44. Дайте характеристику другого етапу визвольної війни під приводом Хмельницького

Другий етап (вересень 1648 – серпень 1649 рр.) завершується процес розроблення політичної, програми, яка вперше в історії української політичної думки перебрала створення незалежної держави в межах усіх етнографічних земель України; усвідомлюється право на територіально-етнічну спадщину Київської Русі (“по тем границам, как владели благочестивьіе великие князи”) .

Під приводом боротьби з магнатами, які порушували перемир'я, Хмельницький вирушив на Волинь (липень), де у вересні під Пилявцями зустрівся з коронним військом (понад 40 тисяч чоловік та 100 тисяч кованих шляхетських возів). Битва почалася 11 вересня, а завершилася 13 повним розгромом польської армії.

Поразка польського війська під Пилявцями стала новим поштовхом для розвитку визвольної боротьби українського народу на західних землях України.

26 вересня козацька армія взяла в облогу м. Львів. Зі Львову було взято контрибуцію у 200 тисяч злотих для сплати татарам, щоб не дати їм можливості грабувати це місто.

Хмельницький рушив до Замостя.

7 листопада королем Речі Посполитої було обрано Яна-Казимира, а через тиждень Хмельницький отримав звістку про рішення сейму прийняти його мирні пропозиції і зняв облогу Замостя й рушив у Придніпров'я.

Отже, укладене перемир'я під Замостям (листопад 1648 року) було наслідком взаємодії складного комплексу чинників. Найголовніші з них – прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки з боку татар, реальність поповнення польської армії збройними формуваннями Литви та Австрії, вихід військ повстанців на етнографічні кордони України, захист старшинами власних вузькостанових інтересів, відсутність чіткої програми подальших дій, обстоювання гетьманом та його соратниками ідеї "козацького автономізму", нездатність козацької еліти побачити реальність перспектив створення незалежної української держави.

23 Грудня 1648 року Київ радісно зустрічав козацьку армію.

В обстановці зростання міжнародного авторитету повсталої України у лютому 1649 року до Переяслава прибули королівські комісари на чолі з православним магнатом Адамом Кисилем. Всі спроби Кисіля нав'язати Хмельницькому мирні переговори на. основі його заяв під Замостям не мали успіху. Хмельницький рішуче заявив: “Я показав те, про що ніколи не думав, а тепер докажу що надумав. Визволімо з неволі народ руський... Допоможе мені в тому вся чернь по Люблін, по Краків; вона мене не відступить і я її не відступлю. Бо то права рука наша, або ви знищивши хлопів, не вдарили на козаків”.

У травні 1649 року поляки розпочали масовий наступ на українські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казиміром, Яремою Вишневеньким та литовським гетьманом Янушем Радзивілом.

Липень 1649 року. Облога польської армії під Збаражем.

45. Визначте національно-визвольний рух на Західно-Українських землях у другій половині 19ст

Процес зміцнення українського руху проходив в Буковині і на Закарпатті складніше, ніж в Галичині. В адміністративному центрі Буковини Чернівцях приблизно третину населення становили євреї, а половина його розмовляла німецькою мовою. Початок національного відродження на Буковині припадає на 60-ті р.р. Перші національні організації мали москвофільський характер. Буковинські освічені українці перейшли на по-справжньому національні позиції під впливом появи народовської течії в Галичині. Завдяки народовцям у краї почали поширюватися поезії Шевченка. Поширення Шевченківського слова привело до появи «буковинської трійці» - Юрія Федьковича (1834-1888) та братів Сидора (1836-1903) і Григорія 1838- 1884) Воробкевичів, зачинателів української літератури на Буковині.

Ситуацію на краще різко змінило відкриття в Чернівцях у 1875 р. універси-тету. Частину викладачів становили галицькі українці, які стали провідниками національної ідеї. У1885 р. Юрій Федькович почав видавати українську газету « Буковина ». і кінця XIX ст. буковинське політичне життя розвивалося вже одностайно з галицьким.

Серед усього західноукраїнського населення найтяжчим як в економічному, так і в національному плані було становище $закарпатських русинів. Умови їх господар-ського життя через невисоку врожайність землі, великий природний приріст населення л повільний розвиток промисловості були «жалюгідними. Після перетворення Австрійської імперії на Австро-Угорську національні меншини Угорщини були повністю віддані під владу Будапешта. Різко посилилось зугорщення й переслідування всього українського.

У національному русі на Закарпатті панувала москвофіль-ська течія. Під її впливом перебували створені у 60-ті р.р. перші національні товариства. Як і у випадку Галичини, перемога москвофільської течії була результатом посилення національного гноблення. Сильний угорський тиск змушував закарпатських українців шукати допомоги ззовні. Перемога російського війська над революційними угорськими частинами у 1849 р. надихнула на думку, що ця допомога може прийти з Петербурга. І якщо в Гали-чині сподівання на російську допомогу у національному відродженні минулися швидко, то в Закарпатті москвофільство залишалося впливовою течією ще довго.

Національно-визвольний рух в Західній Україні розвивався не лише під впливом внутрішніх причин. Наприкінці 80-х р.р. XIX ст. на нього справив значний вплив зовнішньополітичний чинник.

46. Охарактеризуйте релігійний тиск. Берестейська унія

1596-у місті Бресті було укладено Берестейську унію, яка об’єднувала православну і католицьку церкви у греко-католицьку(уніатську)

Наслідки підписання унії. Польській уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася на становищі незаконної. Унія насаджувалася силою. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівались денаціоналізувати й ополячити український і білоруський народи. Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер.