36. Характеристика видів, форм і методів контролю у вищому навчальному закладі

Контроль — це виявлення, вимір і оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів. Саму ж процедуру виявлення та виміру називають перевіркою, що є складовою частиною контролю. Крім перевірки, контроль містить у собі оцінювання (як процес) і оцінку (як результат) перевірки.

Види контролю: попередній (з метою діагностування перед вивченням нового розділу, теми, на початку семестру), поточний (виявляти якість засвоєння студентами знань на заняттях), тематичний (встановлювати, наскільки успішно студенти оволоділи системою знань з теми, розділу, наскільки ефективно використовують навчальну літературу загалом, наявну в науковій бібліотеці університету зокрема), підсумковий (виявляти досягнутий рівень підготовленості студентів з окремих навчальних предметів).

Попередній контроль застосовуємо як передумову для успішного планування і керівництва навчальним процесом. Його мета — ознайомлення із загальним рівнем підготовки студентів з предмета, щоб намітити подальшу організацію навчально-пізнавальної діяльності студентів. Попередній контроль (перевірка та оцінка залишкових знань) проводиться також через деякий час після підсумкового іспиту з певної дисципліни як з метою оцінки міцності знань, так і визначення їхнього рівня.

Поточний контроль знань є органічною частиною всього педагогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Він здійснюється у повсякденній навчальній роботі й виражається у систематичних спостереженнях викладача за навчальною діяльністю студентів на кожному занятті. Мета — оперативне одержання об’єктивних даних про рівень знань студентів і якості навчальної роботи на занятті, вирішення завдань керівництва навчальним процесом, що можливі тільки на підставі даних поточного контролю. Рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) контроль знань є показником якості вивчення окремих розділів, тем і пов’язаних з цим пізнавальних, методичних, психологічних та організаційних якостей студентів. Рубіжний контроль дає можливість перевірити засвоєння отриманих знань через триваліший період і охоплює значний за обсягом розділи курсу, проводиться усно й письмово, як контрольна робота, індивідуально або у групі. Підсумковий контроль — це перевірка рівня засвоєння знань, умінь студентів за семестр, курс, весь період навчання у ВНЗ. У його ході встановлюється система і структура знань студентів. До підсумкового контролю належать семестрові, перевідні й державні іспити, а також заліки перед іспитом. Основна мета іспитів — визначення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю і вмінням застосовувати їх у практичній діяльності. Не зважаючи на результати контрольних заходів у перебігу семестра, іспит як підсумкова форма контролю має бути обов’язковим для всіх студентів. Контроль здійснюється у різних формах: індивідуальній, груповій і фронтальній. Індивідуальна форма контролю - студент самостійно визначає ступінь опанування професійними знаннями, навичками та вміннями. Групова - передбачає оцінку власної навчальної діяльності та досягнутих успіхів, а також визначення недоліків, обґрунтування шляхів їх подолання. Фронтальний використовується для перевірки в повному обсязі всієї системи роботи студента.

Методи контролю 1. Одним із найважливіших методів контролю є спостереження за навчальною діяльністю студентів. Він дає змогу скласти уявлення про пізнавальні можливості студентів, їхнє ставлення до оволодіння знаннями, рівень самостійної підготовки тощо. 2. Усне опитування досить широко використовують у традиційній системі перевірки та оцінювання навчальних досягнень студентів, воно полягає в постановці перед ними запитань за змістом навчального матеріалу та оцінюванні їхніх відповідей. За своїм характером усне опитування може бути індивідуальним і фронтальним, простим і складним. 3. Повніше реалізувати діагностичну функцію уможливлює письмовий контроль. Він дає змогу економно використовувати навчальний час, виявити уміння логічного, послідовного викладення думок студентом, досягти єдності вимог до контролю. Проте, письмові контрольні роботи не можуть замінити усного контролю знань, викладачеві необхідно поєднувати ці методи. 4. Графічна перевірка індивідуалізує навчання, дає можливість ґрунтовно реалізувати діагностичну та освітню функції контролю. Цей метод контролю сприяє виявленню вміння та навичок студентів узагальнювати, класифікувати вивчений матеріал, просторовій уяві, розвитку пізнавальної самостійності, наполегливості, вихованню сумлінності, відповідальності. 5. Здійснення перевірки практичної підготовки студентів, їхніх умінь і навичок при виконанні певних трудових операцій, а також при вимірюванні за допомогою приладів, налагодження і регулювання механізмів тощо уможливлює метод практичного контролю, який здійснюється через контрольні завдання, що вимагають виконання студентами певних дій, операцій, процесів. Контрольні практичні завдання виконують двома способами — індивідуальним та фронтальним.

