2. Мета, завдання, основні категорії андрагогіки

Андрагогіка - педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук, що займається дослідженням проблем освіти, самоосвіти й виховання дорослих людей. Метою андрагогіки є відкриття нових технологій освіти, самоосвіти, виховання та вдосконалення дорослої людини, інтенсивне впровадження їх у педагогічну практику. Андрагогіка здійснює давнюю формулу освіти: nonscholae, sedvitaediscimus – навчання не для школи, а для життя. У широкому розумінні андрагогіку можна розуміти як науку особистісної реалізації людини протягом усього її життя. Відомо, що частина людей реалізуються у молодому віці. Але більшість розкриває свій потенціал поступово, накопичуючи знання, досвід, уміння і навички протягом усього життя. Андрагогіка сприяє такому розкриттю особистості, допомагає реалізувати приховані можливості. На відміну від традиційної педагогіки основним положенням андрагогіки є положення про провідну роль у процесі

навчання не того, хто навчає, а того, хто навчається. Той, хто навчає, лише надає допомогу щодо виявлення та систематизації особистого досвіду останнього. У такому випадку відбувається заміна пріоритетності педагогічних методів. Замість лекційних методів передбачаються практичні заняття, як правило експериментального характеру, дискусії, ділові ігри. Завданням андрагогіки є окреслення змісту, організаційних форм, методів і засобів навчання дорослих. Також завдання навчання дорослих – забезпечити людину комплексом знань та вмінь, необхідних для активної творчості та діяльності в сучасному динамічному житті. Мова йде про постійний, безперервний розвиток людини, як робітника , громадянина, особистості, індивідуальності на протязі всього життя. В наш час склалась сукупність поглядів на роль науки про дорослих в досягненні узгодженого прогресу особистості і колективізму і на осмислення шляху його обновлення.

16. Принцип автономії в управлінні вищим навчальним закладом у контексті болонських реформ.

На сьогодні сутність і зміст моделі університету потребує подальшого з’ясування, в тому числі й щодо реалізації принципу автономії в його управлінні. Сучасне тлумачення автономії університету передбачає пошук компромісу між державним управлінням і самоврядуванням. Підтвердженням цьому є Закон України “Про вищу освіту”, де серед принципів управління вищим навчальним закладом (стаття 29) провідним визначається принцип автономії та самоврядування, на якому наголошується й з огляду на приєднання до Болонської угоди. Так, у Програмі розвитку освіти в Україні на 2005 – 2010 рр. зазначено необхідність розширення академічних свобод та інституційної автономії, посилення суспільної відповідальності і ролі університетів як осередків інтеграції системи вищої освіти у європейський та світовий освітній простір”, заплановано розробити і реалізувати комплекс заходів щодо забезпечення автономії вищих навчальних закладів”. Отже, автономія залишається основою університетського життя, однак сьогодні її необхідно перевизначити з урахуванням більш глибокої інтеграції університету з економікою, ринком праці і програмою розвитку нації.

18. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК І СУЧАСНИЙ СТАН ДИДАКТИКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ.

Засновником дидактики вважають Яна АмосаКоменського. Й. Ф. Гербарт, німецький філософ і педагог, який після Коменського здійснив найбільший вплив на дидактику, вже вважав її частиною педагогіки, відносячи до останньої і теорію виховання.

В другій половині ХХ ст. починають формуватися нові (сучасні)

дидактичні системи. Основними їх ознаками були:

1. їх методологічною основою є об’єктивні закономірності філософіїпізнання (гносеології), матеріалізм, гуманізм, гуманістичнапсихологія, завдяки яким сучасна дидактика змогла подолатиодносторонній підхід до аналізу та інтерпретації процесу навчання,характерний для філософських систем прагматизму, раціоналізму,емпіризму, технократизму;

2. в них сутність навчання не зводиться ні до передавання учнямготових знань, ні до самостійного подолання труднощів, ні довласних винаходів учнів;

3. вони мають грунтуватися на оновленій науково-педагогічнійметодологічній парадигмі. Технологічною формою реалізації цієїпарадигми мають бути суб’єкт-суб’єктні відносини між педагогом та учнем.

Таким чином основним завданням навчання є переорієнтація на особистість того, що вчиться. Отже, особливості сучасних дидактичних систем передбачають зміну стратегії національної системи освіти стосовно розвитку освіти і самого процесу викладання.