1. Дослідження української історії в хіх ст.

Вивчення доробку дослідників кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., які студіювали історію України, почалося вже з середини ХІХ ст. (перший етап цього процесу). Наукові оцінки проблеми відобразилися в літературознавчих працях М. Петрова, студіях П. Куліша, М. Костомарова, які продовжували популяризацію української історії.¹ О. Пипін розглядав цей процес із точки зору історії етнографії.²

На другому етапі (90-ті рр. ХІХ ст. – початок ХХ ст.) М. Василенко, О. Лазаревський започаткували систематичне дослідження пам’яток української історичної думки.³ В. Горленко висвітлив суспільні ідеали "малоросійських патріотів", М. Стороженко, Д. Міллер дослідили інтеграцію козацької верхівки до імперських інституцій.⁴ У цей період М. Грушевський проаналізував рух так званих антикваріїв (колекціонерів джерел).⁵ Їх доробком в українській історіографії він вважав появу етнографії та фольклористики. Низка праць другого етапу – Г. Карпова, О. Грушевського, М. Сумцова, – розкривали погляди деяких постатей в українському історіографічному процесі першої половини ХІХ ст.⁶

XIX ст. — час розкладу феодально-кріпосницької системи в Росії та на Україні, зародження і зміцнення буржуазно-капіталістичних відносин. У галузі економіки цей період дає багато прикладів виникнення окремих підприємств та цілих галузей промисловості: на Донбасі – вугільної, в Харкові й Одесі – чавуноливарної, на Київщині – цукрової, на Чернігівщині, Поділлі і в Галичині – суконної.

Українське село в цей період ще сковане ланцюгами кріпацтва, панська сваволя і жорстока експлуатація були причиною частих селянських повстань. Найбільш відомі з них – під проводом Устима Кармелюка та Лук’яна Кобилиці. Великий вплив на розгортання класової й національно-визвольної боротьби на Україні мали такі події, лк Вітчизняна війна 1812 р., декабристський рух у Росії та на Україні, а також революційні хвилі в Західній Європі 1830 і 1848 рр. Незважаючи на заборону властей, і в Росії, і на Україні таємно поширювалися твори французьких просвітителів і філософів – Монтеск´є, Вольтера, Дідро, Руссо, впливу яких зазнали І. Котляревський, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, Т. Шевченко – найвизначніші діячі української культури першої половини XIX ст. їхня творчість знаменувала собою новий етап у розвитку української культури. Вони першими звернулися до правдивого відображення життя народу. Прогресивні думки, образи, почерпнуті з глибин життя, народна мова – все це сприяло популярності творів нової української літератури. І хоч переважна більшість селян, ремісників і робітників не знала грамоти (оскільки царат не дбав про народну освіту), все ж широкі кола усно поширювали, знали й любили «Енеїду» Котляревського, байки Гребінки та Гулака-Артемовського, повісті Квітки-Основ´яненка і особливо революційне наснажену поезію Шевченка.