4. Методи і форми трудового виховання.

Трудове виховання — тривалий процес. По суті він охоплює все життя людини. Проте його основи закладаються в дитинстві. Значною мірою риса працьовитості людини є моральною категорією і належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Тому так важливо в ранньому дитинстві сформувати психологічні засади працелюбства людини.

Основні шляхи (напрями) трудового виховання такі:

1. Родинно-побутова трудова діяльність, у процесі якої закладаються психологічні основи любові до праці, формуються вміння й навички у різних видах побутової праці, почуття обов'язку та відповідальності. Школа трудового виховання в сім'ї є найважливішим етапом розвитку особистості. Тенденція частини батьків вилучити дітей дошкільного віку із сфери праці взагалі з надією, що вони прилучаться до трудових процесів пізніше, після закінчення школи, помилкова і згубна для розвитку дитини. Вона призводить до інфантилізму особистості. Праця дітей в сім'ї має бути посильною, різноманітною, продуктивною, цікавою, систематичною.

2. Перебування вихованців у дошкільних виховних закладах. Тут усі діти відповідно до програми прилучаються до різних видів трудової діяльності і в них насамперед формуються вміння та навички обслуговуючої праці. Важливо, щоб у дитячих садках була створена атмосфера спільної праці.

3. Заняття в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, де вихованці займаються двома основними видами праці — розумовою та фізичною. Навчальними планами й програмами передбачено чітку систему залучення учнів до розумової та фізичної праці впродовж усіх років навчання. Зміст такої праці визначено з урахуванням віку учнів і соціально-економічних потреб. Проте в переважній більшості фізична праця має навчальний характер, недостатньо уваги приділяється включенню вихованців до системи продуктивної праці, яка є домінантним чинником у формуванні соціальної зрілості особистості.

4. Участь у систематичній продуктивній діяльності.

5. Заняття у професійних навчальних закладах, які забезпечують підготовку людини до активної професійної діяльності відповідно до соціально-економічних потреб держави.

Форми трудового виховання вирізняються своєю різноманітністю. До них можна віднести уроки праці, гуртки, студії, трудові десанти тощо.

Трудове виховання є складовою частиною всебічного гармонійного розвитку особистості. Тому загальні методи виховання також мають бути ефективно використані в системі трудового виховання: переконування, приклад, вимога, вправи, вправляння, схвалення, критика.

Планування і досягнення навчально-виховної мети на заняттях технології

Навчання повинне бути таким, що виховує — цей постулат є фундаментальним, бо визначає одну з найважливіших сфер професійної діяльності вчителя технології. При підготовці до занять, незалежно від їх організаційної форми, вчителю необхідно уміти чітко визначати цілі завдання як всього розділу учбової програми, так і окремого заняття. Під метою в учбовому процесі мають на увазі конкретне учбово-виховне завдання, що вимагає рішення спільно з учнями. Щоб чітко визначити мету, потрібно уміти уявити собі кінцевий результат, з'ясувати, якими знаннями, уміннями і навиками повинні збагатитися учні після уроку, які якості особи при цьому формуються.

Вчителю на кожному уроці доводиться вирішувати, як правило, декілька навчально-виховних завдань. У зв'язку з цим він зобов'язаний уміти визначати завдання даного заняття і на їх основі формулювати головні цілі уроку. У планах-конспектах занять слід указувати не вузькі виробничі цілі, а комплекс навчально-виховних завдань, виходячи з сформульованого нами принципу розвитку творчої особи учня. Серед комплексу навчально-виховних завдань визначають освітні, виховні і розвиваючі завдання.

Освітні завдання розуміються як загально інтелектуальний розвиток школяра, формування і розширення його уявлень про досягнення науки і техніки, особливості вживаних технологій і можливості додатку загальнокультурних і загально технічних знань на виробництві.

Пояснимо це на конкретному прикладі.

Припустимо, темою заняття є введення в деревообробку. Що, школяр ніколи не бачив дерева або не стикався з якимись способами обробки пиломатеріалів? Але можна розповісти про надзвичайні якості дерева, яке легше за пробку, або про міцність самшиту, про карликові породи, чий вік вимірюється сторіччями, а висота — всього лише десятками сантиметрів. Це розширить уявлення школярів про такий звичайний, здавалося б, матеріал, як дерево. Потрібно говорити і про різноманітні хімічні продуктів, що виробляється з деревини. А ще, наприклад, — про нову технологію, розроблену в Японії, для виготовлення з колоди квадратних балок, замість звичного обтісування колоду пропускають через мікрохвильову установку при 100-градусній температурі, а потім через валяння: так можна одержати не тільки квадратний, а будь-який самий хитромудрий профіль. Такі приклади розширюють уявлення про сучасні технології.

