14. Визначте передумови об’єднання Галичини і Волині в єдину державу, дайте характеристику етапам її розвитку (1199-1340 рр.).

Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька землі здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.

У середині ХІІ ст. в Галицькому князівстві черговий раз розгорілася боротьба між боярами і князем. Боярству, що збагатилося і зміцніло в попередні роки, здавалася обтяжливою сильна влада князя, тому вони намагалися в будь-який спосіб її ослабити. Бояри не відмовлялися від допомоги чужинців. Ця боротьба призвела до послаблення галицької династії Ростиславичів. За її останнього представника Володимира (1187—1198 рр.), сина Ярослава Осмомисла, конфлікт із боярами набув ще більшого розмаху, оскільки Володимир посів престол завдяки боярам, що порушили свою присягу визнати князем Олега. Володимир виявився не тим, що їх улаштовував, він, як пише літопис, «думи не любив з мужами своїми», тобто не радився з ними у своїх справах. До того ж князь був схильним до пияцтва і розпуст. Бояри організували проти нього повстання і змусили князя шукати рятунок в Угорщині. Але угорський король ув’язнив Володимира і, захопивши Галич, посадив там княжити свого сина. Проте влада іноземців не влаштувала галичан, і вони підняли проти них повстання, запрошуючи на галицький трон то волинського князя Романа Мстиславича, то сина Івана Берладника Ростислава. Тим часом Володимир зміг утекти з полону до імператора Священної Римської імперії Фрідріха І Барбаросси, який допоміг відновити його владу в Галичі в обмін на 2000 гривень сріблом щороку. Подальше правління Володимира мало чим відрізнялося від попереднього, проте йому вже довелося налагодити стосунки з боярами.

Зі смертю Володимира припинилася династія галицьких князів, оскільки сини князя були в заручниках в угорського короля, до того ж їхня мати не належала до княжого роду.

Скориставшись смертю Володимира, у 1199 р. до Галича негайно вступило військо волинського князя Романа Мстиславича (1173—1205), який був одним із претендентів на галицький престол.

Захопивши Галич, Роман приєднав нові володіння до своїх Волинських. Таким чином відбулося об’єднання Галицького і Волинського князівств у єдину Галицько-Волинську державу. Це об’єднання було подією великої історичної ваги, оскільки постало князівство, яке стало претендувати на центр об’єднання земель Південно-Західної Русі, тобто українських земель.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинського князівства сприяло вдале географічне положення. Воно розташувалося на перехресті важливих торговельних шляхів і було важкодоступним для набігів кочовиків. Віддаленість від Києва послаблювала залежність від центральної влади. До того ж, ставши єдиним князівством, Галичина і Волинь змогли об’єднати свої сили для боротьби з агресією сусідніх Польщі та Угорщини, а пізніше монгольської навали і наступу хрестоносців.

На піднесення Галицько-Волинського князівства також впливала енергійна політика князів Романа Мстиславича і Данила Романовича (Галицького), а існування багатих родовищ солі, родючих земель, розвинутого ремесла сприяло розвитку торгівлі та економічному зростанню цих земель.

В південно-західній частині Русі, де в 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство, відбувається піднесення. Цьому сприяли такі чинники:

• вдале географічне положення;

• необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини;

• енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславовича (1199-1205) та Данила Галицького (1238-1264);

• існування та території багатих родовищ солі, що сприяло економічному розвитку

Етапи державного розвитку:

І етап (1199-1205р.) – утворення та становлення. Князь Роман у 1199 р. придушує опір бояр і об'єднує Галицьке та Волинське князівство, веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. В 1201 р. Роман оволодіває Києвом. Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, проте йому не вдалось об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув.

ІІ етап (1205-1238рр.) – тимчасовий розпад. Боротьба за галицький стіл. Характерними рисами державного життя були:

• свавілля бояр;

• безперервне втручання Угорщини та Польщі у внутрішні справи держави;

• зростаюча монгольська загроза;

• енергійна боротьба Данила Галицького за відновлення державної єдності, яка успішно закінчилась у 1238 році.

ІІІ етап (1238-1264рр.) – об'єднання та піднесення, активна боротьба з золотоординським ігом.

Данило Галицький відвойовує втрачені позиції, розгромлює тевтонських лицарів Добжинського родену, поширює свій вплив на Київ, зводить низку міст-замків, одержує в 1245 р. перемогу в битві під галицким містом Ярославом над військами Ростислава і відновлює єдність Галицько-волинського князівства знов, підтримує контакти з папою римським Інокентієм ІV, приймає від нього королівську корону і в 1253 році стає першим українським королем. Данило Галицький активно проводив західну політику, підтримував західні культурні впливи, запроваджує європейське самоврядування в містах.

IV етап (1264-1323рр.) – стабільність та піднесення. Галицько-волинське князівство проводить незалежну політику на міжнародній арені. Воно досягло успіхів у боротьбі з Золотою Ордою, підтримувало міцні зв'язки з німецьким орденом та Литвою і таким чином відстоювало свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактувало за Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римом. Його дипломатичні відносини свідчать про широке міжнародне візнання Галицько-волинської держави. Значним досягнення Юрія І Львовича, онука Данила Галицького, було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303-1437рр.). Вона стала не лише символом державного суверенітету і князівства, але й сприяла зміцненню його незалежності.

V етап (1323-1340 рр.) – поступовий занепад. У середині XIV століття польські феодали захопили Галичину і частину західної Волині. Іншу частину Волині після отруєння боярами в 1340р. останнього правителя Галицько-волинської держави Юрія ІІ успадкована князем литовським династії Рідеміновичів. Під владою Угорщини, а пізніше Молдави і Туреччини опинилась Північна Буковина. Так припинила своє існування Галцицько-волинська держава.