5 Вопрос Поняття та ознаки злочину

Злочин, як будь-яке явище реальної дійсності є завжди вольовим вчинком людини, якому притаманні об’єктивні та суб’єктивні властивості. Об’єктивно злочин завжди на щось посягає шляхом вчинення дії або бездіяльності та спричиняє шкоду охоронюваним кримінальним законом благам, цінностям та іншим сферам життєдіяльності людей. Суб’єктивно злочин є проявом свідомості і волі, мотивації та цілеспрямованості поведінки людини, яка здатна зазнавати кримінальну відповідальність.

Чинне кримінальне законодавство у ч.1 ст.11 КК дає матеріальне визначення злочину: «Злочином є передбачене цим кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину».

Законодавець дає визначення злочину, беручи за основу таку матеріальну ознаку злочинного діяння, як суспільна небезпека його для прав і свобод громадян, суспільства і держави. До поняття злочину введена ознака - кримінальна протиправність, у зв’язку з чим виключена аналогія (ч.4 ст.3 КК).

В літературі це поняття злочину називають формально-матеріальним, тому, що воно об’єднує соціальну сутність (суспільну небезпечність) злочину та юридичну характеристику (передбачене цим кодексом) злочину. Із нього випливає, що злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов’язкові ознаки: 1) злочин - це діяння;2) вказане діяння є суспільно небезпечним; 3) винність; 4) протиправність - відповідне діяння передбачене чинним КК; 5) кримінальна караність;6) вчинене суб’єктом злочину.

Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Розглянемо більш детально ці ознаки.

1. Що стосується діяння, то у кримінально-правовому розумінні, застосованому у ст. 11 КК,- це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Відтак, для будь-якого діяння характерною є наявність об’єктивних і суб’єктивних ознак.

Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Бездіяльність — це пасивна поведінка, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

2. Під суспільною небезпекою слід розуміти об’єктивні властивості, передбаченого законом про кримінальну відповідальність діяння (дії чи бездіяльності), реально заподіяти істотну шкоду перерахованим в ст.1 КК суспільним відносинам чи містити реальну загрозу можливості такої шкоди.

Суспільна небезпечність як ознака злочину означає об’єктивну його особливу шкідливість, яка розкривається у ч. 2 ст. 11 КК через:

1) узагальнене формулювання об’єктів кримінально-правової охорони, якими визнаються: а) особа (фізична чи юридична); б) суспільство; в) держава, а з урахуванням змісту ст. 1 КК - також і г) людство;

2) два різновиди наслідків посягання: а) реальне заподіяння істотної шкоди; б) створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди.

3. Винність полягає у психічному ставленні особи до вчиненої дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражених у формі умислу чи необережності (ст.23). Без вини немає злочину, немає і кримінальної відповідальності. Застосування ознаки «винність» у законодавчому визначенні поняття злочину має за мету підкреслити той факт, що у КК діє принцип суб’єктивного ставлення у вину, і що діяння, вчинене за відсутністю вини, тобто за відсутністю психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином. Так, не є злочином: а) рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи; б) рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили; в) діяння, можливість настання суспільно небезпечних наслідків якого особа не передбачала і не могла передбачати (казус).

Тому, якщо настали суспільно небезпечні наслідки, але у діях особи немає вини, вони не можуть бути визначені злочином.

4. Протиправність злочину характеризується в ст.11 КК тим, що конкретне суспільно небезпечне діяння передбачене в кримінальному кодексі.

Це означає, по-перше, що відповідне суспільно небезпечне діяння описане в диспозиції кримінально-правової норми, по-друге, що за таке діяння кримінально правова норма передбачає санкцію, яка містить в собі загрозу певного покарання.

5. Кримінальна караність є обов’язковою ознакою злочину, оскільки всі статті Особливої частини КК (крім ст. 401) поряд із диспозицією містять санкцію. Караність як ознаку злочину слід розуміти не як реальне застосування покарання, а як загрозу, можливість його застосування у разі вчинення забороненого КК діяння. Той факт, що особа, яка вчинила злочин, відповідно до КК може бути звільнена не тільки від покарання, а й від кримінальної відповідальності, не суперечить вимозі кримінальної караності. Адже кримінальна караність є обов’язковим компонентом кримінальної протиправності, а посткримінальна поведінка особи і посткримінальна оцінка судом її особистості і вчиненого нею діяння не перетворюють фактично вчинений злочин у не-злочин.

6. Остання обов’язкова ознака злочину вказує на деліктоздатність, тобто наявність суб’єкту злочину.

Ст. 18 КК визначає: «суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може наставати кримінальна відповідальність».

Не може бути визнане злочином прийняття (або неприйняття) певного рішення не фізичною, а юридичною особою, а так само діяння, вчинене, наприклад, твариною, неосудною особою, а також особою, яка на момент його вчинення не досягла встановленого ст. 22 КК віку.