2. Освітньо – виховні завдання шкільного курсу літератури

Важливим завданням методики літератури є виховання в учнів інтересу до художньої літератури, прагнення до постійного збагачення літературних знань як засобу пізнання життя, джерела роздумів, міркувань, духовного розвитку, що сприяє вихованню у школярів різних вікових груп під час вивчення літератури високих моральних якостей, національної самосвідомості. Для цього необхідне знання психологічних закономірностей процесу формування особистості, зокрема, закономірностей формування переконань, моральних принципів. Враховуючи психологіюстаршокласників, методика літератури ставить питання про формування духовного світу особистості, Для чого необхідний певний ступінь моральної, інтелектуальної та психологічної зрілості.

3. Учитель української літератури і його фахові якості

Дослідження багатьох науковців вказують на різний склад професійно-творчих здібностей педагога. Так, наприклад, А.І.Щербаков вказує на індивідуально-психологічні особливості особистості педагога, від розвитку яких залежить рівень його професійно-творчих досягнень:

– любов до дітей і потреба працювати з ними;

– цільність характеру;

– самостійність;

– адекватність сприйняття вчителем дитини;

– педагогічне прогнозування і практичні навички та вміння тощо.

Учитель повинен:

1. Бути доброзичливим, чуйним, поважати право іншого бути несхожим на нього самого.

2. Розбиратися в психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси.

3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку.

4. Мати широке коло інтересів і вмінь.

5. Володіти почуттям гумору (але без схильності до сарказму).

6. Мати живий та активний характер.

7. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і постійного самовдосконалення.

8. Мати творчий, по можливості, нетрадиційний особистий світогляд.

9. Мати досить високу самооцінку, позитивну «Я-концепцію».

10. Бути емоційно стабільною людиною, тому що співробітництво з обдарованою дитиною потребує великих емоційних витрат, а це — велике навантаження.

11. Мати здібність до індивідуалізації навчання.

12. Уміти модифікувати навчальні програми.

13. Бути готовим до виконання найрізноманітніших додаткових обов'язків, пов'язаних із навчанням обдарованих дітей.

В.Л.Леві, характеризуючи різноманітність творчих проявів педагога, показує, що вчитель залежно від ситуації, може бути спостерігачем, контролером, наставником, лікарем, дослідником, товаришем тощо.

