74. Політичний розвиток ндр

Розвиток НДР. З утворенням на території радянської окупаційної зони 7 жовтня 1949 р. НДР у цій країні утвердився тоталітарний режим, повністю орієнтований на СРСР. В НДР були проведені соціалістичні реформи.  Москва, природно, підтримувала в Німеччині політичні сили лівої і ліворадикальної орієнтації. Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН) фактично узурпувала всю владу в країні й розпочала будівництво соціалізму за радянським зразком. Невдоволення частини населення соціалістичними перетвореннями, економічним відставанням від ФРН та інших капіталістичних країн, розколом Німеччини з упередженням придушувалося органами державної влади. Форми протесту проти правлячого режиму набирали різноманітного вираження, але найбільш частою стала втеча східнонімецьких громадян у ФРН. У відповідь на це був закритий кордон. Символом тоталітаризму в НДР стала Берлінська стіна (міцна бетонна споруда завдовжки 115 км, оснащена 210 вишками, 245 вогневими позиціями, мала 25 контрольно-пропускних пунктів), побудована вздовж Західного Берліна, і закриття кордону з ФРН в 1961 році. У 1968 р. була прийнята нова Конституція НДР, в якій офіційно виголошувалась «керівна роль» СЄПН в державі. НДР у 80-ті роки була економічно найрозвинутішою країною серед соціалістичних країн Європи. «Перебудова» розпочата в СРСР, викликала засудження у керівництва НДР. Генеральний секретар ЦК СЄПН Еріх Хонеккер заявив, що брати СРСР за приклад НДР не буде. Наприкінці 80-х на початку 90-х рр. у житті німецького народу відбулися докорінні зміни. В 1989 р. в НДР почалася ліквідація тоталітарного режиму. Наближалася 40-ва річниця утворення НДР. У дні святкування ювілею 7-9 жовтня тисячі людей вийшли на антисоціалістичні демонстрації. Влада поступово втрачала контроль над перебігом подій. Під тиском народних мас у ніч проти 10 листопада 1989 р. було зламано Берлінську стіну і відкрито кордон між Східним і Західним Берліном. Постало питання про об’єднання двох німецьких держав. У березні 1990 р. в НДР на виборах перемогли християнські демократи, які погодилися на об’єднання Німеччини на умовах ФРН.  У Берліні 31 серпня 1990 р. було підписано договір про об’єднання ФРН і НДР, який передбачав входження Східної Німеччини до складу ФРН. СРСР спершу виступив за перетворення об’єднаної Німеччини в нейтральну країну. Коли ця вимога була відхилена США, Великою Британією і Францією, керівництво СРСР пішло на поступку і погодилося, що Німеччина залишиться членом НАТО. 3 жовтня 1990 р. було проголошено акт возз’єднання Німеччини. НДР припинила своє існування. Передбачались терміни виводу (до кінця 1994 р.) радянських військ зі Східної Німеччини. Канцлером нової держави став Гельмут Коль. На території НДР були підняті прапори ФРН. Відтворення єдиної Німеччини відбулося мирним демократичним шляхом. Об’єднання Німеччини стало найважливішою подією в її повоєнній історії.

75. Оюєднання Німеччини. Сучасний етап

Об`єднання Німеччини. Країна на сучасному етапі

У грудні 1989 р. було піднято питання про об’єднання двох Німеччин. Почались пошуки формули об’єднання.

            Спочатку керівництво НДР вважало, що цей процес буде тривалим. Але вибори 1990 р. дали перемогу ХДС, яка виступала за негайне об’єднання Німеччини на основі закріпленої у конституції ФРН схеми входження земель на сході у федерацію. Уряд, сформований лідером ХДС Лотаром де Мез’єром, приступив до реалізації цього процесу.

            1 червня 1990 р. у НДР було введено західнонімецькі гроші (дойчмарки). 31 серпня проведено вибори і відновлено 6 земель на території НДР. 12 вересня СРСР, США, Англія, Франція підписали договір про остаточне врегулювання німецького питання.

            3 жовтня 1990 р. відбулось об’єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. На позачергових виборах в уже об’єднаній Німеччині перемогла коаліція ХДС/ХСС з ВДП.

 

Об’єднання Німеччини породило низку проблем:

– інтеграції східних земель в ФРН;

– структурної перебудови економіки НДР;

– соціальну напруженість;

– ворожнечу до іноземних робітників (5 млн осіб);

– вироблення нової зовнішньої політики ФРН.

            Після об’єднання ФРН стала повноправним членом світового співтовариства. Поставлено питання про надання ФРН місця в Раді Безпеки ООН. У Європі ФРН стала найбільш населеною країною (80 млн. осіб) з могутнім економічним потенціалом.

            Канцлером об’єднаної Німеччини залишився Г.Коль. У своїй внутрішній політиці він продовжив попередній курс "консервативної революції". Головною проблемою для об’єднаної Німеччини стала інтеграція східнонімецьких земель: структурна перебудова і модернізація економіки, відновлення земельного устрою, формування нових владних і партійних структур, а особливо, зміна системи мислення, звичок, ставлення до праці та ін. У 1990-1993 рр. у східнонімецьких землях спостерігався спад виробництва і падіння життєвого рівня населення, але вже в 1994 р. завдяки значним капіталовкладенням цю негативну тенденцію вдалось переломити.

            Після об’єднання Німеччина проводила активну зовнішню політику. Так, вона разом з Францією стала одним з основних рушіїв інтеграційних процесів у Європі, головним торговельним і політичним партнером для більшості країн Східної Європи. Активно підтримувала відносини з Росією, Україною та країнами Балтії.

            Курс, що проводився Г.Колем, був підтриманий виборцями під час чергових парламентських виборів 1994 р.

            Модернізація східних земель, активна зовнішня політика потребували значних витрат, які в 1996 р. стали відчутними для такої сильної економіки як німецька. Зріс державний дефіцит, поширилось безробіття. Спроба виправити становище за рахунок збільшення податків викликала соціальний конфлікт. Із ситуації, що склалась, уряд Г.Коля запропонував традиційний вихід у дусі політики "консервативної революції": зменшення витрат на соціальні потреби, суворий контроль державних витрат, стимулювання капіталовкладень за рахунок зменшення податків із заможних верств населення. Ці заходи, за оцінкою економістів і опозиції, мали сприяти пожвавленню економічного зростання і зменшенню безробіття. Проте більшість населення відмовилась підтримувати політику "затягування поясів". Це, а також загальне полівіння урядів країн Заходу, стали для канцлерства Г.Коля згубними. На виборах у вересні 1998 р. перемогла коаліція, очолювана соціал-демократами. Новим канцлером Німеччини став Герхард Шредер.

Для Шредера головним питанням залишались інтеграція східних земель і забезпечення стабільного зростання німецької економіки. Вагомих результатів новий канцлер досяг у процесі загальноєвропейської інтеграції. Німеччина є одним з головних прихильників ідеї розширення ЄС на Схід. Після приєднання 1 травня 2004 р. до ЄС 10 нових членів Німеччина стала центром об`єднаної Європи.