8.Видавнича справа в Україні у 1917-1920 рр.

Періодичні видання активно пропагували спроби державних освітніх структур, намагання української еліти, особливо за Центральної Ради та Української Гетьманської Держави, інтегруватися в європейський культур-ний процес шляхом впровадження найсучасніших європейських і вітчизняних здобутків у галузі національної освіти. Українська преса відбивала успіхи в українізації шкіл, становлення системи національної освіти, розповідала про відкриття українських державних університетів у Києві та Кам’янці-Подільському, історико-філологічного факультету у Полтаві, заснування кафедр української мови, літератури, історії, права, створення Української Академії наук у Києві, Української археологічної комісії, Державного архіву та інших наукових установ.

Аналіз періодики дає підстави для висновку про успішний розвиток національної літератури та мистецтва. Преса не тільки сприяла відтворенню процесу історичного становлення української літератури, а й закликала нову генерацію майстрів художнього слова до відвоювання ідейно-художнього простору, до ідейно-художньої, тематичної, стильової багатоманітності національної літератури. З 1919 р. більшовицька преса почала активно пропагувати діяльність радянського уряду України по створенню проле-тарського мистецтва, висвітлювати процес заснування радянських театрів, музичних і художніх шкіл, кінематографу, які мали бути національні за формою і соціалістичні за змістом.

Газетна періодика зробила помітний внесок у справу залучення широких кіл громадськості до діяльності “Просвіт”, постійно інформуючи читачів про створення при просвітніх осередках бібліотек, читалень, клубів, шкіл і курсів по ліквідації неписьменності (т. зв. лікнепів) для дорослого населення. Було створено тисячі просвітніх організацій. Газетна періодика містила також інформацію про діяльність більшовицьких партійних комітетів у справі перетворення “Просвіт” у знаряддя комуністичного виховання народу, особливо селянства, підвищення класової самосвідомості всього українського народу.

Значне місце в газетах посідають матеріали, які віддзеркалюють роботу державних та громадських пам’яткоохоронних структур, незважаючи на складність воєнно-політичних умов, недосконалість системи обліку, реєстрації, дослідження й популяризації пам’яток історії та культури. Особливу увагу періодичні видання приділяли становленню національних державних пам’яткоохоронних структур, зокрема, Відділу музеїв і охорони пам’яток Генерального секретарства освітніх справ Центральної Ради, Відділу охорони пам’яток Міністерства народньої освіти та мистецтва Гетьманської держави. Тогочасна українська преса містила також чимало інформаційних повідомлень про руйнування і нищення пам’яток старовини під час воєнних дій.

Газетні публікації переконливо свідчать про успіхи у розвитку української видавничої справи. Створюються видавництва й друкарні, виходять друком нові видання. За доби Центральної Ради національні видавництва та друкарні і, насамперед, “Сіяч”, “Шлях”, “Слово”, видавництво Євгена Череповського та “Вернигора” масовими тиражами випускали сотні найменувань суспільно-політичної, історичної, художньої та навчально-методичної літератури українською мовою. Особливу увагу періодичні видання приділяли великим книгарням і видавництвам за доби Української держави 1918 р. Серед них – “Київська старовина”, “Час”, “Вернигора”, “Робітнича книгарня” та ін. Газетна періодика зробила помітний внесок у справу пропаганди української книжки. За Гетьманщини видавалися книги найрізноманітнішого призначення: підручники для початкових, середніх і вищих навчальних закладів, художня, наукова та науково-популярна література. Характерна особливість її – цільова спрямованість і різноманітність тематики, широке й уміле використання можливостей реклами, тісний зв’язок з шанувальниками українського друкованого слова. Висвітлювала преса процес розвитку видавничої бази й за часів Директорії УНР та УСРР. Звичайно, у цей період література мала переважно ідеологічне забарвлення.

Газетна періодика 1917–1920 рр., зважаючи на певні історичні умови, в яких вона діяла, її ідеологічне спрямування, є дуже важливим історичним джерелом, корисним для вивчення маловідомих подій і фактів тогочасного життя України, для спостережень і наукових висновків. Цей комплекс історичних джерел потребує розвитку методів його дослідження.

Подальші пошук, облік, науковий опис, змістовне дослідження періодики на рівні кожного номера, починаючи з 1917 по 1922 рр. включно, є одними з найважливіших аспектів створення державного бібліографічного реєстру газетної періодики України. Необхідна подальша розробка теоретико-методологічного та методичного апарату дослідження газетної періодики як окремого виду історичних джерел із застосуванням статистичних методів та спеціальних методів газетного джерелознавства. Вважаємо, що з метою забезпечення розвитку в Україні наукових досліджень у галузі історії та бібліо-графії української періодики необхідно створити Науково-дослідний інститут української періодичної преси.