4. Особливості сприймання художньої літератури учнями різних вікових груп

Процес сприймання художнього твору — явище складне, абсолютно індивідуальне, потребує розвиненого емоційного чуття, мобілізації життєвого і читацького досвіду вміння відчувати, співпереживати. Кожна особистість має різну динамічність, емоційну розвиненість. Проста практика свідчить: одні сприймають глибинну сутність художнього твору, інші — його поверхню, і тоді духовні заповіти приходять до них у збідненому вигляді. Цим викликана необхідність формувати в учнів здатність емоційного сприймання художнього твору. Саме завдяки їй високі духовні цінності, втілені у творах рідної і світової літератури, стануть надбанням учнів, а не пройдуть повз них. У структурі художнього сприймання виділяють читацькі емоції, уяву, осмислення змісту і форми твору [3]. Емоції, співпереживання тісно пов'язані з конкретизацією літературних образів; існує і зворотний зв'язок уяви і емоцій, що тісно пов'язані з конкретними образами, які оживають у свідомості читача. В цьому полягає особливість впливу мистецького твору на людину, що зумовлена його образною природою, особливостями художньої мови тощо. Зміст, що передається в образній формі, будить уяву, а уява — почуття; емоційний зміст, що сприймається в єдності з формою, розвиває творчі сили, думку, почуттєвий світ людини, особистість в цілому. Недаремно кажуть, що пізнання відкривається емоційним ключем і не буває нічого в свідомості, що спочатку не було б у почуттях людини, бо без людських емоцій немає пошуку істини. На вступних заняттях, скажімо, дуже важливо збудити інтерес, бажання прочитати й осмислити твір, викликати потрібний настрій. Для цього застосовуються різні методи, прийоми, форми, засоби роботи: розповідь, пояснення або лекція, бесіда, доповідь, реферат, читання уривків з монографій, статей, спогадів, автобіографій, демонстрування різних зразків наочності, проведення екскурсій у природу, на підприємство, місцями бойової слави. Доцільним є використання нових освітніх технологій: «мозковий штурм», кооперативне навчання і т.п. [4]. Цікавим є використання у вступній частині епіграфа. Це найчастіше уривок з поезії, молитви, крилатий вираз чи висловлювання видатної людини, що відображає сутність проблеми, висвітленої у творі. Такі форми роботи вчать узагальнювати і вміти виділяти головне. Потрібно враховувати індивідуальні можливості учнів, переваги різних видів сприймання: акценти на зорове, аудіальне, кінестетичне. А тому перед одним уроком варто дати прослухати уривок музичного твору, перед іншим — оглянути ілюстративний матеріал; на основі їх зобразити свій емоційний стан, дібрати зі словника емоційних термінів слова, за допомогою яких учні зможуть описати свій стан. Так само можна опрацьовувати випереджальними запитаннями назву твору та навіть на етапі першого ознайомлення з твором змістову спрямованість. Тобто проводити попереднє емоційне налаштування учнів. Наприклад, ознайомлюючись з поемою М. Вороного «Євшан-зілля», добре було б дати змогу учням потримати букетики полину, понюхати їх, оглянути картини степу у різні пори року. Повноцінним аналіз може бути лише тоді, коли твір не тільки прочитаний учнями, а й достатньо добре засвоєний його зміст. Тому доцільно провести бесіду за запитаннями до змісту твору, попросити учнів переказати текст повністю чи фрагментарно, провести усне малювання, розгляд чи добір ілюстрацій. Варто не забувати й про колись популярні, а тепер призабуті опорні конспекти. їх з цікавістю не тільки сприймають учні, а й самі створюють. Можна подавати їх у вигляді схем, що легко запам'ятовуються. На етапі аналізу розкриваємо ідейно-художнє багатство літературного твору, вчимо школярів самостійно розбиратися в ньому, розвивати читацький талант, підносити рівень читацької культури. Особливості різних способів аналізу методисти пов'язують з певними емоційно-смисловими утвореннями, які є основою пізнання. Аналіз може бути як подієвий, так і пообразний чи проблемно-тематичний. Так, Є. Пасічник радить застосовувати проблемно-тематичний аналіз.

У процесі розвитку художнього сприйняття розвивається читацька спрямованість, зароджується і оцінка сприйнятого. Спочатку оцінки, які виникають в результаті внутрішньої активності особистості, виражаються у перевазі того, що подобається: разом з художнім розвитком особистості вони вдосконалюються, набувають характер високого судження про мистецтво з точки зору естетичного ідеалу. М.М.Бахтін виділяє у процесі художнього сприйняття три етапи : Перщий етап читацької діяльності – етап “вживання” – характерний тим. Що читач освоює життєвий простір героя як свій власний. Читач ніби зливається з героєм, відчуває, преживаєте, що й він. Читач стає читачем-героєм: бачить світ, в якому відбуваються подїї, стає їх учасником, вживаючись в героя, ототожнюючи його думки зі своїми. Етап “вживання” не здатен абстрагувати читача від реального світу. Повнота внутрішнього злиття читача з героєм, констатує М.М.Бахтін не є метою його естетичної діяльності. Естетична діяльність починається на наступному етапі – поза знаходження, коли відбувається найважливіша естетична подія – зустріч автора й читача. Діяльність автора М.М.Бахтін називає “активністю того, що відкривається”, діяльність читача - “активністю того, хто розуміє”. Зустріч автора й читача багато в чому залежить від уміння першого виразити себе, предати власне ставлення до події, а також від уміння читача зрозуміти автора, тобто розгадати форму, осмислити.