51. Розкажіть про внесок українських науковців у перемогу срср в роки Другої Світової війни.

Свій вагомий внесок у досягнення перемоги зробили українські вчені. Діяльність науково-дослідних установ України в евакуації була спрямована перш за все на надання науково-методичної і практичної допомоги оборонній промисловості, сільському господарству, госпіталям та лікувальним установам тощо.

Так, колектив Інституту електрозварювання АН УРСР, очолюваний Є. Патоном, успішно застосував свої довоєнні розробки для налагодження автоматичного дугового зварювання корпусів танків Т-34 під флюсом. Група українських учених на чолі з академіком М. Доброхотовим розробила нові методи виплавки броньованих сталей. Колектив фізико-технічного інституту АН України розробив висококалорійний терміт для мін і снарядів, більш досконалі конструкції торпед, створив радіолокатор та автоматичні системи пеленгації, прилад для знешкодження морських мін. Сотні тисяч воїнів повернули до життя колективи лікарів України на чолі з М. Стражеско, В. Філатовим, Р. Кавецьким, О. Палладіним. Інститутом клінічної фізіології АН УРСР під керівництвом академіка О. Богомольця були розроблені ефективні методи лікування ряду інфекційних, травматичних, шлункових та інших захворювань.

Тилова економіка ґрунтувалася і на праці мільйонів в'язнів ГУЛАГу, серед яких українці були однією з найчисленніших груп. В'язні працювали в основному у видобувній промисловості та на капітальному будівництві. їхнє становище було страхітливим. Тисячами гинули вони від голоду, хвороб і виснаження. Багато прагнуло на фронт, погоджуючись воювати навіть у штрафних підрозділах. Але, оголошені "ворогами народу", вони залишалися за колючим дротом.

Ідеї справедливої визвольної війни надихнули на напружену творчу діяльність літераторів та митців – М. Бажана, П. Тичину, М. Рильського, В. Сосюру, А. Малишка, М. Стельмаха, О. Корнійчука, О. Довженка (кіноповість "Україна в огні"), В. Касіяна, О. Шовкуненка, М. Литвиненка-Вольгемута, П. Вірського та сотні інших. Більш як 300 членів Спілки радянських письменників України пішли в Червону Армію, частина з них загинула на фронтах. Чимало діячів культури, котрі опинилися у гітлерівському тилу, боролися проти окупантів як у складі радянських партизанських загонів і підпільних організацій, так і оунівських (О. Теліга – розстріляна у Бабиному Яру). Культура українського народу в умовах війни надійно служила його самозбереженню, утвердженню гуманістичних ідеалів.

Перемога, таким чином, кувалася не тільки на фронтах, а й у тилу. 

52. Розкрийте умови відновлення та розвитку освіти в Радянській Україні після звільнення її від німецько-фашистських окупантів.

З вигнанням німецьких окупантів на території України в першу чергу почалося відродження системи освіти: відновили роботу семирічні і середні школи. Це відбувалося в надзвичайно складних умовах: не вистачало учителів, навчального обладнання, шкільні приміщення перебували в занедбаному стані.

На жовтень 194 року в Україні відновили роботу 113 ВНЗ.

В березні 1944 року відновила роботу у Києві Академія Наук, у серпні 1944 року – Львівська філія АН у складі 6-ти відділів.

Труднощі повоєнної доби характеризує зростання кількості вечірніх шкіл: з 876 у 1950-1951 рр. до 2070 на 1964-1965 рр. Діяли також вечірні школи для дорослих, вечірні й заочні проф. школи.

Кількість вищих шкіл зменшилася у результаті комасації (комасація — один із засобів землевпорядкування, яке проводить, як правило, держава з метою ліквідації розпорошення земельних ділянок, що належать одному власникові, і створення більших і краще придатних для використання) з 173 шкіл 1940-1941 рр. до 140 на 1958-1959 рр. (при одночасному зростанні числа студентів). Створено новий Ужгородський Державний Університет (1945). Тільки 55,7 % студентів у 1958-59 рр. вчилися на денному відділенні (решта — заочно і на вечірніх курсах). Цей відсоток упав до 38,7 в 1965-1966 рр. у результаті реформ Микити Хрущова, але згодом він почав зростати знову.

Продовжувалося зросійщення шкільництва: відсоток російських шкіл зріс з 14 у 1938-39 рр. до близько 25 на 1955-1956 рр. Зі шкіл національних меншостей залишилися тільки молдовани, угорці і поляки (разом 319 у 1950-1951 рр.). 1946 р. майже всі вищі школи (крім педагогічних, медицинських, і мистецьких) підпорядковано безпосередньо міністерству вищої освіти в Москві. 1955 р. було відновлено міністерство вищої освіти в Києві, але з обмеженими компетенціями.

Проведено перекваліфікацію учителів у Західній Україні, 2/3 яких визнано невідповідними радянським вимогам. Після змін населення відсоток українських шкіл у Західній Україні став найвищим в УССР (у Галичині, на Волині і Буковині 93,3 % в 1946-47 рр. проти 86 % у 1940-1941 рр.) Створено 22 нові вищі школи в Західній Україні, спочатку українізовані, але з 1949-52 рр. переважно зросійщені. Під час короткої «відлиги» у 1950-их рр. секретар ЦК КПУ Л. Мельніков був усунений за надто явне російщення освіти у Західній Україні.

