1.Основні етапи розвитку давньогрецької міфології: міфологічна архаїка, рання класика та пізній героїзм. Риси міфологічного світосприйняття.

антична література - це література середземноморського культурного ареалу доби рабовласницької формації; це література Давньої Греції та Риму від X - IX ст. до н. е. до IV - V ст. н. е.

Періодизація античної літератури. Основними історичними етапами літературного розвитку античного суспільства вважаються такі періоди:

1. міфологічна архаїка

2. рання класика

3. пізній героїзм

Архаїка(7 століття до нашої ери - 5 вік до нашої ери)

Період архаїки, або дописемний період, охоплює довгий ряд століть усної народної творчості та закінчується протягом першої третини I тисячоліття до н. е. і увінчується появою «Іліади» і «Одіссеї» Гомера (8-7 століття до н.е.). Розвиток літератури в цей час зосереджений на Іонійському узбережжі Малої Азії.Характерно: гострота в соціальному відношенні, тому що йде руйнування родової громади й становлення полісів (- город-государство, П. составляли полноправные граждане (члены общины), каждый из кот-ых имел право на земельную собственность и политические права). Политическое устройство П. отличалось разнообразием, однако преобладали республики демократического (Афины) или олигархического (Спарта) типа, где главным органом власти неизменно было собрание граждан) У громаді на чолі стояв цар, потім родова знать, у полісі походження не мало значення.

Класика

Другий період античної літератури збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва (VII–IV ст. до н.е). У зв'язку з з'являються численні форми лірики і драми, а також багата прозаїчна література, що складається з творів грецьких філософів, істориків і ораторів.

Початковий етап періоду класики — рання класика характеризується розквітом ліричної поезії (Архілох, Сапфо, Анакреонт, Піндар, Алке), центром якої стають острови Іонійської Греції (7-6 століття до н.е.).

Висока класика представлена жанрами трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід) і комедії (Арістофан), а також нелітературною прозою (історіографія — Геродот, Ксенофонт; філософія — Геракліт, Демокрит, Сократ, Платон, Арістотель; красномовство — Демосфен, Лісій, Ісократ). Її центром стають Афіни, що пов'язано з піднесенням міста після славетних перемог у греко-перських війнах.

Пізня класика представлена творами філософії, театр же втрачає своє значення після поразки Афін у Пелопоннеській війні зі Спартою (4 століття до н.е.).

Еллінізм (пізній героїзм)(з 4 століття до нашої ери по 1 століття до нашої ери).

виникає на новому щаблі античного рабовласництва, а саме великого рабовласництва. Замість невеликих міст-держав класичного періоду, так званих полісів, виникають величезні військово-монархічні організації, а разом з тим з'являється і велика диференціація суб'єктивного життя людини, різка відмінність від простоти, безпосередності і строгості класичного періоду. Внаслідок цього елліністичний період часто трактувався як деградація класичної літератури. Необхідно, однак, пам'ятати, що цей період тривав досить довго, аж до кінця античного світу, і володів специфікою, невідомою класиці. Отже, цей післякласичний період займає величезний проміжок часу — з III ст. до н. е. до V ст. н. е., в зв'язку з чим його можна розділити на ранній еллінізм (III ст. до н. е. — I ст. н. е.) і пізній еллінізм (I ст. н. е. — V ст. н . е.).

Початок цього культурно-історичного періоду пов'язаний з діяльністю Александра Македонського. У грецькій літературі відбувається процес кардинального оновлення жанрів, тематики і стилістики, зокрема виникає жанр прозового роману. Афіни на цей час втрачають культурну гегемонію, виникають нові численні центри елліністичної культури, у тому числі на території Північної Африки Цей період позначений школою александрійської лірики (Каллімах, Феокріт, Аполлоній) та творчістю Менандра.

До цього третього періоду античної літератури належить і римська література, тому його частину і називають елліністичних-римським періодом.

Риси міфологічного світосприйняття.

У міфологічному світосприйнятті людина намагається вперше осмислити світ і себе як його складовий елемент.світ постає як ґрунтовний, самодостатній, абсолютно цінний, такий, що є предметом людського споглядання й обожнення. перенесення на світ та його явища людських властивостей і визначень, що робило світ близьким, вносило в нього доцільність.