1. 1. Контроль і ревізія нарахування та використання амортизаційних відрахувань.

У процесі виробництва основні засоби втрачають свою споживчу вартість і переносять її на створений з їх участю продукт. Унаслідок цього основні засоби втрачають виробничі якості, і, якщо їх не можна відремонтувати чи модернізувати, або відновлення стає економічно невигідним, їх ліквідують. Таким чином, у процесі виробництва відбувається кругообіг вартості основних засобів. Так, їх вартість у вигляді амортизаційних відрахувань враховується у собівартості виробленої продукції. Під час її реалізації надходить виручка, частина якої є відшкодуванням зношених основних засобів і спрямовується на капітальні вкладення для оновлення останніх. Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань визначено чинним законодавством та П(С)БО7 “Основні засоби”. Так, у П(С)БО7 визначено, що об’єктом амортизації є основні засоби (крім землі). Нарахування амортизації здійснюється впродовж терміну корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання чи консервації. Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання, амортизація об’єкта основних засобів нараховується з нового терміну корисного використання. П(С)БО7 “Основні засоби” містить також п’ять методів нарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, кумулятивний і виробничий. Дозволяється також використовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. На рахунках бухгалтерського обліку нарахування амортизації відображають так: нарахована амортизація основних засобів – дебет рахунка 83 “Амортизація” і кредит рахунка 13 “Знос (амортизація) необоротних активів”; віднесена амортизація на об’єкти обліку – дебет рахунків 23 “Виробництво”, 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші витрати операційної діяльності” тощо, залежно від напряму списання амортизації і кредит рахунка 83. За безоплатно отриманими основними засобами на суму нарахованої амортизації одночасно показують дохід – дебет субрахунка 424 “Безоплатно отримані необоротні активи”і кредит субрахунка 745 “Дохід від безоплатно отриманих активів”. Ревізор перевіряє розрахунки з визначення амортизації і віднесення її на об’єкти обліку. Нарахуванням амортизації податковим методом перевіряється її відповідність нормам закону про оподаткування прибутку підприємств.

2. Об’єкти, платники, ставки акцизного збору.

Акцизи – це непрямі податки, що встановлюються у виді надбавки до ринкової ціни. Вони характерні для систем ринкового ціноутворення, у якому держава прямо не втручається в цей процес.

На окремі високорентабельні товари, а також на деякі товари, стосовно яких за даних умов відсутня конкуренція в сфері виробництва й продажу (монопольні товари), держава встановлює спеціальний податок - акцизний збір. Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Верховною Радою України. Платниками акцизного збору є суб’єкти підприємницької діяльності – виробники підакцизних товарів (продукції), імпортери підакцизних товарів на митну територію України. Об’єктом оподаткування акцизного збору є: 1) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів шляхом їх продажу, обміну на інші товари, безплатної передачі або з частковою їх оплатою; 2) обороти з реалізації (передачі) підакцизних товарів для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників; 3) митна вартість імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту або в порядку обміну чи безоплатної передачі.

Обов'язковим елементом системи нормативних актів, що ре­гулюють справляння акцизного збору, є кілька додатків. У сучасних умовах це перелік підакцизних товарів та ставок, що їм відповідають. Здається, що стосовно акцизного збору такий механізм є дієвим, оскільки перелік підакцизних товарів досить широкий, його часто змінюють, тому дуже незручно закріпити його в самому акті, який регулює справляння акцизного збору.

Використання додатка, що закріплює перелік підакцизних товарів і їх ставок, можна розглядати як певне положення, що кореспондує механізму правового регулювання ставок і пільг. Застосування ставок від 10 до 300% чітко вказує на інтереси держави у виробництві або імпортуванні тих або інших товарів, коли деяким з них за рахунок більш низьких ставок надаються за підсумками пільгові умови.