
- •7. Педагогічне дослідження, його принципи, вимоги та методи
- •9. Основні напрями дослідження в галузі педагогіки вищої школи
- •13. Зміст болонських реформ.
- •15. Сутність ступеневої освіти в україні, мета її введення. Характеристика освітньо-кваліфікаційних рівнів.
- •14. Завдання щодо вдосконалення вищої освіти в україні в контексті вимог болонського процесу.
- •8.Становлення та розвиток педагогіки вищої школи
- •4. Педагогіка вищої школи як наука, її місце в системі педагогічних наук
- •6. Законодавчі документі про вищу освіту в Україні
- •2. Мета, завдання, основні категорії андрагогіки
- •16. Принцип автономії в управлінні вищим навчальним закладом у контексті болонських реформ.
- •30. Лабораторне заняття як форма організації навчання у вищій школі, методика його проведення і підготовки
- •22. Сутність і структура процесу навчання у вищому навчальному закладі
- •24. Класифікація методів навчання у вищому навчальному закладі.
- •26. Науково-методичне забезпечення процесу навчання у вищому навчальному закладі
- •27. Особливості засобів навчання у вищому навчальному закладі
- •25. Моделювання як метод наукового дослідження
- •23. Особливості методів навчання у вищому навчальному закладі
- •31. Місце самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів у навчальному процесі, її види та їх характеристика
- •19. Внесок вітчизняних і зарубіжних учених у розробку проблем дидактики вищої школи.
- •17. Поняття про дидактику вищої школи, її завдання та категорії.
- •40.Основні напрями виховання студентів у процесі навчання і позанавчальної діяльності
- •37. Критерії оцінювання навчальних досягнень студентів
- •33. Організація науково-дослідної роботи студентів як форми їх професійної підготовки
- •48.Історичний аспект тьюторського супроводу у вищих навчальних закладах Європи та Америки
- •46. Проблема класифікації виховальних відносин у педагогічній теорії
- •50. Класифікація методів виховання студентської молоді.
- •51. Методи формування свідомості особистості студента.
- •47.Технологія тьюторства як один із складників кредитно-модульної системи навчання в закладах освіти ііі-іу рівнів акредитації
- •49. Сутність індивідуально-соціалізуючого характеру тьюторства
- •34. Сутність, види та зміст наскрізної практики студентів
- •38. Нормативні документи, що забезпечують організацію навчального процесу у вищому навчальному закладі. Характеристика навчальних планів, навчальної програми дисципліни, робочої навчальної програми
- •41. Мета та основні завдання виховання студентської молоді
- •55. Самоосвіта і професійне самовдосконалення викладача вищого навчального закладу.
- •57. Педагогічна культура викладача вищого навчального закладу. Шляхи її формування.
- •52. Методи стимулювання діяльності і поведінки студента.
- •29. Семінарське заняття як форма організації навчального процесу у вищій школі, методика його проведення і підготовки
- •11 .Сутність і зміст освітньо-модернізаційних процесів в україні наприкінці 90 рр XX- та початку XXI ст.
- •35. Характеристика принципів і функцій контролю та оцінки результатів навчально- пізнавальної діяльності студентів. Педагогічні вимоги до контролю.
- •43.Поняття виховальних відносин. Ґенеза і сучасний стан проблеми
- •39. Виховання як спеціально організований процес цілеспрямованого формування особистості студента у вищому навчальному закладі. Поняття «формування», «соціалізація», «розвиток»
- •20. Сутність і шляхи реалізації принципів навчання у вищій школі.
- •53. Методи організації діяльності студента у вищому навчальному закладі.
- •58. Роль і функції куратора академічної групи.
- •56. Сутність педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу.
- •42. Закономірності виховання у вищій школі та основні принципи національного виховання молоді.
- •45. Суб'єкт-суб'єктні взаємини викладачів і студентів як основа нової парадигми вищої освіти
- •54. Форми виховної роботи у вищих навчальних закладах.
