11 .Сутність і зміст освітньо-модернізаційних процесів в україні наприкінці 90 рр XX- та початку XXI ст.

Протягом 90-х рр. XX - на початку ХХІ ст. здійснено державні заходи, які мали відчутний соціальний резонанс:

1. поступове формування нормативно-правового поля освіти; оптимізація мережі закладів освіти; поява приватних навчальних закладів;

2. здійснення ліцензійно-акредитаційного процесу;

3. підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, тобто перехід до ступеневої системи навчання;

4. впровадження нової, більш ефективної системи контролю якості навчально-виховного процесу;

5. створення концепції гуманітарної освіти і виховання студентської молоді.

Розпочалась підготовка фахівців за новими спеціальностями. За роки незалежності в Україні відбулось також становлення освітньої галузідержавного управління. Освітня реформа в Україні спрямовувалась не лише на впровадження нової моделі педагогічного процесу, а й на принципову зміну завдань освіти.Метою перетворень може вважатися лише зростання економічного та культурного рівня суспільства, тому, в умовах, коли Україна будує соціально орієнтовану ринкову економіку, формує демократичні суспільні відносини, інтегрується у європейську та світову спільність народів, розвиток суспільства вимагає подальших якісних змін у системі вищої освіти, оновлення структур, форм, засобів функціонування, інтенсифікації навчально-виховного процесу, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності як національної освіти, так і держави.

35. Характеристика принципів і функцій контролю та оцінки результатів навчально- пізнавальної діяльності студентів. Педагогічні вимоги до контролю.

А. М. Алексюк і Ю. К. Бабанський виокремлюють такі функції контролю: освітня, діагностична, виховна, чи функція стимулювання; вимірювальна та оцінкова; розвиткова; прогностично-методична, чи керівна.

Реалізація цих функцій залежить від дотримання основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності та оцінки знань, навичок і вмінь учнів. А. М. Алексюк і Ю. К. Бабанський пропонують дотримуватися таких принципів контролю:

– індивідуальності (за стилем і формами) перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь;

– систематичності і регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій;

– урізноманітнення видів і форм контролю; – всеосяжності, що передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання; – об'єктивності перевірок та оцінювання;

– диференційованості контролю та оцінювання; – єдності вимог до контролю.

Об’єктом оцінювання навчальних досягнень студентів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності студентів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності студентів характеризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються й фіксуються в оцінці успішності.

Під оцінкою успішності студентів розуміють систему певних показників, які відображають їх об’єктивні знання, уміння та навички.

Оцінювання знань — визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях викладача знань, умінь та навичок студентів відповідно до вимог навчальних програм.

Педагогічні вимоги до контролю:

1) об’єктивність перевірки та оцінки; 2) індивідуальний характер контролю;

3) систематичність, регулярність контролю; 4) гласність контролю;

5) всебічність перевірки; 6) диференційованість перевірки;

7) різноманітність форм; 8) етичне ставлення до тих, кого перевіряють