Важливим етапом у розвитку освіти в Україні став закон Верховної Ради СРСР 1959 р. «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти», на підставі якого інтенсивно посилено русифікацію українського шкільництва. У дусі цього закону зреформовано семирічки і десятирічки на 8- (обов'язкові) і 11-річні «загально-освітні політехнічні школи з виробничою підготовкою». Після закінчення середньої освіти треба було відпрацювати щонайменше 2 роки перед вступом до вищої школи (за винятком 20 % найздібніших учнів). Як й інноваційні реформи Хрущова, цю також було частково скасовано 1964-1967 рр. Проте залишено обов'язкову 8-річну загальну освіту, повернено, замість 11-річного, 10-річне навчання, залишено безоплатність середньої і вищої освіти і необов'язковість вивчення української мови й літератури в російських школах УССР. В атмосфері нового наступу на українську мову відсоток українських шкіл упав з 85,5 % в 1955-1956 до 81,1 % в 1967-1968 рр.

У 1967—1968 рр. ще половина учнів технікумів і професійних шкіл вчилася заочно і на вечірніх курсах. Найбільше вчилося у промисловості і будівельних професіях (45,3 %). Порівняно з західними країнами низький відсоток вивчав торгівлю, фінанси, адміністрацію і право (13,3% на 1967—1968 рр.).

1964 р. створено Донецький Університет. Від 1958 р. наукові ступені затверджує Всесоюзна Атестаційна Комісія в Москві. Тоді як рівень навчання спеціалістів точних та природничих наук був високим, то у гуманітарних і суспільствознавчих галузях він був достатньо низький. У 1967 р. встановлено пільги в прийманні до вищих шкіл колишніх військових і працівників безпеки. Випускники вищих професійних шкіл мають обов'язок працювати 3 pоки на визначених місцях, часто поза Україною. В кінці 1960-их pp. УРСР мала на 1/4 менше студентів на 10 000 населення, ніж Росія. В 1968-1969 рр. тільки 21,8 % студентів жило в гуртожитках; більшість дістає стипендії. 1974 р. видано таємну інструкцію не приймати до університетів Західної України більше 25 % місцевої молоді. Починаючи від 1960-их pp., стала помітна національна активність студентів (демонстрації, арешти, усування з університетів). Від 1965 р. випускники професійних вищих шкіл мають право на постійну посаду.

З кінця 1960-их pp. посилено централізацію шкільництва в УРСР. 1969 р. відновлено Міністерство Освіти СРСР, яке є союзно-республіканським. Міністерством Освіти СРСР здійснює керівництво загальною середньою освітою, дошкільним вихованням та розвитком педагогічних наук. Завданням центрального міністерства є визначення основних напрямів розвитку освіти, розроблення типових навчальних планів та програм, створення і видавання уніфікованих шкільних підручників та методично-навчальних посібників різного типу.

Головними спрямуваннями в роботі шкіл за ці роки стають: трудове, військово-патріотичне й інтернаціоналістичне виховання, здійснення загальної середньої освіти. Останнє викликане потребою підвищення освіченості робочих кадрів (90% спеціальностей чорної металургії, 80% машинобудівної вимагають підготовки в обсязі середньої школи).

Особливого значення надається трудовій підготовці в сільських школах, які становлять 80% усіх шкіл. Рівень навчання в сільських школах значно нижчий від міських, що зумовлене поганою матеріальною базою шкіл, перевантаженням учителів позашкільною працею, віддаленістю від культурних центрів. Сільські школи орієнтовані переважно на працю в колгоспному виробництві.

У нових програмах особливо наголошується на завданні політичного виховання молоді. У шкільну систему 1972 р. введена обов'язкова початкова військова підготовка в усіх середніх школах. Практично всі учні (хлопці та дівчата) беруть участь у військово-технічній, фізкультурній підготовці.

1984 ЦК КПРС опублікував постанову «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи», які стали основою пізнішого республіканського законодавства про шкільництво. В основному збережено дотеперішню систему шкіл, але в програмі вкладено ще більший натиск на трудове навчання та оволодіння учнями конкретних знань з техніки, економіки та суспільних наук. Наголошується практичне включення випускників середніх і професійних шкіл у суспільне життя і процес виробництва. З цією метою господарські установи й підприємства повинні тісно співпрацювати з школами, беручи над ними шефство. Так само посилюється роль батьківських комітетів у допомозі школам й у вихованні. Очевидно, що одним з головних напрямів залишається комуністичне ідеологічне виховання та подальше зросійщення неросійських шкіл.

Під гаслом покращення викладання російської мови ухвалено низку постанов, що фактично зводять рідну мову до другорядної. В «Основах законодавства Радянського Союзу та союзних республік про народну освіту» 1973 р. стверджується, що вивчення мови національних республік в російськомовних школах залежить від бажання батьків.

Наказами міністерства освіти УРСР запроваджена програма вдосконалення вивчення російської мови в усіх школах; у дитячих садках національних республік з 1979 р. введено обов'язкове навчання російською мовою, починаючи з п’ятирічного віку, а також висунуто вимогу культивувати російську мову в родинах. Уведено спеціальні програми, складені для початкових шкіл з поглибленим курсом російської мови, введено години для факультативних занять за рахунок скорочення інших предметів, посилено позакласні зайняття з російської мови. Рекомендовано ввести викладання спеціальних та загальноосвітніх дисциплін російською мовою, починаючи з 2-3 курсів в усіх вищих школах союзних республік; введено обов'язкове вивчення рос. мови на перших 2 курсах усіма студентами (за рахунок інших дисциплін). Ці заходи відсунули на задній план українську мову вже в нижчому і середньому шкільництві.

У 1977-1978 рр. в 4—10 класах денних загально-освітніх шкіл УРСР було 45 700 учителів російської мови й літератури, і тільки 43 500 учителів української, молдавської, угорської і польської мов і літератур.