52. Методи стимулювання діяльності і поведінки студента.

Група методів стимулювання поведінки і діяльності ви­хованців включає два головних методи — заохочення і покарання та безліч інших методів (змагання, контролю і т. ін.), та прийомів.У педагогічній науці дуже здавна ведуться дискусії про доцільність покарань, про міру заохочень. Історія педагогіки знає прибічників покарань (Д.І. Писарєв, А.С. Макаренко) та їхніх про­тивників (П.П. Блонський, С.Т. Шацький, О.П. Пинкевич, В.О. Су­хомлинський). Сучасна педагогічна практика свідчить про мож­ливість гармонійного поєднання цих методів, застосування їх у певній системі. Звертаючись до народних виховних джерел, бачимо, що є методи схвалення і осуду, які дають змогу дитині відчути, зрозуміти думку оточуючих і самій зорієнтуватись у обставинах. Психологіч­ну основу цих методів складають внутрішні хвилювання. Але й зовнішні вияви мають позитивне значення, якщо вчитель помітив відповідну реакцію в учинках і діях дитини, примушує школяра об­мірковувати й аналізувати свої вчинки і сприяти розвиткові моральної свідомості і виробленню певних почуттів.У ході сучасних досліджень сформульовано ряд методич­них рекомендацій щодо застосування методів покарання і заохочен­ня у сучасній школі: 1) мобільність; 2) індивідуальність; 3) звертання не до особистості в цілому, а до її дій (за Г.І. Щукіною); 4) перевага кількості заохочень над кількістю покарань; 5) неприпустимість про­тиставлення одного учня цілому колективу (за М.Д. Ярмаченком);6)оцінка не тільки результату, а й мотивів і способів діяльності учня; 7)наявність колективного схвалення у заохоченні; 8) об'єктивність і підтримка громадської думки (за A.M. Алексюком); 9) здатність учителя звинувачувати себе при певних обставинах скоєння учнем негативного вчинку чиправопорушення (за A.M. Бойко). Виховне значення методів заохочення і покарання полягає в тому, що вони є складовим компонентом виховної системи вчителя, відносяться до групи допоміжних методів. Тільки у випадку гармонії з іншими ме­тодами і діяльністю вчителя вони приносять бажаний результат. Го­ловними умовами виховання без покарань є: 1) наукова організація педагогічного процесу; 2) висока педагогічна культура вчителя.

29. Семінарське заняття як форма організації навчального процесу у вищій школі, методика його проведення і підготовки

Семінар (лат. — розсадник) — вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблення, розширення, деталізацію і закріплення теоретичного матеріалу. Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, формуванню самостійності суджень, умінню відстоювати власні думки, аргументувати їх на основі наукових фактів. Ще у давньогрецьких школах вдавалися до диспутів, заслуховування й обговорення наукових повідомлень, коментування їх учителями.

У практиці навчальної роботи виокремлюють три різновиди семінарських занять: просемінари, семінари, спецсемінари. Просемінари мають передувати власне семінарам, відігравати вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудиторну роботу студентів під керівництвом педагога, спрямовану на оволодіння навичками й уміннями самостійної роботи з підготовки до безпосередньої участі в семінарах.

Семінари — вищий рівень організації навчальної діяльності. Цією організаційною формою навчання передбачено підвищення пізнавальної активності студентів.

Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначення науково-педагогічним працівником теми, основних питань, які винесено на обговорення, ознайомлення зі списком літератури для опрацювання та методичними рекомендаціями щодо систематизації результатів цієї роботи. Безпосередньо на заняттях обговорюють основні проблеми теми, провадять дискусію, заохочують активність студентів, підбивають підсумки, оцінюють діяльність студентів. Головне, щоб вони вчилися мислити, висловлювати свої судження, аналізувати думки інших, щоб відбувався рух в інтелектуальному розвитку, формуванні наукового світогляду та системи методів і прийомів пошуку істини, культури спілкування.

Різновиди семінарських занять:

■ семінар запитань і відповідей; семінар — розгорнута бесіда; семінар — колективне читання: семінар, що передбачає усні відповіді студентів з подальшим їх обговоренням; семінар-дискусія; семінар, що передбачає обговорення й оцінювання письмових рефератів студентів; семінар-конференція; семінар — теоретична конференція: проводять зі студентами кількох груп курсу на основі вивчення об'ємного розділу чи цілої дисципліни; семінар — розв'язання проблемних завдань; семінар — прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники долучаються до їх обговорення; семінар — "мозковий штурм";

Спецсемінари зазвичай проводять на старших курсах. Кафедри затверджують і розробляють їх тематику, укладають відповідні програми з чітким визначенням вузлових тем, основної літератури. Безпосередньо на заняттях визначені студенти організовують і проводять навчальну роботу в групі: виступають з науковими повідомленнями, ознайомлюють з технологічними картами, обговорюють окремі аспекти проблеми. Усі студенти конспектують необхідні матеріали, рекомендовану літературу.