Формулювання освітніх завдань можуть бути найрізноманітнішими:

• дати початкове представлення (дати первинне уявлення) о...; забезпечити засвоєння...;

• сформувати (продовжити формування)...;

• закріпити...;

• узагальнити (або систематизувати) наступні наукові знання, виробничі поняття...;

• розширити наступні спеціальні виробничі уявлення...;

• поглибити (закріпити) наступні загально трудові знання о... і т.д.

Виховні завдання покликані формувати у школярів етичні, особові якості, які можуть і повинні складати стержень людської суті майбутнього члена суспільства. На уроках технології створюються особливо сприятливі умови для трудового виховання, розвитку розумових здібностей загальної культури. Уроки технології дозволяють розвивати у школяра сприйнятливість до нового, бажання брати участь в майбутньому в створенні небувалої техніки, але одночасно дають можливість розвивати екологічне мислення.

Приклади формулювань виховних завдань.

• Удосконалювати: ідейно-світоглядне; правове; економічне; етичне виховання учнів;

• естетичне; екологічне виховання учнів.

• продовжити формування: активної життєвої позиції; усвідомленої потреби в праці; творчого початку у що вчаться; розуміння значення мобільності професійних знань.

• прививати: відчуття повноправного і відповідального господаря; критичне відношення до тих, що існують технологіям, бажання раціоналізувати процес і т.п.

• Виховувати ініціативу і самостійність в трудовій діяльності.

Зрозуміло, що пропоновані формулювання жодною мірою не охоплюють весь круг виховних завдань. Стосовно вже названої вище теми уроку в V класі виховна мета в учбовому плані може бути виражена так: «Продовжити формування якостей ощадливості і економії при розмітці заготовок з тонколистового металу».

Але ж не можна відводити строго певний час актуалізації виховних цілей на уроці. Довести їх до свідомості школярів вчитель може в той період уроку, який він визнає найвдалішим (на початку або в ході заняття). Тут єдиний помічник — власний досвід і знання учнів.

Розвиваючі завдання припускають формування у школярів професійних умінь і навиків. Мається на увазі, що атмосфера заняття, цілеспрямована спільна діяльність вчителя учнів утворюють сприятливі умови для трудової майстерності, вироблення у учнів свідомого відношення до праці.

Розвиваючі завдання при умові систематичної діяльності вчителя технології можна планувати так:

• розвивати у школярів уміння: виділяти головне в проблемі..., аналізувати робити узагальнення, робити висновки, ставити питання формулювати завдання, формулювати відповіді, ухвалювати самостійні рішення, контролювати свої дії, вирішувати проблемні ситуації, застосовувати наявні знання з практики і т.п.;

• розвивати у учнів професійні інтереси;

• сприяти розвитку спеціальних здібностей;

• готувати учнів до свідомого вибору професії;

• сприяти розвитку необхідних особових якостей (волі, цілеспрямованості, акуратності, відповідальності, зібраності і т.д.).

Стосовно вже згадуваного уроку розвиваюча мета може бути виражена так: «Продовжити розвиток навиків саме контролю при розмітці тонколистового металу».

Разом з тим необхідно застерегти молодих викладачів від невірного трактування запропонованих формулювань. Наприклад, в плані уроку вчитель робить запис: «Сформувати усвідомлену потребу в праці». Зрозуміло, що немає таких педагогічних прийомів, які миттєво порушили б у школярів непереборну тягу до праці. Тільки тривалий процес виховання породжує у майбутнього члена суспільства бажання опановувати життєво необхідними уміннями і навиками, формує розуміння того, що високий рівень трудової підготовки буде затребуваний суспільством, дозволить зайняти гідне місце в ньому. Тому правильніше буде сформулювати мету уроку так: «Продовжити формування усвідомленої потреби в праці», — хоч би тому, що позначається важлива мету і прагнення переслідувати її від уроку до уроку.

Важливо також, щоб вчитель технології з'ясував одну домище ту з багатого досвіду вітчизняної системи трудової підготовки. Досвід показав: трудове навчання дає велику педагогічну віддачу, якщо не зводиться тільки до трудової діяльності дітей, а реалізується у вигляді комплексу різних напрямів учбово-виховного процесу, об'єднаних загальними цілями. От чому представляється, що при плануванні учбово-виховних цілей слідує чіткіше їх позначати.

