77. Політична боротьба в Італії: від лівоцентристів до консерваторів 1960-80-ті

З початку 70-х років Італія після тривалого економічного піднесення переживала певні труднощі. Уже в 1971 р. виробничі потужності використовувалися лише на 75 %, зовнішній борг у 1973 р. сягнув 7 млрд. дол., а в 1975 р. — уже 17 млрд. Як завжди в таких випадках різко знизився рівень життя, посилилась міграція населення. Правлячі кола стверджували, що нестабільність у країні є наслідком зіткнення полярних сил — комуністів і неофашистів. Частка правди у цьому, звичайно, була. Джорджо Альміранте — лідер неофашистської партії "Італійський соціальний рух" — заявив, що її мета — створення уряду порядку, встановлення авторитарної влади. З іншого боку, прихильники комуністичної ідеї не зреклися своєї мети — встановлення диктатури пролетаріату. Тверезо оцінюючи свої сили та можливості, комуністи маневрували, вдавалися до випробуваної політики тимчасових союзів. У 1972 р. на XIII з'їзді ІКП вони висунули ідею демократичного повороту, який змінив би цілі й характер економічного та соціального розвитку. 

Нестабільна ситуація доповнювалася терором з боку крайніх правих ("бойові групи" неофашистів) та крайніх лівих ("брігіте роса" — "червоні бригади"). 

70-ті роки характеризувалися гострою боротьбою полярних сил за владу. Проте ані неофашистам, ані комуністам так і не вдалося привернути на свій бік центристські партії,

З другої половини 80-х років економіка Італії поступово почала виходити із кризового стану. Проте в політичному плані ситуація не змінилася на краще. Не вдалося подолати нестабільність, відбувалися часті зміни урядів, які очолювали по черзі соціаліст Б. Краксі, демохристияни А. Фанфані, Дж. Горіа, Ч. де Міта, Дж. Андреотті..

Мафія, як організація, виникла на Сицилії у середні віки для самозахисту селян. Кожен, хто вступав у неї, повинен був служити мафії, коритися «батькові» і мовчати. За порушення цих правил загрожувала смерть. Така форма стала не замінимою для створених пізніше у різних країнах організованих злочинних груп. В Італії мафія, злившись з корумпованими елементами, стала винятково могутньою, небезпечною силою.

            У 80-90-ті роки державні інститути Італії переживали глибоку кризу. Вона посилювалась значним державним дефіцитом і неефективністю державного сектору економіки. Кризу влади намагався подолати п’ятипартійний уряд лідера ІСП Беттіно Краксі (1983-1987 рр.). Він здійснив реформи в дусі консервативної революції, значні зусилля спрямував на боротьбу з мафією та обмеження привілеїв католицької церкви. Але подолати кризу так і не вдалось.

 Італія стала перед необхідністю проведення глибоких реформ. У 1993 р. на референдумі італійці висловились за ліквідацію пропорційної системи виборів. Це поклало початок реформуванню італійського політичного життя. Реформи призвели до встановлення Другої республіки в Італії

78. Розвиток Італії на зламі 19-20ст

 Італія стала перед необхідністю проведення глибоких реформ. У 1993 р. на референдумі італійці висловились за ліквідацію пропорційної системи виборів. Це поклало початок реформуванню італійського політичного життя. Реформи призвели до встановлення Другої республіки в Італії. У 1994 р. відбулись вибори на новій основі, які засвідчили нову розстановку політичних сил в країні. На виборах отримали верх принципово нові і раніше невідомі політичні партії, які об`єдналися у блок «Полюс свободи»: «Вперед, Італія!» під керівництвом міліонера Сільвіо Берлусконі (медіа-магнат); «Ліга Півночі» під керівництвом прихильника ідеї перетворення Італії на федеративну державу, Умберто Боссі; «Національний Альянс» – об`єднання націоналістичних і правих партій…. Джанфранко Фіні. Ліві партії (колишні прихильники комуністів і соціалістів), що об`єдналися в Альянс прогресивних сил потерпіли поразку.  Проте перемога правих була не довгою, їх блок розпався і Берлусконі подав у відставку. Наступний уряд Італії очолив фінансист безпартійний Ламберто Діні. Головним завданням уряду було забезпечити фінансове оздоровлення країни. Проте і цей безпартійний уряд технократів протримався не довго. У 1996 р. відбулись чергові вибори, на яких переміг лівоцентристський блок «Оливкове дерево». За період правління лівої коаліції (1996-2001 рр.) на чолі з прем`єрами Р.Проді, а з 1998 р. М.Д`Алема було досягнуто вагомих результатів. Була проведена приватизація державного сектору економіки, оздоровлено фінанси, значно скорочено безробіття, проведено реформи збройних сил (скасовано загальну військову повинність), Італія приймала активну участь у європейській інтеграції. Проте значна частина обіцяних соціальних реформ залишились на бумазі. Негативний вплив на розвиток країни справила війна на Балканах (біженці, скорочення експорту). Змінилось ставлення громадської думки до операції «Чисті руки». Все це сприяло повороту в право. На виборах 2001 р. перемагає блок правих партій «Дім Свободи», очолюваний С.Берлусконі. У своїй політиці праві взяли курс на поглиблення європейської інтеграції, на реформування системи соціального законодавства.

Демографічні проблеми Італії

Одна з болючих соціальних проблем Італії, що аж ніяк не узгоджується з католицизмом, який сповідує 98 % населення країни, — це низький показник народжуваності.

Проблемою для Італії залишається промислова відсталість Півдня, де безробіттям охоплено понад 20 % дієздатних громадян. У цілому ж економіка Італії в другій половині 90-х років розвивалася стабільно. Особливо її північні райони, що переживали справжній економічний бум. Тон задавали дрібні Й середні виробники.

У міжнародному плані Італія — член "сімки", ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ та багатьох інших європейських і світових організацій.