27.Філософська та етична проблематика роману м.Ю.Лермонтова «Герой нашого часу». Романтичне трактування характеру Печорина, трагедія героя, її суть и причини.

Роман "Герой нашого часу" - перший в історії російської літератури реалістичний роман з глибоким філософським змістом. У передмові до роману Лермонтов пише, що його роман - це портрет "не одну людину, а портрет, складений з пороків усього нашого покоління у його розвитку". Печорін жив у перші роки після розгрому грудневого повстання. Це важкі для Росії роки. Кращі люди страчені, заслані в сибірські рудники, інші відреклися від своїх вільнодумних ідей. Щоб зберегти в собі віру в майбутнє, знайти в собі сили для діяльного праці в ім'я майбутнього торжества свободи, потрібно було мати благородне серце, потрібно було зуміти побачити реальні шляхи боротьби і служіння істині. Переважна більшість мислячих людей 30-х років становили якраз ті, хто не зумів чи не встиг ще знайти цю ясність мети, віддати свої сили боротьбі, у кого укорінений порядок життя забирав віру в доцільність служіння добру, віру в прийдешнє його торжество. Панівним типом епохи був той тип людської особистості, який відомий в історії російської суспільної думки під гірким назвою "зайвої людини". Печорін цілком належить саме до цього типу. Перед нами був двадцятип'ятирічний людина, що страждає від своєї неприкаяності, у відчаї задає собі питання: "Навіщо я жив, для якої мети я народився?" Печорін - не звичайний представник світської аристократії. Він виділяється на тлі навколишніх його людей своєю обдарованістю. Він вміє критично підійти до будь-якої події, до будь-якій людині. Він дає чіткі і влучні характеристики людям. Він швидко і вірно зрозумів Грушницкого, княжну Мері, доктора Вернера. Печорін смів, володіє великою витримкою і силою волі. Він єдиний кидається в хату, де з пістолетом сидить убивця Вулича, готовий убити першого, хто увійде до нього. Він не виявляє свого хвилювання, коли стоїть під пістолетом Грушницького. Печорін - офіцер. Він служить, але не вислужується. І коли він говорить: "Честолюбство у мене придушене обставинами", - неважко зрозуміти, що він має на увазі: багато якраз робили в ті роки кар'єру і "обставини" аж ніяк не перешкоджали їм у цьому. У Печорина діяльна душа, що вимагає волі, руху. Він вважає за краще підставити чоло чеченським кулям, шукає забуття в ризикованих пригодах, зміни місць, але все це лише спроба якось розвіятись, забути про гнітючої його величезної порожнечі. Його переслідують нудьга і свідомість, що жити так навряд чи "стоїть праці". У Печорине ніщо не видає присутності будь-яких громадських інтересів. Дух скептицизму, зневіри, заперечення, різко простежується в усьому внутрішньому складі Печоріна, в жорстокій холодності його нещадних афоризмів, говорить сам за себе. І недарма він часто повторює, що "не здатен до великих жертвам для блага людства", що він звик "сумніватися у всьому". Головна пружина вчинків Печоріна - індивідуалізм. Він іде по життю, нічим не жертвуючи для інших, навіть для тих, кого любить: він любить теж лише "для себе", для власного задоволення. Лермонтов розкриває індивідуалізм Печоріна і розглядає не тільки його психологію, а певну світоглядну концепцію життя. Печорін - справжнє породження свого часу, часу пошуків і сумнівів. Він знаходиться в постійному роздвоєнні духу, друк постійного самоаналізу лежить на кожному його кроці. "У мені дві людини: один живе в повному сенсі цього слова, інший мислить і судить його", - говорить Печорін. Для Печоріна не існує суспільних ідеалів. Якими моральними принципами він керується? "З двох друзів завжди один раб іншого", - говорить він. Звідси його нездатність до справжньої дружби і любові. Він - егоїстичний і байдужа людина, що дивиться "на страждання і радості інших лише у відношенні до себе". Творцем своєї долі і єдиним своїм суддею Печорин вважає тільки себе. Перед своєю совістю він постійно звітує, свої вчинки він аналізує, намагаючись проникнути у витоки "добра і зла". Історією життя Печоріна Лермонтов розповідає про те, що шлях індивідуалізму суперечить природі людини, її запитам. Справжні радості і справжню повноту життя людина починає знаходити лише там, де відносини між людьми будуються за законами добра, шляхетності, справедливості, гуманізму.