Достатньо новий метод контролю навчальних досягнень студентів — тестування. При вивченні спеціальних профілюючих дисциплін завершального етапу професійної підготовки використовують тести для контролю та оцінювання, засвоєння ними змісту окремої навчальної дисципліни або окремої її частини (модуля) і тести, що визначають підготовленість студентів і є пробою на визначення кваліфікації випускника. Кваліфікаційний тест, як правило, комплексний. Проте тестування не може повністю замінити усні й практичні форми контролю.

32. Види самостійної та індивідуальної роботи студентів

Самостійна робота студента (СРС) - це форма організації навчального процесу, при якій заплановані завдання виконуються студентом під методичним керівництвом викладача, але без його безпосередньої участі та має становити не менше 50 % часу, передбаченого для виконання основної освітньої програми, з урахування рекомендацій Міністерства освіти і науки України щодо кількості годин аудиторних занять на тиждень (не менше 1/3 і не більше 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної дисципліни). СРС є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом під час позааудиторної навчальної роботи.

Розрізняють такі види самостійної роботи студентів:

• Аудиторна (лекції семінари)

• Поза аудиторна: - навчально-дослідницька (підготовка до семінару)

- науково-дослідницька.

Існують такі види самостійної роботи студентів за цільовим призначенням:

Вивчення нового матеріалу: читання та конспектування літературних джерел інформації; перегляд відеозаписів; прослуховування лекцій магнітних записів; інші види занять.

Поглиблене вивчення матеріалу: підготовка до контрольних, практичних, лабораторних робіт, колоквіумів, семінарів; виконання типових задач; інші види занять.

Вивчення матеріалу з використанням елементів творчості: проведення лабораторних робіт з елементами творчості; розв’язання нестандартних задач; виконання розрахунково-графічних робіт і курсових проектів; участь у ділових іграх і в розборі проблемних ситуацій; складання рефератів, доповідей, інформацій з заданої теми; інші види занять.

Вдосконалення теоретичних знань і практичних навичок в умовах виробництва: навчальні практикуми, робота на філіях кафедр; усі види практик; дипломне проектування; інші види занять.

До індивідуальної роботи відносяться творчі й індивідуальні навчально-дослідні завдання:

• виконання розрахунково-аналітичних робіт, курсових та дипломних проектів;

• дослідження практичних ситуацій;

• підготовка реферативних матеріалів на актуальні теми з елементами наукового дослідження та його презентація;

• власних досліджень до олімпіад, конференцій;

• написання есе;

• складання і розв'язування задач;

• розробка моделей, явищ і процесів;

• анотація опрацьованої додаткової літератури;

• розробка і розв'язування тестових завдань;

• розробка поурочних планів і конспектів уроків;

• порівняльна характеристика вивчених явищ, процесів тощо;

• написання творів, газетних статей, складання віршів, розробка сценаріїв, літературні переклади;

• виконання в індивідуальному порядку вправ різного рівня складності;

• анотація прочитаної літератури з елементами науково-дослідної роботи;

• пошук в комп'ютерних мережах додаткового навчального матеріалу до запропонованих викладачем тем;

• анотації до відеофільмів, переглянутих у відео-лабораторіях; аналіз шкільних підручників;

• збір інформації та ознайомлення із зарубіжним досвідом, що стосується певної навчальної проблеми;

Самостійна та індивідуальна робота студентів забезпечується всіма навчально-методичними засобами, необхідними для вивчення конкретної навчальної дисципліни чи окремої теми: підручниками, навчальними та навчально-методичними посібниками, методичними рекомендаціями (вказівками), практикумами, конспектами лекцій, навчально-лабораторним обладнанням, електронно-обчислювальною технікою, науковою літературою та періодичними виданнями.

45. Характеристика рівнів виховальних відносин та шляхи їх формування

Характеризуючи взаємодію за метою та загальною спря­мованістю, то у першій групі домінує спрямованість на загальне запам'ятовування та відтворення, в другій — на диференційовано-індивідуальне удосконалення, в третій — на творчий саморозвиток потенційних можливостей конкретної особистості.