Якщо мета — освітня, вона повинна розширювати уявлення про виробничі процеси, сучасні технології, техніці сьогоднішнього дня, що має відношення до розділів програми, що вивчаються.

Якщо мета — виховна, вона розумно може впливати на світогляд школяра, цілеспрямовано формуючи екологічні, економічні та інші уявлення і переконання члена суспільства, що йде.

Якщо мета — що розвиває, вона повинна орієнтуватися на практичну спрямованість трудової підготовки, ця якість у вирішальному ступені визначає її педагогічну цінність.

Всі організаційні аспекти викладання технології, у всьому різноманітті їх зв'язків впливають на процес формування особи починаючи з того, наскільки методично грамотно організована праця школярів, і закінчуючи тим, наскільки цілеспрямовано поєднується виховання з навчанням. Це ще раз показує значущість, важливість методичної підготовленості, професіоналізму вчителя.

Методичні заходи, що впливають на ефективність трудового виховання.

Трудове навчання створює об'єктивні умови для трудового виховання. Щоб краще використати ці умови, треба проводити певну методичну роботу. Аналіз досвіду роботи вчителів дає змогу визначити основні заходи, які впливають на ефективність трудового виховання. Це планування і нормування праці, відзначення результату праці зокрема, матеріальне стимулювання, застосування різних форм організації праці учнів.

Планування праці з точки зору трудового виховання має дві основні мети:

1. своєчасне забезпечення навчального процесу всіма інструментами і матеріалами, бо без цього неможливо виховання культури праці;

2. практичне ознайомлення учнів з елементами організації праці і її значенням для сучасного виробництва.

Ефективність трудового виховання (внаслідок планування) зростає, коли до процесу планування залучаються учні. Особливо сприятливі умови створюються дня цього в старших класах.

Коли до учнів доведено план роботи, відповідальність їх зростає. Звичайно, І роба, щоб план враховував можливості учнів.

Планування базується на нормуванні праці. Наукового обґрунтування процесу нормування ще немає, проте безпосередній досвід роботи шкіл свідчить про те, що норми часу на трудові завдання підвищує дисципліну учнів, значно скорочує непродуктивні витрати часу. Крім того, учні більше цікавляться роботою. Тому впровадження нормування слід вважати цілком доцільним, починаючи з V класу.

Нормування праці сприяє виробничому змаганню, застосування якого в процесі твого навчання має надзвичайно велике виховне значення. По-перше, учні ознайомлюються з однією з основних форм прояву творчого ентузіазму, по-друге, вони самі залучаються до цього.

У практиці роботи є різні види виробничого змагання: за високу культуру на робочому місці, за високу якість роботи, за ощадливе використання оброблюваних матеріалів та ін. Виробничі зобов'язання можуть бути індивідуальними і колективними. Підсумки змагань доцільно широко висвітлювати, щоб кращі успіхи стали відомими всьому колективу, щоб можна було запозичити досвід.

Учні не залишаються байдужими до того, як оцінюються наслідки їх діяльності. Досвідчені вчителі завжди користуються цим. Своєчасна оцінка або навіть просто заохочення позитивно впливає на ставлення учнів до роботи. Як одну з форм оцінювання результатів роботи учнів можна розглядати оплату. У школах установлено три основні форми оплати праці учнів: індивідуальна, колективна і мішана.

При індивідуальній формі оплати праці кожний учень виконує своє завдання і одержує за це грошову винагороду. Наслідки його роботи не пов'язуються з наслідками роботи товаришів. Як показує досвід, це породжує індивідуалізм, байдужість до роботи колективу в цілому.

При колективній формі оплати праці грошова винагорода поділяється порівну між учнями незалежно від того, яку роботу виконав кожний з них. З одного боку, це ставить кожного учня в залежність від наслідків роботи колективу в цілому, але, з другого боку, не стимулює тих учнів, які працюють неохоче, абияк. Вони знають, що при розподілі їх не обминуть.

Недоліки розглянутих форм оплати праці можна усунути, урахувавши обидва фактори: яка робота виконана колективом у цілому і яку участь брав у цьому кожний член трудового колективу. Таку форму оплати праці називають мішаною.

Гроші, які заробляють учні, як правило, передають їм на руки не повністю. Частина грошей використовується для громадських потреб: придбання спортивного устаткування, ігор та ін.