатирично-викривальний характер; Сольна меліка використовувалася Для любовних пісень. Певні поети мали свої уподобання серед цих жанрів, і їх імена тепер пов’язують саме з ними (наприклад, гімни, оды Піндара). В Греции создавались стихи, в которых шла речь о событиях, имеющих широкую общенародную значи-мость, и исполнялись они не индивидуальным поэтом-певцом, но хором. Возникла хоровая лирика. Ее отличал мифологический сюжет, нередко приподнятый торжественный стиль. Главным жанром хоровой лирики была ода. Слово «ода» означает «песня». В дальнейшем одой стали называть стихотворное произведение, торжественное, возвышенное.В VII—VI вв. до н. э. в Греции творили около десятка блистательных поэтов. Однако до нас дошла лишь отдельные стихотворения, по большей части незавершенные, иногда фрагменты из нескольких строк

Сафо (Сапфо), принадлежала к знатному аристократическому роду,Вокруг женского содружества возникло немало домыслов; отсюда и понятие «лесбийская любовь». В существовании такого общества не было ничего нового; люди в Греции вообще часто входили в разного рода кружки, где занимались поэзией, красноречием, фил-ией, С обучала девушек трудному искусству быть женщиной, готовила их к семейной жизни. Девушкам прививали любовь к музыке, танцам, поэзии.В ее стихах — мир женских переживаний, много света, солнца. Широко известен ее гимн «К Афродите», вдохновенное прославление той, кто посылает людям любовь. Для С любовь не только физическое влечение, радость, но и страдание, порой близкое к болезни При виде любимого у нее немеет язык, ее бросает в жар. Древние называли С «лесбосским соловьем», считали ее «равной богам». Образ С привлекал многих поэтов, художников, музыкантов. Она стоит у истоков того, что некоторые критики называют «женской поэзией». В России XX в; ярко представлен творчеством Анны Ахматовой и Марины Цветаевой, тоже в известной мере представительницами «женской поэзии».

АлкейОн изображает государство в виде корабля во время бури (потом у Горация). Пишет он также и против Питтака, возглавлявшего на Лесбосе демократическое движение. В его стихах сразу бросается в глаза описание ярко блестящего оружия, ощущение себя на краю гибели, среди политических бурь, отчаянного положения между жизнью и смертью. В одной из песен Алкей обращается к Зевсу, Гере и Дионису, прося помочь вернуться на родину из изгнания, но требует кары для Питтака, своего политического врага.