65. Окресліть головні напрями розвитку середньої та вищої освіти в Україні після проголошення її державної незалежності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 року № 1717 у 2001 році розпочався поступовий перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання, який передбачає розвантаження учнів протягом кожного навчального року, створення умов для зміцнення здоров'я школярів; оновлення змісту освіти; перехід на компетентнісний підхід до організації навчального процесу.

Принципи. Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується за такими принципами:

• доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• відкритий характер освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

• інтеграція внутрішня і зовнішня;

• соціальний захист дітей.

Також увага акцентувалася на такому:

• посилення практичного і виховного спрямування освіти;

• навчання умінню здобувати інформацію з різних джерел, переробляти і застосовувати її на практиці;

• забезпечення безперервності освіти молоді;

• зростання значення громадського самоуправління у школі;

• посилення виховної і організаторської ролі вчителів тощо.

Прийом до першого класу громадян України здійснюється за такими принципами:

• доступність для кожного громадянина початкової освіти в загальноосвітніх навчальних закладах державної та комунальної форм власності;

• рівність всіх громадян щодо умов і форм здобуття початкової освіти; безоплатність здобуття початкової загальної освіти;

• вільний вибір загальноосвітнього навчального закладу відповідно до освітньо-культурних та соціальних потреб громадянина;

• дотримання вікового цензу;

• чотирирічний термін навчання;

• відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за здобуття дитиною загальної середньої освіти.

Стратегія спрямована на забезпечення права громадян України на початкову загальну освіту, максимальне охоплення дітей шкільного віку початковою освітою, задоволення їх освітніх та культурних потреб.

Отже, система освіти в умовах після проголошення незалежності України розвивається динамічно, відбувається процес її перебудови стосовно ринкових умов. Разом з тим зберігаються і примножуються традиції співробітництва між навчальними закладами.

66. Розкажіть про стан релігійних і міжконфесійних відносин в Україні у перші роки після проголошення її державної незалежності.

Після розпаду СРСР й здобуття Україною незалежності важливою проблемою стало утворення єдиної Української помісної православної церкви. Автокефалії православ’я в Україні бажала не лише частина православного духовенства та мирян, але й влада та окремі політичні партії. Останній факт надавав проблемі політичного забарвлення. Цьому сприяла і невиразність, складність та контроверсійність проблеми вирішення надання автокефалії.

Перепоною на шляху стримання автокефалії стала непохитлива позиція керівництва РПЦ щодо вирішення цього питання. Воно не бажало порушувати геоцерковну ситуацію, тому, що це послаблювало позиції самої РПЦ в багатьох сферах суспільного та релігійного життя. Даний період не лише не став епохою формування Української помісної православної церкви, але й характеризувався децентралізаційними тенденціями в православ’ї, оскільки в Україні на початку 1990-х років постали три вагомі православні конфесії – УПЦ, УПЦ КП та УАПЦ, між якими часто виникали конфлікти.

Спроби об’єднати їх виявились неефективними. Цьому перешкоджали, насамперед, позиції кожної з Церков. УАПЦ й УПЦ КП виступали за рівноправне об’єднання в результаті якого б їхнє керівництво зберегло б свої важелі впливу. Керівництво УПЦ вважало, що повинно відбутися не об’єднання Православних церков, а приєднання УАПЦ, УПЦ КП до УПЦ через покаяння.

Не сприяло утворенню єдиної Української помісної православної церкви і втручання влади в першій половині 1990-х років у цей процес. Звиклі до колишніх силових методів регулювання, релігійного життя, державні чиновники не хотіли сприймати нових реалій, в яких колишні методи виявилися неефективними.

Ідея утворення єдиної Української помісної православної церкви не була сприйнята і широкими масами віруючих. Значна частина їх, що проживала в східних та південних районах (росіяни та русифіковані українці) сприймали дії, спрямовані на розрив єдності з РПЦ, вороже. Навіть значна частина патріотично налаштованих віруючих-українців не пройнялася цією ідеєю.