5. Принцип взаємозв’язку теорії з практикою.
Теорія – це особлива сфера людської життєдіяльності та її результатів, яка включає в себе сукупність ідей, поглядів, концепцій, уявлень про об’єктивну дійсність в протистоїть практиці як предметно-чуттєвій діяльності. Водночас теорія перебуває в органічній єдності з практикою. По-перше, результати практичної діяльності стають базою для теоретичних умовиводів і узагальнень: таким чином, теорія виростає з практики, узагальнює її. По-друге, теорія обґрунтовується практикою – тобто напрацьовані теоретичні умовиводи можуть отримати верифікацію винятково на практиці (в цьому полягає важлива гносеологічна роль практики – вона виступає основою пізнання і критерієм істини). По-третє, перевірені теоретичні настанови створюють підґрунтя для підвищення ефективності практичної діяльності в майбутньому. Практика неможлива без теорії, теорія безглузда без практики. Практика як матеріальна чуттєво-предметна цілепокладаюча діяльність людини має своїм змістом освоєння природних і соціальних об’єктів та становить рушійну силу людського суспільства і зокрема пізнання [5, с. 619].
Зокрема, згідно цього принципу рекомендується будувати структуру магістерської роботи. Адже перший розділ (методологічний) висвітлює понятійно-історичний фундамент, на якому можливе вивчення обраного предмета. Другий розділ – теоретичний – містить всебічне вивчення об’єкта дослідження, найрізноманітніших його аспектів і складових. Третій розділ – праксіологічний – базується на зроблених у другому розділі висновках і призначений, з одного боку, перевірити їх, а з іншого – допомогти розробити рекомендації з оптимізації практичного стану справ.
6. Принцип сходження від абстрактного до конкретного часто формує певний методологічний стрижень наукової роботи, який обумовлює її структуру таким чином, що на початку вивчаються найбільш загальні, абстрактні поняття і відомості про феномени загалом, а далі з поступовим вивченням окремих аспектів досліджуваного феномену, його різновидів тощо автор отримує можливість зробити евристичні обґрунтовані умовиводи про конкретний об’єкт. Наприклад, можна в першому розділі роботи уточнити поняття «управління навчальним закладом», в другому проаналізувати існуючі різновиди навчальних закладів, функції й методи управління ними, а в третьому – виявити особливості і проблеми управління конкретним навчальним закладом як об’єктом суспільної життєдіяльності.
Рух від абстрактного до конкретного в пізнанні означає сходження від неповного, часткового, фрагментарного до більш повного, цілісного і всебічного знання. При цьому термін «сходження» фіксує ту обставину, що всі попередні поняття в русі не втрачаються, а зберігаються, входять у знятому вигляді в наступні.
Абстрактне є відверненим, а тому неповним, частковим, фрагментарним, нерозвиненим. На відміну від цього, конкретне означає єдність різноманітного, синтез багатьох визначень і тому виступає як більш повне, всебічне, розвинене. Абстрактне і конкретне існують не тільки в мисленні, а становлять цілком реальний фрагмент, бік, форму дійсності. Якщо ми, наприклад, намалюємо м'яч у вигляді кола, то коло являє собою абстракцію м'яча, проте коло в даному випадку не тільки уявний образ м'яча, перенесений на папір, але й цілком реальний обрис предмета, його справжня форма. Якщо ж спробуємо за допомогою інших абстракцій відобразити обсяг, колір м'яча тощо, то будемо переходити від абстрактного до більш конкретного відтворення. Роль абстракції пов'язана з необхідністю пізнання об'єктивних законів явищ і процесів у «чистому вигляді», відсторонюючись від впливу зовнішніх чинників.
Абстрактне відображення дійсності може бути представлене в моделі, тобто в теоретичних положеннях, математичних рівняннях, графіках тощо, які адекватно відбивають найсуттєвіші властивості об'єкта. Побудова моделей називається моделюванням і є важливим засобом пізнання економічно-управлінської дійсності [2, с. 86].
7. Принцип єдності історичного і логічного є складним й охоплює ряд моментів. По-перше, логічне є уявне відбиття історичного, а історичне є реальним процесом. Отже, це і є співвідношенням уявного і реального. Проте в логічному мисленні відбивається не всяке історичне явище, а тільки те, що відбулось закономірно і не втрачається, а зберігається у процесі історичного розвитку, виступає як співіснуюче в сучасному житті, тоді як історичне відбиває будь-який, у тому числі й випадковий, перебіг подій і явищ послідовно у часі. Звідси випливає, що друге співвідношення логічного й історичного представлене як співвідношення співіснування і перебігу в часі.
Нарешті, те, що є закономірним, збереглося і розвинулося в сучасному, являє собою розвинений об'єкт. Логічний розгляд стає тотожним до відображення розвиненого об'єкта, а історичний - до процесу становлення об'єкта.
Третій момент у прихованому вигляді містить і два попередні. З урахуванням цього логічне може бути визначене як уявне відображення історичного, представленого в закономірній, звільненій від випадковостей формі, притаманній самому реальному рухові, і розглянутого в точці найвищого розвитку. Якщо завданням оперування є проникнення в об'єкт дослідження, то теоретичним відтворенням є відображення логічних ступенів реального історичного руху. Досягнення єдності логічного й історичного є вищим принципом теоретичного відтворення. Теоретичне відтворення включає, по-перше, рух від загального через особливе до одиничного; по-друге, перехід від тотожності через відмінності до протиріччя; по-третє, єдність історичного і логічного.