5.3 Визначення обсягу мінімального рентабельноо випуску продукції

Визначивши обсяг нормального прибутку, підприємець далі визначає обсяг мінімального рентабельного випуску продукції, при якому забезпечувався б даний прибуток. Перш за все визначається можливий ринковий попит на продукцію . Долі оцінюють економічні можливості пропозиції. При цьому мінімально рентабельний обсяг випуску продукції визначається на основі формули :

Р × QB = FC + IN + AVC + QB , де Р – ціна реалізації одиниці продукції; QB – мінімально рентабельною обсяг випуску; IN – нормальний прибуток;

FC – витрати фіксовані; AVC - середні змінювані витрати..

Як видно з формули , величина нормального прибутку IN додається при розрахунку мінімального рентабельного обсягу випуску в склад фіксованих витрат – у випадку індивідуального підприємництва, коли зарплата підприємця знаходиться у складі прибутку. При корпорації зарплата управлінського персоналу фірми включається - у склад змінюваних витрат.

Конкретна формула для визначення обсягу мінімального рентабельного випуску, яка впливає з формули попередньої, має вигляд :

.

Нехай фіксовані витрати при відкритті справи дорівнюють 50 000 гр. од , нормальний прибуток – 23 000 гр. од., а середні змінювані витрати на одиниці продукції (матеріали і заробітна плата робітників) – 1300 гр. од. Тоді обсяг мінімального рентабельного випуску, що забезпечення нормальний прибуток, буде становити :

= = 100 одиниць.

Якщо розрахункова величина не забезпечування попитом на продукцію, то необхідно або відмовитись від даного виду бізнесу , або знизити витрати і ціну реалізації продукції , або погодитись на менший розмір нормального прибутку.

4.4. Закон спадаючої віддачі. Граничний продукт.

Із збільшенням виробництва продукції умовно – постійні затрати на її одиницю зменшуються , що веде до зниження собівартості одиниці продукції. Про те певній межі із зростанням обсягів приєднується все більша кількість змінних ресурсів, вступає в дію закон спадної віддачі.

Відповідно до даного закону , поширення використання одного фактору виробництва при незмінних затратах решти факторів веде до зниження обсягу виробництва граничного продукту, вироблюваного за допомогою затрат даного фактора, починаючи х певної стадії виробництва.

Граничний (маргінальний ) продукт певного фактора – це додатковий продукт або додаткове розширення виробництва, отримані а результаті збільшення цього фактора на одну додаткову одиницю при незмінному значені решти факторів виробництва. Наприклад, граничний продукт праці – це додатковий випуск продукції , одержаний при використанні додаткової одиниці праці при незмінних величині всіх інших господарських затрат.

При збільшенні затрат певного змінного фактора затрати постійного фактора , залишаються незмінними, відносно зменшуються ( у відношенні до затрат змінного фактора ) . Тому і розміри граничного продукту зменшуються.

Приклад утворення граничного продукту і дії закону спадаючої віддачі показана в таблиці 4.2. Уявимо , що робітники і фірмі складають комп’ютери. Якщо робітників немає, то виробництво неможливе. В даній фірмі один робітник також не в змозі нічого виробити, так як на деякій ділянці роботи потрібно більше і щонайменше дві людини, що працюють разом. Однак два робітники можуть скласти за день лише 1 комп'ютер , так як їм потрібно багато часу на зміну видів робіт. Коли ж в роботу включать третього робітника , становиться можливо певна спеціалізація, і виробництво зростає до трьох одиниць за день. Включення в роботу четвертого, п’ятого, шостого і сьомого робітників доводить випуск продукції до максимуму – тринадцяти комп’ютерів за день. Але починаючи з цієї точки, збільшення кількості робітників лише погіршує результат. Адже інструменти і обладнання зайняті , і додаткові робітники змушені простоювати в очікуванні того, кали в них з'явиться потреба.

Таблиця 4.2.