41.Філософські і соціальні витоки символізму. Особливості світоглядних та естетичних позицій ш.Бодлера в збірці «Квіти зла». «Поетичне мистецтво» п.Верлена як віршований маніфест символізму.

"Квіти зла"- Ліричний герой Бодлера роздвоєний: він розривався між ідеалом духовної краси та красою зла .Тому вихідною позицією бодлерівської творчості стало напружене протиставлення добра і зла, Бога і Сатани. Зло було об'єктом художнього дослідження у Бодлера. Поет розглядав його як специфічну форму добра. Його не полишала надія на перемогу добра. Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки, її основної частини "Сплін та ідеал", яка відкривалася трьома віршами ("Благословіння", "Альбатрос", "Лет"), де стверджена божественна природа людини, яка з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Поет для Бодлера - безрідний і незрозумілий юрбою "чужинець", якого вона мучить і ненавидить. На поеті - печать знехтуваності. Ця роздвоєність бодлерівського героя між добром і злом породила почуття нудьги, прагнення вирватись у "невідоме", спрагу безмежного. Від першої частини "Спліну та ідеалу" до заключної (вірші "Сплін", "Марево", "Жага небуття", "Годинник") чітко простежувалася низхідна лінія, яка вела не від "спліну" до "ідеалу", а навпаки, від "ідеалу", до "спліну", від Бога - до Сатани.

У всіх віршах ("Квіти зла") протиставлялися Добро і Зло. Бодлерівське добро- це зовсім не християнська любов (до Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом, жага, що могла бути задоволена лише тілесними засобами, які мали позаморальну природу. Два протилежні полюси - Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана - почали перетворюватись одне на одне.

Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше – музика у слові» – такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верле-ном,- медіум, яким керує інтуїція, а не логіка. Для поета світ відкривався переважно через звуки. Він чув мелодію в усьому, що його оточувало. Музика поезії Верлена полягає у відсутності негармонійних звукосполучень, наявності алітерацій (збігу приголосних) та асонансів (збігу голосних), у дивовижному поєднанні звуків з почуттями, емоціями, а також вона закладена у самій французькій мові, що мала таку велику кількість сонорних звуків. Саме в музичності одна з причин складності перекладу віршів Верлена.

42. Естетичні пошуки провідних модерністських течій в російській поезії «Срібного віку».

Межа ХІХ-ХХ ст. стала особливим етапом у розвитку російської словесності. Він увійшов до історії російської культури як «Срібна доба». Дух всебічного оновлення панував і в російській ліриці. Як і в західній поезії, вирішальну роль у її розквіті відігравали нереалістичні тенденції. Найвизначнішими з-поміж них були символізм, акмеїзм і футуризм. Символізм -художній напрям у літературі та мистецтві кінця XIX - початку XX ст. Виник у Франції, швидко поширився в інших країнах -Англії, Німеччині, Австрії, Бельгії, Норвегії, Україні, Росії. Основу символістського художнього мислення утворює сприймання речей матеріального світу як «знаків» вічних ідей. У своєму розвитку російський символізм пройшов два етапи. Перший, що припав на 90-і роки XIX ст., був пов'язаний з іменами В. Брюсова, К. Бальмонта, Ф. Сологуба, Д. Мережковського, 3. Гіппіус та ін. На початку XX ст. у літературу прийшло нове покоління символістів. Найяскравішими його представниками були Андрій Бєлий (Б. Бугайов), О. Блок, C. Соловйов та ін. Акмеїзм (від грец. акте - найвищий ступінь чогось, вершина, розквіт) - модерністська течія в російській поезії 10-20-х років XX ст. Лідерами акмеїзму були М. Гумільов та С. Городецький; з цією течією деякий час була пов'язана творчість А. Ахматової, О. Мандельш-тама, Г. Нарбута, М. Зенкевича, М. Кузміна, Б. Садовського та ін. Повставши проти зосередженості символістів на «незбагненній» містичній сфері, акмеїсти проголосили необхідність повороту поезії до реальності, до предметно-чуттєвого,, до самоцінних матеріальних речей. У російському футуризмі співіснували декілька груп, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії. «Футуризм у Росії складався з чотирьох угруповань: "Гілея", або кубофутуристи, -В. Хлєбников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, 0. Гуро, О. Кручених, Б. Лівшиць; "Асоціація егофутуристів" - І. Северянин, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; "Мезонін поезії" - B. Шершневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов; "Центрифуга" - C. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар. Головною передумовою створення Нового Мистецтва була відмова від старого світу та його культурної спадщини.