3. Розкрийте зміст основних концепцій походження українського етносу.

Існують 3 основні історіософські концепції щодо походження та часу виникнення українського народу.

1. Великодержавна шовіністична концепція. Вважають, що її основи заклав автор Київського літопису Інокентій Гізель. Він доводив, що українського народу взагалі не існувало, його історія подається як складова частина історії російського народу. Він, а також інші представники цієї концепції: Карамзін, Погодін, Соловйов виводили походження Російської держави від Київської Русі, потім Велике князівство Володимира Суздальського, Московська держава. Мавродін та Третяков стверджують, що росіяни, українці та білоруси походять від єдиного кореня. Погодін вважав що до середини XIII ст. на території України проживало великоросійське населення, які після навалу відійшли на Наддніпрянщину. Українці з'явилися тільки у XV ст. з появою козаків. Ця концепція існувала до 1917 року.

2. Радянська концепція (1917-1991 рр.). ця концепція стверджувала спільне походження трьох слов'янських народів - українського, російського та білоруського, що розвивалися в часи Київської Русі на її території. Історія українського народу ділилася на 2 етапи:

   1. початок ХІІІ ст. - перша половина XVII ст. - становлення та формування української мови та народу;

   2. кінець XVII ст. - XIX ст. - закінчення становлення.

3. Автохтонно-автономістична концепція. Представники: Костомаров, Грушевський. Український народ е автохтоном на своїй території, тобто такий, що з самого початку виник, проживає на цій території, що і зараз. Корені його треба починати шукати з трипільської культури. Маркевич наприкінці XVIII ст. написав працю "Історія Малоросів", в якій показав відрив українського народу від інших великоруських народів і довів, що українці старші за роком виникнення ніж російський народ. Також працю по історії України написав Грушевський. Він вважає, що Київська Русь -лише частина Української держава та, що руської історії ніколи не існувало, не існує і зараз. Він вперше в історіографії бачив цілковито сформований український народ. За Грушевським предками українців були анти. Я схиляюсь до третьої концепції. Грушевський та інші історики виводили походження українського народу від слов'ян. Анти -> східні слов'яни -> Київська Русь, нащадками якої я вважаю український народ

4. Охарактеризуйте політичний устрій та систему управління держави Антів.

Найвідомішим в історії є Антський племінний союз або Держава антів (IV—VII ст.).

Анти займали велику територію від лісів Полісся до Чорного моря й від Карпат до Дону. Історики вважають, що столиця антів була на півдні, поблизу Чорного моря, де концентрація населення в той період була найбільшою. Анти займалися хліборобством, тваринництвом, промислами. Високого рівня досягло ремесло. Анти налагоджували міжнародні зв’язки з сусідніми народами, особливо з Візантією.

Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Військо відігравало в суспільстві важливу роль і було невід’ємним від державного апарату. В той же час зберігалося ще народне віче, на якому вирішувалися актуальні питання політичного, економічного, військового характеру. Такі особливості державного життя притаманні військовим демократіям.

Основою політичної організації племен, що входили в антський союз, були роди і племена. Рід мав свої традиції, майно, шанував спільних предків, вів господарство під проводом старійшини. Плем’я мало військово-оборонну організацію.

Зазначимо, що ще в період родоплемінних відносин політичні, економічні та військові функції виконували вожді племен, які обиралися на загальноплемінних зборах з числа найавторитетніших старійшин родів. З появою майнового розшарування серед родичів, появою інституту власності виникає потреба у передачі цієї власності у спадок. З’являється також спадкоємність влади вождів племен.

У перші століття н. е. слов’янські племена, як і інші народи, були втягнуті в загальні процеси Великого переселення народів, невід’ємні від війн як оборонного, так і завойовницького характеру. Саме в ці часи в українських племен з’являється виборна посада вождів, які концентрують у своїх руках військові функції.

Антських вождів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста та інших згадують письмові джерела. Згодом, уже в VI—VII ст. все частіше в історичних джерелах згадуються князі, які, окрім військової справи, займаються управлінням.

Так на зміну родовим вождям приходять військові князі, які концентрують всю повноту влади у своїх руках, створюють апарат управління. Так влада стає незалежнішою і самостійнішою, хоча в часи раннього феодалізму були ще сильні родові інститути і звичаєві норми общинного ладу.

Слід наголосити, що правовою основою суспільства антів, як і в інших народів, які переживали період становлення держави, були звичаї, які одночасно були і релігійними, і моральними, і правовими нормами Характерними рисами й елементами звичаєвого права українських племен було те, що правила й норми язичницької релігії, яка панувала в світі до появи монотеїзму на початку нашої ери були невід’ємні від правових норм. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах.

З появою поняття власності правові звичаї закріплювали окремо зміст поняття власності племені та власності роду. Так, природні багатства — ліси, пасовиська, річки, озера — все це було власністю племені.

Власність роду поділялася між його членами. Наприклад, земельні наділи. Члени роду мали право володіти і користуватися землею, а щодо розпорядження нею — ці питання вирішували збори родичів.

Власність передавалася в спадок лише по чоловічій лінії. В звичаях існували поняття злочину і покарання за злочин. В окремих випадках існувала колективна відповідальність членів роду за злочин.

Антська держава була зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму з ознаками рабовласництва. В VII ст. антський племінний союз розпався — до цього спричинилися внутрішні та зовнішні обставини.