50. Класифікація методів виховання студентської молоді.

Узагальнюючи думки багатьох учених, як вітчизняних, так і зарубіжних, можна визначити головні ознаки, які безпосередньо слу­гують основою створення класифікацій методів виховання. Це такі: 1) за метою і завданнями виховання, 2) за змістом виховної діяль­ності, 3) за логікою та організацією дитячого колективу і повсякчас­ного спілкування дітей; 4) за керівництвом виховною діяльністю дітей та ін.У 60-х роках в основу класифікації методів виховання було покладено характер виховної діяльності. Автори (МЛ.Болдирев, Л.Ю. Гордін, Ф.Ф. Корольов) визначили методи переконування, вправ, заохочення і покарання. У 70-х було запропоновано класифікацію методів вихо­вання на основі джерела отримання узагальненого практичного досвіду. Автори І.Т. Огородніков і Т.А. Ільїна виділили дві групи методів виховання: переконування і організації поведінки вихованців. В основі класифікації І.С. Мар'єнка(70-ті) лежала комплексна організація ви­ховних впливів учасників педагогічного процесу: група поясню­вально-репродуктивних методів, проблемно-ситуативних, а також привчання і вправ, стимулювання, гальмування, керівництва, самовиховання. У запропонованій класифікації Г.І. Щукіної, О.І. Сластьоніна, Ю.К. Бабанського за основу було взято оптимальне керівництво виховною діяльністю, бона включає такі групи методів виховання: методи формування свідомості особистості, методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки, методи стимулювання поведінки і діяльності дітей. У другій половині 80-х років з'явилася система методів виховання, в основу якої покладено взаємозв'язок ефективності виховного впливу із соціальною установкою особистості. Її автор М.Д.Ярмаченко виділив такі структурні групи: методи інформації, сугестії, організації практичної діяльності і стимулювання поведінки.Класифікація методів виховання А.М. Бойко, створена на основі врахування рівня виховуючих відносин (співпідпорядкування, співробітництва, співтворчості). Нею розроблена і обґрунтована класифікація прийомів виховання (понад 60), що зроблено в педагогічній науці вперше. У сучасних умовах найбільш доцільною є класифікація ме­тодів виховання за основною метою і завданнями виховного про­цесу. -методи формування свідомості осо­бистості.(1. Методи переконування; 2. Методи пози­тивного прикладу. До першої підгрупи належать такі методи: ро­з'яснення, навіювання, бесіда, лекція, дискусія та ін. )-методи формування позитивного дос­віду поведінки у процесі діяльності вихованців. (педагогічна вимога, суспільна думка, при­вчаннявправи, створення виховуючих ситуацій та ін.)-методи стимулювання поведінки і діяльності ви­хованців включає два головних методи — заохочення і покарання та безліч інших методів (змагання, контролю і т. ін.), та прийомів.

51. Методи формування свідомості особистості студента.

Ця група методів виховання обумовлена важливістю про­цесу трансформації суспільних цілей у мотиви діяльності і поведінки вихованців. Методи, що відносяться до цієї групи, доцільно поділити на дві великі підгрупи: 1. Методи переконування; 2. Методи пози­тивного прикладу. До першої підгрупи належать такі методи: ро­з'яснення, навіювання, бесіда, лекція, дискусія та ін. Специфіка цих груп методів полягає у тому, що головним засобом їхнього здійснення виступає слово вчителя, "нічим не замінимий інструмент впливу на душу вихованця" (В.О. Сухомлинський), а, отже, переко­нування будується на силі слова вихователя. Завданнями методів цієї групи є: конкретизація і роз'яснення складних суспільних, мо­ральних, трудових, естетичних норм, ситуацій і понять; створення емоційного настрою у діяльності, сприяння розвитку позитивної мо­ральної, суспільної мотивації, формування правильних моральних оц­інок, суджень, узагальнення їх у світоглядні поняття. Таким чином, саме ці методи виховання мають виняткове значення для спонукан­ня школяра до правильних дій і поведінки. Тому вимоги до цієї групи методів такі: 1) всебічне знання певного учня; 2) чітка постановка мети і завдань поведінки; 3) глибоке розкриття суті, завдання, ситуації, вчинку; 4) відповідність змісту методу і форми впливу вікові дітей; 5) забезпечення зв'язку основних аргументів вихователя з життям класу; 6) діалогічність при застосуванні методу, переконаність вихователя; 7) наявність варіативності і ситуації вибору; 8) активна життєва і навчально-виховна позиція учня; 9) співпадання змісту пе­реконування школи і сім'ї школяра. Ефективність методів перекону­вання залежить від стадії розвитку колективу, від життєвого досвіду учня та вже засвоєних ним правил і понять. Психологічною основою методів переконування є виперед­жуюче відтворення в свідомості дитини тих дій і вчинків, які вона збирається здійснити. Таке планування поведінки базується на вже досягнутому досвіді й на нещодавно засвоєних знаннях норм, пра­вил, принципів діяльності. Обов'язковою умовою ефективності цих методів є їх глибинний зміст і висока емоційність. Психологічною основою методу позитивного прикладу є прагнення дітей до наслідування і копіювання у власній поведінці тих дій і вчинків, які, з їхньої точки зору, є значущими й підносять їхню гідність.