41. Мета та основні завдання виховання студентської молоді

Метою виховання у вищій школі є:

1. всебічна підготовка фахівців для різних галузей науки, промисловості, різнорідного виробництва до творчої праці, підкріпленої глибоко моральним усвідомленням її необхідності;

• спрямування молоді на набуття соціального досвіду;

• сприяння       досягненню       нею       відчуття       необхідності доброзичливих

міжнаціональних взаємин у майбутній професійній діяльності;

• вироблення   поваги   до   державної   символіки,   Конституції України;

• розвиток у студентів правової, духовної, художньо-естетичної, трудової, екологічної тощо культури.

Означена нами мета виховання у вищій школі потребує планомірної роботи професорсько-викладацького складу ВНЗ у цілому та кураторів над розвитком у молодого покоління особистісних рис, необхідних з державних, національно-культурних, суспільних позицій. Куратори та інші педагоги, здійснюючи виховну роботу, мають вклинити у її зміст зустрічі з визначними діячами науки, освіти, культури, в яких зосереджені найкращі якості громадян України. Вони можуть розповідати про духовні цінності предків, акцентуючи увагу студентів на положеннях літописів, міфів, сказань, дум, фольклорних та мистецьких джерел тощо. Враховуючи бажання молоді організатори виховної роботи повинні проводити екскурсії до всенародних святинь, вказуючи на їх значенні в історії і для історії. Суттєво значущим є відвідування музеїв, театрів, кінотеатрів, виставок та інших культурних осередків. Кураторові та іншим педагогам необхідно організовувати презентації книг на різноманітні теми наукового, освітнього та культурного життя і спонукати вихованців самостійно відвідувати такі презентації. Вагомим є проведення конференцій, "круглих столів", диспутів і дискусій, які несуть суттєве виховне навантаження.

Реалізація поставленої мети може забезпечуватись шляхом дотримання у виховному процесі важливих виховних завдань, до яких відносимо наступні:

• формувати свідомість (національну) майбутньої еліти держави, бажання працювати задля її розквіту;

• забезпечувати  вироблення у  студентів  поваги  до  історії  і культури рідного народу, його мови, традицій і звичаїв;

• підвищувати   духовну   культуру   особистості,   впливати   на вдосконалення її світоглядних позицій;

• розвивати соціальну активність молоді, через включення її у процес державотворення;

• вдосконалювати   індивідуальні   здібності   вихованців   ВНЗ, забезпечувати можливість їх самореалізації;

• сприяти    зміцненню    фізичного    та    психічного    здоров'я студентів;

• впливати   на   усвідомлення   молоддю   зв'язку   між   ідеями індивідуальної    свободи, законними    правами,    громадською відповідальністю;

• готувати   майбутніх   фахівців  до   життя  і   праці   в  умовах ринкових відносин;

• надавати потребуючим    студентам допомогу у реалізації їх життєвих планів.

55. Самоосвіта і професійне самовдосконалення викладача вищого навчального закладу.

Головною відмінною рисою самоосвіти викладачів є творчість, поєднана з ідеєю творення нового, створення авторських методик з конструюванням і реконструюванням педагогічних процесів. Для запобігання ризику почуватися дискомфортно, сучасний викладач повинен бути ознайомлений зі світовою педагогічною культурою, історією розвитку і сучасним станом педагогічної думки, навчально-виховних закладів, технологій навчання. Ефективність процесу самоосвіти залежить від умов і керування цим процесом, зокрема: готовність, бажання викладача займатися самоосвітою; поєднання у процесі управління впливу саморегулюючого і регульованого характеру; здійснення повного циклу управління впливом на процеси самоосвіти, що включає аналіз результатів викладацької діяльності, на основі якого визначаються основні напрями самоосвіти; планування, координування, організація контролю, коригування процесу самоосвіти відповідно до поставленої мети. В результаті самоосвіта сприяє актуалізації саморозвитку. Саморозвиток є свідомим саморегулятивним процесом становлення особистості, який проявляється у її прагненні брати відповідальність за власні справи, вчинки, у розкритті потенційних можливостей і здібностей, вдосконаленні особистісних якостей. Основними характеристиками саморозвитку особистості, є життєдіяльність, активність, самостійність, самовизначеність. Саморозвиток неможливий без оволодіння певною сумою знань, тією чи іншою інформацією. Усвідомлені мотиви і визначена мета активізують викладачів до повсякденного збагачення власного запасу знань. У цьому сенсі самоосвіта повинна бути спрямована на формування у викладачів певних компонентів саморозвитку. Компоненти саморозвитку:самовизначення - вироблення своєї позиції у житті, світогляду, ставлення до себе і навколишнього світу, розуміння суспільних процесів, уміння поставити завдання і відповідно діяти;самореалізація- утвердження себе як особистості, яка не обмежує інтересів інших, а також розвиток творчих здібностей (наукових, художніх, технічних, спортивних, організаційно-комунікативних) ;самоорганізація- якість, притаманна кожній людині і особливо важлива для вчителя, який повинен мати навички елементарної психічної саморегуляції, зокрема організації режиму життя, наполегливо йти до досягнення поставленої мети, раціонально працювати і спілкуватися;самореабілітація- наявність у людини можливостей захистити себе культурними засобами у несприятливому оточенні, відстояти свою позицію, встановити злагоду; вміння долати конфлікти без нервових перевантажень, здатність зняти напруження; управляти не тільки своєю психікою, емоціями, а й тілом; вміння відпочивати, адекватно оцінювати себе та інших.Відповідно саморозвиток активно сприяє самоосвіті, а саме, необхідність удосконалення навчально-виховного процесу зумовлює потребу у викладачів, на думку вчених, постійно розширювати і поглиблювати професійні знання, уміння та навички, широко використовувати у практиці сучасні технології.