- •10. Мета підготовки фахівця у вищій школі. Мета виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці.
- •28. Лекція як основна форма організації навчання у вищій школі, методика її проведення і підготовки
- •36. Характеристика видів, форм і методів контролю у вищому навчальному закладі
- •59. Зміст виховної роботи куратора групи з урахуванням її етапності.
- •21. Методологічні основи дидактики вищої школи. Філософія освіти
47.Технологія тьюторства як один із складників кредитно-модульної системи навчання в закладах освіти ііі-іу рівнів акредитації
Технологія тьюторства розвивається як засіб інтернаціоналізації освіти, один із складників кредитно–модульної системи навчання передусім у закладах педагогічної освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації. Базою для розповсюдження тьюторства стали потреби уніфікації Зони європейської вищої освіти, подальша індивідуалізація навчання, особистісна спрямованість і розвиток усіх видів самостійної роботи, її креативність та елективність.
„Тьютор” – педагог–наставник, порадник, друг, захисник студента, походить від англійського „tutor” і латинського – „tueor”, що означає спостерігаю, піклуюся.
Тьютори навчають за спеціальністю і виховують студентів у аудиторний чи позааудиторний час. Майбутні вчителі індивідуально чи невеликими групами (3–5 чол.) самостійно, під керівництвом тьютора працюють над певними завданнями, відповідають на запитання, аналізують педагогічні ситуації, одержують необхідні консультації. У процесі такого педагогічного супроводу студенти поглиблюють знання, формують інтерес до педагогічної діяльності, оволодівають професійними прийомами пізнання і виховання, розвивають креативність і самостійність.
Індивідуальне тьюторське співробітництво викладача і студента сприяє виявленню знань й критичному самоаналізу підготовки. При правильному супроводі воно допомагає самоствердженню й самореалізації, розвиває постійний самоконтроль, а отже, – потребу в самоосвіті, розкриває шляхи подальшого особистісного й професійного самоудосконалення.
Тьюторство у нашому досвіді спрямоване насамперед на студентів, які потребують підвищеної педагогічної уваги. Індивідуальна взаємодія й співпраця в невеликих групах посилює мотивацію на професію, сприяє взаємній інтелектуальній активності, співконтролю і самоконтролю. У процесі заняття відбувається взаємоперевірка, порівняння і співставлення знань, виявлення слабких місць. Так як ця робота поєднується з консультуванням викладача, то вона зводиться до суб’єкт–суб’єктної навчально–виховної співбесіди двох рівноправних партнерів – тьютора і майбутнього вчителя, що сприяє розвиткові самостійної індивідуальної роботи, самовихованню студента й самовдосконаленню викладача. Оскільки результатом педагогічного процесу є не тільки сума засвоєних знань, а й їх синергетичний вплив на людину, розвивається індивідуальний механізм талановитості, який надалі
функціонуватиме за самовідтворювальним принципом.
Але є студенти, які „випадають” із загального педагогічного поступу. Це важливо усвідомити, тому що кожен майбутній учитель, працюючи за кредитно–модульною технологією, має свої можливості, темпи, мотивацію на професію, то у зв’язку з цим може трапитися так, що певна кількість студентів вчасно не набере належної кількості балів, яка б відповідала їхнім прагненням. Загальмувати послідовність у навчанні може також хвороба, академічна відпустка тощо. Не сприяє високому темпу навчання невелика кількість семінарських і практичних занять з педагогіки. У такому випадку студенти матимуть змогу самостійно чи за порадою викладача виконувати тьюторські завдання. Кожне завдання має свою вартість, виражену в певній кількості балів.
Зацікавлений студент зможе виконати за своїм інтересом і бажанням не одне із завдань, що сприятиме зростанню кількості балів у процесі вивчення педагогіки, а головне – самоствердженню його як майбутнього професіонала. Отже, тьюторство – важливий компонент кредитно–модульної системи навчання, необхідне для вирівнювання знань студентів й водночас зміцнення Зони європейської вищої освіти.