1. Методика навчання літератури як наукова дисципліна, її складові та джерела розвитку

Методика навчання української літератури — педагогічно-літературознавча прикладна наука, що містить психолого-педагогічні засади роботи вчителя, вимоги до літературного і літературознавчого змісту навчання, рекомендації щодо дидактичних шляхів його опанування, стратегії виховання учня засобами художнього слова.

Об’єктом методики навчання української літератури є навчальний процес, тобто взаємодія вчителя і учнів, що має на меті набуття учнями літературної компетентності та розвиток особистості засобами художнього слова. Предметом — система принципів, методів, технологій, прийомів, форм, видів, засобів навчальної і виховної роботи на уроках української літератури та в позакласній літературній діяльності вчителя й учнів.

Специфіка методики навчання української літератури позначається на результаті методичних досліджень. Результатом праці вченого-методиста є методична модель викладання літератури — системний розв’язок певної проблеми викладання української літератури, який охоплює: характеристику складника літературної компетенції, який має опанувати учень; теоретичні засади, принципи, зміст і засоби навчання; дидактичні шляхи їх реалізації — технологію, методи, прийоми, типи занять, види роботи тощо.

Джерела і чинники розвитку методики навчання української літератури

Методика навчання літератури активно розвивається, відбуваються зміни у всіх її складниках: під впливом суспільних зрушень закладаються нові теоретичні засади вчителювання, накопичується історія методики, змінюється тлумачення художніх творів, формуються нові шляхи викладання, з’являються оригінальні моделі вивчення певних тем.

До основних джерел розвитку науки про викладання української літератури належать:

— ідеї науковців-методистів;

— літературно-педагогічні ідеї представників інших галузей гуманітаристики та письменників;

— передовий досвід учителів-практиків, які виявляють творчість у навчально-виховному процесі.

Розвиток методики навчання української літератури відбувається під впливом кількох чинників:

1. Зміна суспільних потреб історичної епохи. Вона визначає мету навчання і виховання. Сучасна постколоніальна доба розбудови Української держави потребує громадян, які сприйматимуть українську літературу як рідну, шануватимуть її класику, дбатимуть про її розвиток, зацікавлено реагуватимуть на мистецькі новинки.

2. Трансформація інформаційного простору. Інформаційні комп’ютерні технології стають панівними, місце книги, зокрема художньої, окреслюється по-новому. 3. Глобалізаційні процеси. Вони впливають на світогляд людини, яка або вливається в цей процес, що позначається на її національній самосвідомості втратою національних коренів.

4. Розвиток інших наук, зокрема педагогіки і літературознавства. Оскільки методика тісно пов’язана з цими науками, постає необхідність і її якісного зростання.