4. Принципи відбору системи технологічної підготовки відповідно до Державних стандартів змісту освітньої галузі «Технології».

Які ж умови вибору системи при змісті праці, що змінюється, на сучасному етапі? Для відповіді проведемо аналогію. Якщо порівняти роботу двох верстатників — токаря на універсальному верстаті і оператора оброблювального центру з числовим програмним управлінням, — та відмінність виявиться разючою. Зміст праці сучасного робочого-верстатника визначається не окремими технологічними операціями, а виготовленням типових для даної професії продуктів праці (деталей) в цілому. І участь людини при цьому стає все меншим — на сучасному устаткуванні функції контролю розмірів, заміни інструментів, зміни заготовок і багато що інше виконуються по командах, закладених в програмі для виконання ЕОМ.

З'явилися сотні професій, коли при підготовці майбутніх фахівців в основу системи навчання повинен бути покладений наочно-функціональний підхід. Стосовно операторів ЕОМ, системам автоматичного проектування (САПР), налагоджують промислових роботів і устаткування з ЧПУ і багатьом іншим наочно-функціональна система вирішує задачі навчання. В цьому випадку виробниче навчання починається з ознайомлення учнів з виробництвом, вибраною професією і вимогами безпеки праці. Потім учні освоюють загальні і типові для даної професії прийоми і методи організації праці і робочого місця, практично знайомляться з пристроєм техніки, освоюють виконання відповідних вправ по прийомах її настройки і наладки, управління. Подальше вивчення трудового процесу йде в поступовому наростанні складності, причому оброблювальним прийомам передує засвоєння функцій планування і організації роботи.

Якій напрошується висновок? Очевидно, що пошуки найбільш раціональних ефективних систем навчання, що відповідають запитам, що висуваються життям найбільшою мірою, продовжуватимуться. Приклади тому є. На основі детального аналізу трудових функцій доктором педагогічних наук До. Н.Катхановим побудована приемо-комплексно-видова система виробничого навчання.

6. Проектно-технологічна система технологічної підготовки учнів.

У загальноосвітній школі діюча програма трудового навчання в V—VII класах була розроблена на основі конструкторсько-технологічної системи навчання, провідною ідеєю якої є органічне поєднання виконавської і творчої діяльності учнів. Учні ставляться в такі умови, коли безпосередньому виготовленню об'єкту праці повинна передувати розробка його конструкції і технології обробки. Таким чином, учні спочатку вирішують ряд технічних питань і лише після цього переходять до обробки деталей, їх збірці і т.д.

Неважко відмітити, що конструкторсько-технологічна система зумовлює зміст лише інтелектуальній діяльності учнів, а формування трудових практичних умінь навиків може проходити по-різному. Так, в більшості випадків навчання в майстернях проходить по наочно-операційній системі.

Чому так складається? По-перше, промий не передбачається ізольоване вивчення окремих операцій, більш того, взагалі не сказано, скільки часу витратити на вивчення тієї або іншої операції. Це означає, практичні уміння і навики не формуватимуться по операційній або операційно-комплексній системі. По-друге, стрижнем, навколо якого будується процес навчання школярів, є перелік об'єктів праці, що підлягають виготовленню, а він — типовий, тобто одні вироби можуть замінюватися іншими, виходячи з місцевих умов, простіше кажучи — з матеріальних можливостей. Програма, окрім загальної вказівки про необхідність привертати учнів до розробки конструкції і технології виготовлення об'єктів праці, не дає вчителю конкретніших рекомендацій. Рішення — за професіоналом

Напрошується наступний висновок: «Технологія», що підхопила естафету трудового навчання на новому етапі розвитку освіти, не заперечує того, що було апробоване в школі раніше і не входить в суперечність з ним.

На не вимагає залучення систем, функціонально не співпадаючих з її метою. Разом з тим на вчителя час накладає кую відповідальність за те, який ступінь підготовки школярів до роботи на сучасному виробництві може забезпечити школа. Справа у величезному розриві між вмістом праці в шкільних майстернях і організацією роботи на сучасному виробництві. Проте так було і раніше. Отже, тільки вчитель технології, виходячи з місцевих умов, може зробити висновок про прийнятність тієї або іншої системи трудового навчання для доїння поставлених цілей.

Зрозуміло, що таке рішення може ухвалити тільки професіонал, що добре з'ясував сильні і слабкі сторони вживаної системи, що представляє, як вони вплинуть на учбово-пізнавальну діяльність учнів.

Оскільки метод проектів в основному ґрунтуватиметься на розвитку конструкторсько-технологічних знань, розглянемо декілька методичних аспектів їх формування у учнів.

Для розвитку конструкторсько-технологічних знань і умінь передбачаються певні методи навчання. У трудовому навчанні особливо важливу роль грають два взаємозв'язані між собою компоненти — керівна діяльність вчителя і рішення технічних задач що вчаться в процесі самостійної учбово-практичної і виробничої роботи. Першорядне місце, безумовно, відводиться останньому, але успіх залежить перш за все від форм навчання, які вчитель вибирає для досягнення необхідних знань, умінь і навиків учнів. Наші вчені рекомендують до використання достатньо широкий вибір.

Для навчання школярів складанню технологічних процесів Д. А. Тхоржевський запропонував на конкретних виробах вивчати не тільки трудові прийоми і операції, але і елементи технологічної послідовності виготовлення. Він розробив систему технологічних завдань, яка включає:

• пояснення технологічного процесу;

• вибір заготівки;

• вибір інструменту;

• вибір способу установки заготовок і інструменту;

• визначення послідовності трудових операцій;

• складання операційної технології;

самостійна розробка технологічного процесу.

Для самостійного творчого розвитку школярів М. Н. Сикаткин пропонує рішення різних задач, що постійно ускладнюються, на позакласних заняттях і в домашній учбовій роботі. Перевага при цьому віддається творчим завданням, для вирішення яких потрібна самостійна робота з метою розвитку творчого мислення.

В процесі навчання учнів технологічному плануванню В.І.Качнев пропонує поступово, від IV класу до VIII розширювати число і зміст завдань на різні технологічні процеси і узагальнювати уміння по самостійній розробці технологічних процесів.

П.Р.Атутов підкреслює, що система навчання повинна бути направлена на придбання що вчаться теоретичних знань, що розкриваються на практичних прикладах, на їх особистому виробничо-життєвому досвіді. Доведено, що рішення виробничо-технічних задач — найважливіший засіб активізації учбово-пізнавальної діяльності учнів.

Отже, в процесі формування конструкторсько-технологічних знань і умінь можна застосувати відомі методи в різних поєднаннях.

26