Перший, найвищий, тип стосунків за змістом навчально-виховної діяльності обґрунтовується нами як гармонійно-творчий (дослідницький), який формується між в кра­щих педагогічних колективах і в окремих педагогів-новаторів. Ці педагоги використовують у своїй діяльності нові досягнення педаго­гічної науки і передового педагогічного досвіду, постійно займають­ся самоосвітою. Почуття нового, творчі пошуки нерідко спричиню­ються до новаторства в їхній практиці. Гармонійно-репродуктивний — другий тип відносин, ха­рактерний для тих, хто чесно і добросовісно ставляться до своїх обов'язків. Взаємодія з студентами в них доброзичлива й конст­руктивна.

Є тип відносин однобічно-евристичний. Вся увага цих учителів спрямовується на спеціальність, яку вони знають, люблять і якій вони віддані. Вони постійно займаються са­моосвітою, удосконалюють методику й техніку викладання, проте впливають лише на частину студентів, їх цікавлять ті, які ма­ють схильність до їхніх навчальних предметів. У педагогічній практиці також зустрічається обмежено-евристичний тип відносин з акцентом на виховній роботі. Вчи­телі цього типу прагнуть до вивчення психолого-педагогічних особли­востей кожного. Тому їм неважко вплинути на кожного, глибо­ко торкнутися його внутрішньої сфери.

Абстрагований нами ще один тип відносин — однобічно репродуктивний. Схильний до цього типу вчитель прагне лише до виконання навчального плану та програми. Його цікавить процент успішності. При таких стосунках творчість відсутня.

Слід вказати ще на два небажаних типи стосунків, що зуст­річаються в навчально-виховній діяльності. Це — ситуативний, який повністю залежить від особистого і професійного стану та по­чуттів, настрою педагога, і негативний. Названі типи відносин властиві для педагогів, які обрали професію не за покликанням, працюють без бажання, прово­дять заняття з почуттям апатії, знання передають формально.

За способом формування виділяємо дві групи відносин — вербально інформаційні й організаційно-практичні. В основі пер­ших слово вчителя, других—вправляння у практичній діяльності. В чистому вигляді названі групи взаємин зустрічаються рідко. Поєднання вербально-інформаційних та організаційно-практичних відносин передбачає єдність методів пе­реконання й організації колективу.

Надзвичайно рідко зустрічається вербально-організаційний тип відносин. Для них характерні різні варіанти поєднання системи загальних методів виховання, май­стерність інструментовки прийомів, коли вимоги педагога переходять у внутрішні переконання і забезпечують високу організованість і са­морозвиток кожного студента.

За організацією взаємодії до першої групи доцільно віднес­ти фронтально—групові взаємини, на основі який будуються за­няття в діяльності значної кількості вчителів. Організація такої взаємодії призводить до формалізму, оскільки пе­дагоги до кожного індивідуальності не доходять.

До другої групи відносимо диференційовано-колективні взаємини. Навчально-виховний процес при цьому типі відносин бу­дується з урахуванням принципу диференціації, що дозволяє брати до уваги не лише погляди вчителів, а й типологічних груп студентів відпо­відно до індивідуальних особливостей студентів і педагогів.

Для третьої групи відносин цього типу властива самостійна конструктивна творча діяльність, їхнє самоствердження у ропі безпосередніх ініціаторів і організаторів різних цікавих справ. Роз­виток самодіяльності дозволяє на загальному фоні творчої колек­тивної життєдіяльності визначити та врахувати особливості кожної індивідуальності, розвивати її позитивні нахили та здібності.

За семантикою всі типи взаємин залежать від особливостей емоційно-вольової сфери викладача.

Доцільно також виділяти типи відносин за характером взає­модії. В основі їх — емоційна спрямованість поведінки, вчинків суб'єктів взаємодії. Для більшості викладачів до цього часу властиві наступальні, офіційно-авторитарні, значно рідше зустрічають­ся взаємопоступливі, шанобливо-вимогливі взаємини. Дружньо-довірливі, взаємоуважні, які раціоналізують й оптимізують взає­модію, характерні лише для окремих педагогів — майстрів педаго­гічної праці, новаторів.

Необхідно зауважити, що, за результатами спеціальних досліджень, тільки окремим педагогам властиві третя та четверта групи взаємин з учнями за кожним із шести типів.

(ТАБЛИЦЯ НА ЗВОРОТІ)