48.Історичний аспект тьюторського супроводу у вищих навчальних закладах Європи та Америки

Феномен тьюторства тісно пов'язаний з історією європейських університетів, середньовічної Європи. Феномен тьюторства походить з Великобританії і зародився приблизно в XIV столітті в класичних англійських університетах - Оксфорді та Кембриджі і в університетах США (Гарвардському, Брістольському).Тьютор означає «домашній вчитель, наставник, опікун, репетитор». З XVII ст. тьюторська технологія визнається складником усієї англійської університетської системи. Протягом ХVІІІ-ХІХ ст. вона посіла в англійських університетах центральне місце, а лекційна її доповнювала. Сьогодні близько 90% занять у Оксфордському і 75% – у Кембриджському університетах проводяться тьютором. Сьогодні тьютор є центральною фігурою, а тьюторство офіційно визнаним компонентом системи англійської університетської освіти.

У США існує Единбурзька бізнес-школи, суть роботи якої полягає в тому, що навчальна програма розробляється для всього світу і потім адаптується для кожної з країн. Тому на відміну від місцевих бізнес-шкіл, де тьютор у більшості випадків є також і автором курсу, в Единбурзькій бізнес-школі тьютор є "провідником" до знань. Його роль полягає в поясненні та модерації, а не в укладанні курсу.

46. Проблема класифікації виховальних відносин у педагогічній теорії

Головним питанням класифікації виховуючих відносин, як і будь-якої іншої, є суттєві ознаки, на основі яких проведення її найдо­цільніше. До класифікації відносин вдавалося багато вчених. Слід за­уважити, що нескінченна різноманітність відносин у вищій школі, враху­вання специфіки педагогічної діяльності виявляють необхідність їх розгляду відповідно до двох видів умовного поділу праці вчителя — власне виховання і навчання. Це виховуючі відносини, що виникають у навчанні, і виховуючі стосунки, характерні для позанавчальної вихов­ної діяльності.

У навчанні, й у вихованні педагог мусить якнайповніше задовольняти потреби й інтереси особистості в її прагненні до свободи, підтримуючи при цьому загальний порядок, свідому дисципліну. Тобто виховні взаємини передбачають до­сягнення в навчанні і вихованні єдності особистого та громадського, їх гармонії в цілісному навчально-виховному процесі.

Позиція педагога повинна ґрунтуватися на спільній творчості, індивідуальних нахилах і здібностях дітей. Тому для вчителя найдоцільнішою буде позиція старшого товариша, консультанта, порадника, шефа, однак завжди прекрасного фахівця в тому чи іншому виді творчої діяль­ності. Стимулювання ініціативи, повага до особистості, диференціація та індивідуалізація при згуртуванні колективу, підтримка всіх соціально та морально ціннісних починань, гласність, плюралізм, товариська критика — у цьому основні методичні вимоги при взаємодії. Таким чином, в ос­нові цієї класифікації—позиція вчителя.

У вихованні та навчанні мають місце й інші видові відмінності відносин. А.С. Макаренко, а за ним дослідники, котрі займалися проблемами колективу, виділяють відносини-властивості і відносини-залежності. А.М. Бойко відносини-властивості характеризує як відносини-якості. Властивість — це певна сторона предмета, якою обґрунтовується його відмінність чи подібність до іншого предмета. Кожна річ, явище, процес мають нескінченну кількість властивостей, єдність яких становить їх якість. Певний рівень сформованості якостей особи­стості відповідає її основним відносинам.

Відносини можуть виступати і як залежності, яка стосувається і педагогів, і вихованців. Таким чи­ном, існувала взаємозалежність. Тепер, коли ми маємо колективи педагогів і вихованців, існує залежність від учи­телів. Але не залежність, а взаємозалежність у єдності зі співдружністю визна­чають ефективний "саморух" особистості. Тому А.М.Бойко розглядає відносини-взаємозалежності. Варто також відмітити відносини-саморозвитку чи відносини до самого себе — самовідносини. При певному рівні вихованості людина на основі самооцінки своїх знань реалізує власний "саморух" шляхом самовиховання та самоосвіти. Самовідносини— це вид суб'єкт-суб'єктної виховної й пізнавальної взаємодії спрямованої вчителем, яка здійснюєть­ся з урахуванням віку учня, досягнутого ним рівня вихованості, на основі особливостей і потреб його індивідуального розвитку.

Нова модель педагогічної взаємодії передбачає перехід від розуміння студента як об'єкта та засобу виховання до усвідомлення його як суб'єкта і мети навчально-виховного процесу. Тому доцільно класи­фікувати відносини за метою та загальною спрямованістю взає­модії, за її змістом, за способами здійснення взаємодії, за організацією. У формуванні взаємодії значне місце належить поведінці пі особливостям емоційно-вольової сфери педагогі, тому важливою класифікацію за семантикою взаємодії, тоб­то за суб'єктивним її сприйняттям (значенням, сенсом) і за харак­тером

тобто емоційною спрямованістю (+ питання 46)